Постанова Східний апеляційний господарський суд № 905/1816/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" жовтня 2020 р. Справа №905/1816/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А., при секретарі Беккер Т.М., за участю представників: позивача - не з`явився; відповідача - Жуков А.О., свідоцтво серія ДН№5212 від 19.10.2018 року, довіреність б/н від 25.09.2020 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, (вх.№2137Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19, за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», м.Курахове, Мар`їнський район, Донецька область, про стягнення 81562397,93 грн.,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення боргу у загальній сумі 81562397,93 грн. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 30.09.2019 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №905/1816/19 та призначено дату проведення підготовчого судового засідання, яке неодноразово відкладалось. У подальшому, ухвалою Господарського суду Донецької області від 26.11.2019 року вирішено матеріали справи №905/1816/19 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до відповідача Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення 81562397,93 грн. передати для розгляду в межах справи №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО». Ухвалою Господарського суду Донецької області від 16.12.2019 року прийнято до провадження справу №905/1816/19 за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження та призначено її до розгляду в судове засідання. Рішенням Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19 (суддя Зекунов Е.В., повний текст рішення складено та підписано 15.07.2020 року) у позові відмовлено повністю. Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також апелянт просить суд судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, зокрема постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу», п.1 ч.2 ст. 11, ч.1 ст. 629, ч.1 ст. 692, ст. 526, ст. 530, ст. 610, ст. 612 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 173, ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України та без урахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 21.02.2018 року у справі 910/16072/16 та у постанові від 17.04.2018 року у справі №918/1395/15 у подібних правовідносинах, яка узгоджується із позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеної у постанові від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18. Скаржник наполягає на тому, що затверджений Порядком механізм розподілу коштів не обмежує відповідача у можливості виконати свої обов`язки з оплати отриманого газу за договором, укладеним з позивачем шляхом здійснення розрахунків у інший спосіб, ніж з поточних рахунків із спеціальним режимом використання; не ставить повноту та своєчасність виконання договірних обов`язків з оплати отриманого газу в залежність від оплати газу споживачами; не скасовує і не обмежує відповідальність перед позивачем за невиконання обов`язків з оплати за спожитий газ; не змінює строків здійснення розрахунків за вказаним договором, укладеним між відповідачем та позивачем, що відповідно не виключає відповідальності, передбаченої умовами договору, вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання, і він не стосується договірних зобов`язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19 на підставі ст. 260 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху у зв`язку із невиконанням скаржником приписів п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України. Після усунення обставин, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19. Відповідачу встановлено строк на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу та встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень у справі. Призначено справу №905/1816/19 до розгляду в судове засідання на 12.10.2020 року, а також роз`яснено учасникам справи їх право на участь в судовому засіданні та шляхи реалізації такого права. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.09.2020 року у зв`язку з відпусткою судді Ільїна О.В. та судді Россолова В.В. для розгляду справи сформовано новий склад суду: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А., 28.09.2020 року від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9157), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Як зазначає відповідач, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про відсутність вини відповідача у простроченні виконання грошових зобов`язань, оскільки розрахунки за договором №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року проводилися шляхом: розподілу коштів із застосуванням спецрахунків відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Крім того, відповідач вбачає наявність додаткових та самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог, зокрема по частині зобов`язань має місце погашення заборгованості до 30.11.2016 року, що виключає можливість проведення штрафних нарахувань у відповідності до ч.3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» №1730 від 03.11.2016 року. Крім того відповідач вказує на помилковість посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, оскільки спір у даній справі стосувався стягнення штрафних санкцій за прострочення оплати газу для подальшого постачання побутовим споживачам і не стосувався порядку застосування постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року. Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду на 12.10.2020 року була направлена позивачу рекомендованим листом 14.09.2020 року за адресою, зазначеною в апеляційній скарзі і отримана ним 17.09.2020 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи. Однак, позивач у судове засідання не з`явився, про причини не з`явлення суд не повідомив. Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача. У судовому засіданні 12.10.2020 року представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Так, між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (яке змінило свою назву на Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО», споживач, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року, у відповідності до п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору. Згідно відомостей, які наявні у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач змінив повне та скорочене найменування. За кодом ЄДРОПОУ 00131305 значиться Акціонерне товариство «К.ЕНЕРГО». Також за даними веб-сайту Міністерства юстиції України «Детальна інформація про юридичну особу», встановлено зміну найменування позивача, яким на теперішній час є Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» і вказано організаційно-правову форму - «приватне акціонерне товариство». Згідно з п.1.2 договору газ, що продається за цим договором використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За правилами п.2.1 укладеного сторонами правочину продавець передає покупцеві для СВП «Київські теплові мережі» ПАТ «Київенерго» з 01 жовтня 2016 року по 31 березня 2017 року газ обсягом до 154581 тис.куб.м. У відповідності до п.3.1 договору, право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Пунктом 3.4. договору узгоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, зазначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Ціна природного газу визначена у п.5.2 договору: ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором становить 5916,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати за 1000 куб.м. природного газу разом з податком на додану вартість - 7099,20 грн. Оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору). Строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.(п. 10.3. договору). Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 жовтня 2016 року і діє в частині реалізації газу до 31 березня 2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 договору). На виконання умов договору позивач, передав у власність ПАТ «Київенерго» природний газ, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, а саме: від 31.10.2016 року - на обсяг газу 22862,064 тис.куб.м., в сумі 187075697,30 грн., від 30.01.2017 року - на обсяг газу 17959,271 тис.куб.м., в сумі 106505660,74 грн.; від 31.12.2016 року - на обсяг газу 109054,461 тис.куб.м., в сумі 646736 575,51 грн., від 31.03.2017 року - на обсяг газу 12027,212 тис.куб.м., в сумі 71326178,04 грн., від 30.04.2017 року - на обсяг газу 8904,335 тис.куб.м., в сумі 63213655,03 грн., від 31.05.2017 року - на обсяг газу 102,789 тис.куб.м., в сумі 975327,82 грн., від 31.12.2016 року - на обсяг газу 25608,090 тис.куб.м., в сумі 207360648,54 грн., від 31.07.2017 року - на обсяг газу 15,221 тис.куб.м., в сумі 144426,59 грн., від 28.02.2017 року - на обсяг газу 16718,321 тис.куб.м., в сумі 99146330,86 грн., від 30.09.2017 року - на обсяг газу 400,173 тис.куб.м., в сумі 3797097,54 грн., від 30.04.2017 року - на обсяг газу 1675,619 тис.куб.м., в сумі 15899345,47 грн., від 31.05.2017 року - на обсяг газу 28,344 тис.куб.м., в сумі 268946,02 грн., від 31.08.2017 року - на обсяг газу 246,444 тис.куб.м., в сумі 2338418,40 грн., Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств. Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідач здійснював оплату за переданий газ не в повному обсязі та з порушенням строків оплати визначених договором, у відповідача перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України» станом на дату звернення з позовом (27.09.2019 року) обліковується борг за договором №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року, а саме у сумі 81562397,93 грн., у тому числі: 40821471,48 грн. - пеня, 31144266,79 грн. - інфляційні втрати, 8361664,80 - 3% річних та 1234994,86 грн. основний борг. Разом з тим, 11.03.2020 року до Господарського суду Донецької області ПАТ НАК «Нафтогаз України» звернулося з заявою, в якій зазначив, що 10.10.2018 року ухвалою Господарського суду м.Києва у справі №910/7807/18 частково затверджена мирова угода укладена 09.10.2018 року між Комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго». За мировою угодою КП «Київтеплоенерго» підтверджує та визнає, що стало і є правонаступником за борговими зобов`язаннями ПАТ «Київенерго» з оплати спожитих енергоносіїв (природного газу) за договором укладеним між ПАТ «Київенерго» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» постачання (купівлі-продажу) природного газу №1814/ 1617-БО-41 від 27.10.2016 року в розмірі 1234994,86 грн. Таким чином, правонаступником за основним боргом ПАТ «Київенерго» за договором укладеним між ПАТ «Київенерго» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» постачання (купівлі-продажу) природного газу №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року в розмірі 1234994,86 грн. стало КП «Київтеплоенерго», яке в свою чергу, на підставі платіжного доручення від 31.10.2018 року №322735 здійснило погашення заборгованості за вказаним договором на суму 1234994,86 грн. Отже, з урахуванням заяви від 11.03.2020 року позивач просив суд стягнути з АТ «К.ЕНЕРГО»: 40821471,48 грн. - пеня; 31144266,79 грн. - інфляційні втрати; 8361664,80 - 3% річних. В частині відхилення доводів Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», яке стверджувало про те, що позов у даній справі до неналежного відповідача, рішення місцевого господарського суду не оскаржувалося в апеляційному порядку. Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України положенням якої кореспондує зміст статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Частинами першою, другою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Згідно з вимогами ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно з частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 Цивільного кодексу України). За змістом статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України). Відповідно до частини першої статті 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У статті 7 Господарського кодексу України визначено, що відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно із положеннями частин першої - третьої статті 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Відповідач зазначає, а позивачем не спростовано того, що між сторонами договору №1814/1617-БО-41 здійснювались розрахунки за рахунок коштів, які перераховувались ПАТ «Київенерго» на користь позивача виключно з рахунку зі спеціальним режимом використання. Тобто, згідно наявної в матеріалах справи довідки по операціям по ПАТ «Київенерго» №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року, розрахунки за договором №1814/1617-БО-41 здійснювалися шляхом розподілу коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Частиною шостою статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» (в редакції від 09.04.2015 року) встановлено, що для проведення розрахунків за спожитий природний газ постачальники природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, їх структурні підрозділи, а також оптові продавці, що здійснюють продаж природного газу таким постачальникам на виконання спеціальних обов`язків, покладених на таких продавців, відкривають в установах уповноважених банків поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять як плата за спожитий природний газ від споживачів. Порядок відкриття (закриття) поточних рахунків із спеціальним режимом використання та порядок проведення розрахунків за спожитий природний газ затверджуються Кабінетом Міністрів України. Забороняється зарахування на інші рахунки коштів за спожитий природний газ, який постачається постачальниками природного газу на виконання спеціальних обов`язків, покладених на них Кабінетом Міністрів України. Споживачі оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку постачальниками природного газу, на яких покладені спеціальні обов`язки, та їх структурними підрозділами. Постанова Кабінету Міністрів України №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі - Порядок №217) була прийнята на виконання норм ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання», що визначає механізм перерахування коштів для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Згідно ст. 19-1 Закону України «Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Згадані вище вимоги Закону та нормативно-правового акту повністю узгоджуються з умовами п. 6.2. договору, згідно якого платежі за договором здійснюються на поточний рахунок постачальника із спеціальним режимом використання. Згідно п.1 Порядку №217, останній визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу. Відповідно до п.7 Порядку №217 усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. Порядком визначено, що уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується НКРЕКП. У відповідності до п. 4.1. постанови пленуму Вищого Господарського Суду України 17.12.2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Разом з тим, відповідно до Порядку №217 уповноважений банк здійснює відповідно до реєстру нормативів розподілу коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, перерахування коштів в частині вартості послуг з розподілу природного газу - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками. Отже, відповідач не користувався коштами, належними до оплати за постачання природного газу і не міг впливати на визначення нормативу перерахування коштів, що виключає правові підстави для стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат. У відповідності до п.3 Порядку №217, теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «релігійні організації», «бюджетні установи», «інші споживачі» (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями). За приписами п.8 Порядку № 217, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку. Згідно з п.9 Порядку №217, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується комісією. Як зазначено у пункті 12 Порядку №217, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: - на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); - на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); - на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); - на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті. На підставі пункту 13 Порядку №217, уповноважений банк, згідно з умовами договору банківського рахунку, здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: - до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; - до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку. З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищевказаних норм відповідачем були відкриті рахунки зі спеціальним режимом використання. Розрахунки між відповідачем та позивачем за договором №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 проводилися в порядку та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП. Таким чином, розрахунки між сторонами договору №1814/1617-БО-41 від 27.10.2016 року здійснювались шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217. Тобто, при розрахунках шляхом розподілу коштів із застосуванням спецрахунків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217, АТ «К.ЕНЕРГО» було позбавлене можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, оскільки державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. У зв`язку з прийняттям Порядку №217 державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває теплопостачальну організацію від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки постачальника природного газу (постачальник із спеціальними обов`язками) за визначеними нормативами. За таких обставин, у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за природний газ, оскільки всі кошти, які надходять на рахунок відповідача, уповноваженим банком самостійно розподіляються згідно з затвердженим постановами НКРЕП алгоритмом та перераховуються на рахунок позивача. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.04.2019 року у справі №906/278/18, від 24.07.2019 року у справі №918/553/18, від 17.12.2019 року у справі №922/932/19, від 03.03.2020 року у справі №908/2648/18, від 18.03.2020 року у справі №908/2304/18, від 31.03.2020 року у справі №917/530/19, від 27.05.2020 року у справі №914/1029/19 тощо. За таких обставин, твердження апелянта про те, що відповідач не був обмежений у способах та шляхах виконання своїх зобов`язань у визначений договором строк (із посиланням на постанови Верховного Суду, ухвалені у 2018 році), колегія суддів вважає такими, що не узгоджуються зі змістом Порядку №217 та вищенаведеною правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах 2019 - 2020 років, що містять відповідні висновки з питань застосування норм Порядку №217. Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, колегія суддів зазначає, що викладені у вказаній постанові висновки не стосуються правового регулювання спірних правовідносин, які мають місце між сторонами в даній справі №905/1816/19, а саме - щодо здійснення нарахувань на суми заборгованості, сплачені відповідно до Порядку №217. Зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18 йдеться про застосування постанови Кабінету Міністрів України №792 від 30.09.2015 року «Про забезпечення проведення розрахунків за спожитий природний газ». Окрім того, 30.11.2016 набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення. Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду. Відповідно до ст. 1 вказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Процедура врегулювання заборгованості - заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості. Реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості - державна відкрита, загальнодоступна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про підприємства та організації, які є учасниками процедури врегулювання заборгованості відповідно до цього Закону. Згідно зі ст. 2 Закону, його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії. Статтею 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства. Частиною 3 ст. 7 Закону, яка є нормою прямої дії, встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Тобто вказаною нормою передбачено можливість звільнення боржника від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання у сфері теплопостачання як у спосіб не нарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на суму заборгованості, так і у спосіб списання цих нарахувань у разі погашення основного боргу до набрання чинності цим Законом. Застосування приписів частини 3 статті 7 цього Закону не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зазначеної правової позиції дотримується Верховний Суд (постанови від 06.06.2018 року у справі №925/770/17, від 01.04.2019 року у справі №922/2784/18, від 16.01.2020 року у справі №922/939/19, від 22.01.2020 року у справі №917/602/19, від 26.03.2020 року у справі №925/853/19, від 27.05.2020 року у справі №910/17428/18). Згідно довідки позивача по операціям по ПАТ «Київенерго», частина заборгованості погашена до 30.11.2016 року, тобто до моменту, коли набрав чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії». Отже, дія вказаного нормативного акту поширюється на спірні правовідносини, у зв`язку з чим, вимоги позивача щодо стягнення неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних на суму боргу, сплачену до 30.11.2016 року, задоволенню не підлягають. Таким чином, з огляду на те, що позивачем не надано доказів, які підтверджують перерахування відповідачем коштів з порушенням строків, визначених Порядком №217, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що підстави для нарахування відповідачу пені, інфляційних втрат та 3% річних у зв`язку з порушенням встановлених договором строків розрахунку за газ відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19 без змін. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року у справі №905/1816/19 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 19 жовтня 2020 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя Р.А. Гетьман Суддя І.А. Шутенко