Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/164/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/164/20 Суддя першої інстанції: Аблов Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Степанюка А.Г., суддів - Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії наук України» про скасування акту і зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної установи «Інститут медицини праці імені Ю.І. Кундієва Національної академії наук України» (далі - Відповідач, ДУ «ІМП імені Ю.І. Куднієва НАМН») про: - скасування висновок Донецької обласної СМЕ за 02.12.2000 року «як само захворювання (не виявленої етіології); - зобов`язання ДУ «ІМП імені Ю.І. Куднієва НАМН» провести спеціальне судово-медичне розслідування причин гострого ревматологічного захворювання ОСОБА_1 , що набуті за час та у наслідки професійної діяльності. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.02.2020 року позовну заяву повернуто на підставі п. п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви в частині необхідності сплати судового збору та пропуском процесуального строку звернення до суду і відсутності доказів наявності непереборних та об`єктивних обставин, які зумовили недотримання такого строку. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду, задовольнити позовні вимоги та скасувати вимагання судового збору за подання апеляційної скарги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху Позивачем було сплачено судовий збір у визначеному розмірі. Крім того, наголошує, що останнім вживалися активні дії з метою оскарження у позасудовому та судовому порядку спірного висновку, про що свідчать надані до матеріалів справи докази. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 року повернуто апеляційну скаргу у зв`язку з тим, що не були усунуті всі її недоліки, а саме - не приведено вимоги апеляційної скарги у відповідність до ст. 315 КАС України. Постановою Верховного Суду від 20.08.2020 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 - ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2020 року скасовано, а справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2020 року було відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2020 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи, при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції виходив з того, що, по-перше, Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху не було надано документ про сплату судового збору, по-друге, належних і допустимих доказів вжиття активних дій, спрямованих на оскарження акту досудового розслідування за 2002 рік чи висновку Донецької обласної СМЕ за 2000 рік ОСОБА_1 не надав. З такими висновками суду першої інстанції судова колегія не може не погодитися з огляду на таке. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу. Приписи п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Отже, єдиною підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України є неусунення позивачем недоліків позовної заяви в установлений судом строк. Як вбачається з матеріалів справи, в ухвалі від 08.01.2020 року про залишення позовної заяви без руху Окружний адміністративний суд міста Києва зазначив про те, що всупереч вимог ч. 3 ст. 161 КАС України ОСОБА_1 до позовної заяви не було додано документ про сплату судового збору, а тому, оскільки підстав для його звільнення від сплати судового збору відсутні, для усунення недоліків позовної заяви необхідно надати документ про сплату судового збору на суму 768,40 грн. Як вірно встановлено судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, на виконання вимог ухвали від 08.01.2020 року Позивачем 10.01.2020 року було направлено копію квитанції від 17.01.2020 року на суму 768,40 грн. (а.с. 24). Разом з тим, з її копії дійсно неможливо встановити її номер, реквізити відправника, одержувача і призначення платежу. Крім іншого, аналіз змісту оригіналу квитанції від 17.01.2020 року №32 (а.с. 117), наданого до апеляційної скарги свідчить, що сума судового збору у розмірі 768,40 грн. сплачена на відмінний від рахунку Окружного адміністративного суду міста Києва рахунок, а код ЄДРПОУ отримувача визначено код Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області, а не Управління Державної казначейської служби України у Печерському районі міста Києва. Відтак, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до правильного висновку, що недоліки позовної заяви в частині необхідності сплати судового збору ОСОБА_1 усунуті не були. До того ж, суд першої інстанції звернув увагу, що згідно даних КП «ДСС» вбачається, що з 17.01.2020 року по 11.02.2020 року відсутні будь-які відомості щодо сплати ОСОБА_1 судового збору та зарахування його до спеціального фонду Державного бюджету України, що, в силу приписів ч. 10 ст. 169 КАС України та ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» є перешкодою для відкриття провадження у справі. Щодо посилання Апелянта на необхідність звільнення останнього від сплати судового збору згідно п. п. 7, 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Зміст цієї норми вказує на те, що вимозі про відшкодування шкоди передує вимога про встановлення порушення прав, свобод та інтересів позивача. За такого правового врегулювання вимога про відшкодування шкоди не є об`єктом, за який справляється судовий збір. Водночас за вимогу, яка їй передує, такий платіж сплачується. Наведена позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.05.2020 року у справі № 640/511/19. Матеріали справи свідчать, що Позивачем заявлені лише вимоги щодо визнання протиправним рішення Відповідача і зобов`язання останнього вчинити дії, що вказує на існування в останнього обов`язку із сплати судового збору. Крім того, у межах даного спору не була подана заява про встановлення факту каліцтва, оскільки питання встановлення фактів перебуває поза межами юрисдикції адміністративних судів. Щодо іншої підстав для повернення позовної заяви, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Приписи п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України визначають, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу. Отже, підставою для повернення позовної заяви відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України є неподання особою в зазначений строк заяви або визнання неповажними підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Приписи абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України, як і положення ч. 2 ст. 99 КАС України у попередній редакції, визначають, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваний ОСОБА_1 висновок Донецької обласної СМЕ датований 02.12.2000 року. Останнє судове провадження, як вказує Позивач, щодо спірного питання, датоване 06.09.2016 року (а.с. 48-50). Відтак, навіть за умови, що протягом 2000-2016 років ОСОБА_1 , з його слів, вчиняв активні дії щодо позасудового та судового врегулювання спору, строк звернення до адміністративного суду сплинув у 2017 році, а за захистом власних прав та інтересів ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва лише 30.12.2019 року, тобто, через більше, ніж через рік після завершення ініційованих судових процесів у Новогроднівському міському суді Донецької області та майже через 19 років з моменту прийняття оскаржуваного ним акту. Крім того, судова колегія вважає за необхідне звернути увагу на те, що ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 08.07.2019 року у справі № 200/7820/19-а, яка набрала законної сили 03.09.2019 року, було повернуто позовну заяву ОСОБА_1 . Київського науково-дослідного інституту медицини праці Консультативної поліклініки за участю Академії Медичних наук Науково-дослідного Інституту травматології та ортопедії, Департаменту охорони здоров`я Донецької облдержадміністрації, Комунального закладу охорони здоров`я "Донецьке обласне бюро судово-медичної експертизи" про визнання захворювання таким, що настало внаслідок виконання службових обов`язків та призначення спеціального судово-медичного розслідування з відміни медичних помилок - з підстав неусунення недоліків позовної заяви. З аналогічних підстав у подальшому були повернуті Позивачу апеляційна і касаційна скарга на згадану ухвалу Донецького окружного адміністративного суду. Викладене, у свою чергу, свідчить, що ОСОБА_1 хоча і було ініційовано черговий судовий процес, однак останній не був зацікавлений у його результатах, позаяк не вчиняв жодних дій, спрямованих на усунення визначених в ухвалах судів недоліків. У рішенні від 21.02.1975 року у справі «Голдер проти Великої Британії» Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. Таким чином, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 13.12.2011 року №17-рп/2011 у практиці Європейського суду з прав людини право на звернення до суду також пов`язується лише з волевиявленням особи. За змістом частини п`ятої статті 6 КАС України особа може відмовитися від реалізації права на звернення до суду, однак не від самого права як такого. Поряд з іншим, колегія суддів зауважує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»). Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25.01.2000 року, пункт 33). За таких обставин подання позовної заяви за відсутності належного обґрунтування причин зволікання із оскарженням спірного висновку матиме наслідком порушення принципу правової визначеності, що є неприпустимим з огляду на принципову позицію Європейського Суду з прав людини у цьому питанні. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, Позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про існування об`єктивних та поважних причин, які зумовили несвоєчасне звернення до суду. Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду із вказаним позовом, підтверджуються матеріалами справи, у той час як доводи апеляційної скарги відповідну позицію суду не спростовують. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі п. п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 122, 123, 169, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Степанюк Судді Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст постанови складено та підписано « 19» жовтня 2020 року.