Постанова 4875 № 905/2068/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" жовтня 2020 р. Справа №905/2068/19 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А., при секретарі Довбиш А.Ю., за участю представників: позивача - не з`явився; відповідача - Жуков А.О., посвідчення №5212 від 19.10.2018 року, довіреність №10-12/2019 від 10.12.2019 року; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ (вх.№1201Д/1-40) на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19, ухвалене в приміщенні Господарського суду Донецької області (суддя Зекунов Е.В.), повний текст якого складено 18.03.2020 року за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», м. Курахове, Донецька область, про стягнення 182138063,94 грн.,- ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2019 року Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення 102331193,14 грн. пені, 18586942,05 грн. - 3% річних, 61219928,75 грн. інфляційних (всього 182138063,94 грн.). В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року в частині своєчасних розрахунків за спожитий природний газ, що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 02.12.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/2068/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження і призначено дату підготовчого засідання. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 23.12.2019 року матеріали справи №905/2068/19 за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» про стягнення 182138063,94 грн., передані для розгляду Господарським судом Донецької області в межах справи №905/1965/19 про банкрутство Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО». Рішенням Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19 (суддя Зекунов Е.В., повний текст рішення складено та підписано 18.03.2020 року) у позові відмовлено повністю. Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 06.07.2020 року та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Також апелянт просить суд судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що умовами договору сторони погодили, що укладання спільних протокольних рішень (СПР), договору про організацію взаєморозрахунків в будь-якому випадку не змінює строків, порядку розрахунків, а внесення змін до спірного договору має відбуватись лише шляхом укладання окремої додаткової угоди, однак відповідного не вчинялось. Отже, посилання суду на укладання ряду СПР та договору про організацію взаєморозрахунків як підставу для зміни порядку та строку розрахунків є такими, що суперечать умовам договору, принципу обов`язковості виконання договірних зобов`язань. Скаржник вказує, що як постанова Кабінету Міністрів України №20, так і умови підписаних сторонами СПР та договору про організацію взаєморозрахунок не містять імперативних вимог щодо порядку проведення розрахунків за природний газ, обмежені сферою відносин саме з перерахунку субвенцій. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 року №853 було внесено зміни до п.20 Примірного договору купівлі-продажу природного газу з постачальниками природного газу зі спеціальними обов`язками для потреб побутових споживачів та релігійних організацій, зокрема, додано пункт, яким встановлено, що сторони погодили, що підписання спільних протокольних рішень відповідно до Порядку не змінює строків та умов розрахунків за цим договором. Таким чином, держава в особі Кабінету Міністрів України фактично встановила стандарт договірних відносин для аналогічних до спірних відносин, погодившись на відсутність впливу СПР. Апелянт наполягає на тому, що пунктом 8.3. договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на корить постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором. Таким чином, нарахування позивачем платежів відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, на всю суму заборгованості за цим договором, у тому числі суму заборгованості оплачену по спільним протокольним рішенням відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20, є обґрунтованим та законним. З огляду на викладене, апелянт вважає висновки Господарського суду Донецької області про те, що наслідком укладення спільних протокольних рішень у даній справі є зміна порядку і строку проведення розрахунків - не відповідає дійсності, не підтверджується обставинами справи та не узгоджуються із положеннями норм законодавства та умов договору, яких узгоджені сторонами. Позивач зазначає, що Об`єднана палата Верховного Суду виокремлює кошти, сплачені спільними протокольними рішеннями та кошти, сплачені у звичайному порядку, і лише в частині, яка була сплачена за рахунок коштів державного бюджету, договірні відносини зазнають регулюючого впливу. Так, різниця між сумою вартості поставленого позивачу газу та сумою сплачених коштів згідно СПР на підставі постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року та залучених бюджетних субвенцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 року становить 2955170589,93 грн., і яка фактично сплачена власними коштами, що по суті вбачається з доказів, які надавалися позивачем до матеріалів справи, а саме витягу по операціям за договором, банківським випискам, сальдо по договору. При цьому, сторони прямо передбачили в договорі обов`язок відповідача, за відсутності або несвоєчасності надходження грошей через рахунок зі спеціальним режимом використання відповідача, сплачувати власними коштами, в строки, передбачені договором (п. 6.1 та п. 6.2 договору). Апелянт наполягає на тому, що позивач мав можливість, у разі загрози виникнення заборгованості, сплачувати кошти зі свого поточного рахунку на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання позивача, тим самим уникаючи виникнення прострочення. Враховуючи особливості механізму розщеплення коштів, сплачені відповідачем через поточний рахунок кошти у подальшому будуть отримані ним за рахунок коштів, що сплачені населенням та мали бути направлені на рахунки позивача. На думку скаржника, висновок господарського суду щодо відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є необґрунтований та безпідставний, оскільки, як вже було зазначено вище, алгоритм визначає виключно механізм розподілу коштів, які вже знаходяться на поточному рахунку зі спеціальним режимом використання, і не впливає на зобов`язання сторін щодо належної оплати за поставлений природний газ за договором. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2020 року (14:46:23 год.), підписаним в.о. начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Шкуренко Л.О., єдиний унікальний номер судової справи №905/2068/19; номер провадження 1201Д; суть судової справи: про стягнення 182138063,94 грн.; суддею - доповідачем у справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. суддя Слободін М.М. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19 на підставі ст. 260 Господарського процесуального кодексу України залишено без руху у зв`язку із невиконанням скаржником приписів п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України. Після усунення обставин, що зумовили залишення апеляційної скарги без руху, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.05.2020 року клопотання Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19. Відповідачу встановлено строк на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу та призначено справу №905/2068/19 до розгляду в судове засідання на 03.06.2020 року. У подальшому колегією суддів неодноразово оголошувались перерви в судовому засіданні, що підтверджується ухвалами від 03.06.2020 року, від 24.06.2020 року, від 13.07.2020 року та від 03.08.2020 року При цьому, матеріали справи свідчать, що відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2020 року, підписаним начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Бугайченко О.І., єдиний унікальний номер судової справи №905/2068/19; номер провадження 1201Д; суть судової справи: про стягнення 182138063,94 грн.; у зв`язку тимчасовою непрацездатністю судді Слободіна М.М. сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Дучал Н.М., суддя Сіверін В.І. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020 року, підписаним в.о. начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Шкуренко Л.О., єдиний унікальний номер судової справи №905/2068/19; номер провадження 1201Д; суть судової справи: про стягнення 182138063,94 грн.; у зв`язку з відпусткою судді Дучал Н.М. сформовано новий склад суду, а саме: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М. Суддею Терещенко О.І. 20.08.2020 року подано заяву про самовідвід з посиланням на те, що як вбачається з відомостей системи «Діловодство спеціалізованого суду» у період з березня по серпень 2020 року справи позовного провадження за участі Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО», розглянуті місцевим господарським судом у межах справи про банкрутство №905/1965/19, розподілялися між різними колегіями суддів Східного апеляційного господарського суду - оскільки при їх оформленні господарським судом Донецької області було допущено порушення вимог Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року №30 (в редакції рішення Ради суддів України №38 від 17.07.2020 року), відповідно до якого у разі надходження позовних заяв у майнових та немайнових спорах, стороною в яких є боржник, інших заяв з вимогами до боржника для розгляду по суті в межах справи про банкрутство такій судовій справі присвоюється єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках зазначається єдиний унікальний номер судової справи позовного провадження. Судові справи, які передані з господарських судів або судів інших юрисдикцій для розгляду в межах справи про банкрутство, містять єдиний унікальний номер справи про банкрутство та в дужках - єдиний унікальний номер справи, який був визначений раніше. Проте, Господарським судом Донецької області на обкладинках справ зазначався лише один номер справи позовного провадження і не вказувався номер справи про банкрутство - №905/1965/19. Внаслідок даних обставин на стадії автоматизованого розподілу апеляційних скарг було неможливо встановити, що відповідні справи позовного провадження підлягають поєднанню між собою та справою про банкрутство. Тобто, з метою усунення вказаного недоліку та забезпечення дотримання вимог чинного законодавства, колегія суддів заявила про самовідвід в порядку п.4 ч.1 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо було порушено порядок визначення судді для розгляду справи. За результатом розгляду заяви про самовідвід судді, винесено ухвалу від 20.08.2020 року, якою заяву головуючого судді Терещенко О.І. про самовідвід у справі №905/2068/19 задоволено, а справу №905/2068/19 передано на повторний автоматизований розподіл відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2020 року, підписаним в.о. начальником відділу документального забезпечення та контролю суду Шкуренко Л.О., єдиний унікальний номер судової справи №905/2068/19; номер провадження 1201Д; суть судової справи: про стягнення 182138063,94 грн.; суддею - доповідачем у справі визначено суддю Хачатрян В.С. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 року прийнято до провадження справу №905/2068/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року; справу призначено до розгляду в судове засідання на 21.09.2020 року на 11:00 год., а також роз`яснено учасникам справи їх право на участь в судовому засіданні та шляхи реалізації такого права. 08.09.2020 року до суду надійшла заява Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (вх.№8403 від 08.09.2020 року) про відвід суддів Східного апеляційного господарського суду - Хачатрян В.С., Ільїна О.В. та Россолова В.В. Ухвалою суду від 09.09.2020 року визнано необґрунтованою заяву Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (вх.№8403 від 08.09.2020 року) про відвід головуючого судді Хачатрян В.С., судді Ільїна О.В., судді Россолова В.В. від розгляду апеляційної скарги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 року відмовлено в задоволенні заяви боржника - АТ «К.ЕНЕРГО» від 08.09.2020 року за вх.№8403 (провадження №2335) про відвід колегії суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В. від розгляду справи №905/2068/19. У матеріалах справи наявний відзив відповідача (вх.№5372 від 02.06.2020 року), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач наводить у відзиві практику Верховного Суду зі спірних питань і вказує про спростування тверджень позивача. У додаткових поясненнях (вх.№7174 від 31.07.2020 року) відповідач вказує на помилковість посилання позивача на висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2020 року у справі №904/1210/18, оскільки спір у даній справі стосувався стягнення штрафних санкцій за прострочення оплати газу для подальшого постачання побутовим споживачам і не стосувався порядку застосування постанови Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року. Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.09.2020 року у зв`язку з відпусткою судді Ільїна О.В. та судді Россолова В.В. для розгляду справи сформовано новий склад суду: головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А., У судовому засіданні 21.09.2020 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 07.10.2020 року. Після перерви, 07.10.2020 року судове засідання продовжено. Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час та місце повідомлений належним чином, що підтверджується підписом повноважного представника в листі-повідомленні про перерву. Відповідно до ч.12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи за відсутності представника позивача. Представник відповідача у судовому засіданні проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві. У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення. Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне. За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язок. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України). Так, 08.09.2016 року між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (постачальник, позивач у справі) та Акціонерним товариством «К.ЕНЕРГО» (споживач, відповідач у справі) укладено договір постачання природного газу №1516/1617-ТЕ-41, згідно з яким постачальник зобов`язався поставити споживачу у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався сплатити його на умовах цього договору (п.1.1 договору). Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №226 від 06.03.2019 року «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України» вирішено змінити тип публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» з публічного на приватне та перейменувати його в Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Факт внесення відомостей про реорганізацію позивача (постачальника за договором №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року) підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відповідно до п.1.2 договору, газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню. За визначеннями п.2.1 договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.03.2017 року) постачальник передає споживачу для СВП «Київські ТЕЦ» ПАТ «Київенерго» в період з 01 квітня 2017 року по 30 вересня 2017 року (включно) газ обсягом до 195000 тис.куб.метрів, у тому числі по місяцях (тис.куб.м.): Для ТЕЦ-5 СВП «Київські ТЕЦ»: квітень - 31000, травень - 13000, червень - 13000, липень - 12000, серпень - 12500, вересень - 15500; Для ТЕЦ-6 СВП «Київські ТЕЦ»: квітень - 27500, травень - 15000, червень - 8500, липень - 15500, серпень - 14000, вересень - 17500. Згідно п.п.2.3., 2.4 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 23.01.2017 року) перегляд та коригування планових обсягів природного газу, що планується передати за цим договором відповідно до п.2.1., може змінюватись за ініціативою споживача шляхом підписання додаткової угоди, в тому числі протягом відповідного місяця постачання газу; допускається відхилення споживання обсягу природного газу протягом відповідного місяця постачання газу в розмірі +/- 5 відсотків від підтвердженого постачальником планового обсягу без узгодження сторін. Підписаний сторонами акт приймання-передачі природного газу, відповідно до п.3.4. договору, вважається узгодженням сторонами загального обсягу переданого газу у відповідному місяці постачання газу. Право власності на газ переходить від постачальника до споживача в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальністю, пов`язану з правом власності на газ (п.3.1 Договору). У пункті 3.4. договору узгоджено, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу споживачем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, зазначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу. Пунктом 5.1. договору (в редакції додаткової угоди №2 від 31.03.2017 року) визначено, що ціна (без урахування тарифів на послуги з транспортування та розподілу природного газу, а також податків та зборів, що включаються до його вартості відповідно до Податкового кодексу України) та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, визначається згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 №758. Відповідно до п.5.2 договору (з урахуванням додаткової угоди №2 від 31.03.2017 року) ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором з 01.04.2017 року становить 4942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5930,40 грн. Згідно п.5.4 договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу. Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключного коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору). У пункті 6.2. договору сторони обумовили обов`язковість посилання на номер договору у призначенні платежу під час перерахування коштів. Пунктом 6.2. договору також визначений наступний порядок здійснення розрахунків за договором: 1) споживач перераховує на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника кожного банківського дня розрахункового місяця кошти згідно з нормативами перерахування, затвердженими в установленому порядку, які зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві в порядку, визначеному законодавством, -у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 року поширювалась дія ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання»; 2) в будь-якому випадку, споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до п.6.1 цього договору - в разі коли на поточний рахунок із спеціальним режимом використання споживача надходить недостатньо коштів для своєчасної оплати використаного природного газу; 3) з поточного рахунку споживача кошти перераховуються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника та зараховуються як оплата за природний газ, поставлений постачальником споживачеві у визначеному законодавством порядку, - у разі коли на споживача станом на 30.09.2015 року не поширювалась дія ст.19-1 Закону України «Про теплопостачання» в частині відкриття поточного рахунка із спеціальним режимом використання; 4) шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості - за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором; 5) оплата інших платежів (пені, штрафів, судових зборів, інфляційних нарахувань тощо), крім суми основної заборгованості, здійснюється споживачем на поточний рахунок постачальника. Відповідно до п.6.4 договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості зі сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погодились, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу - відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафу; 3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості. У пункті 8.3. договору зазначено, що з урахуванням п.11.3 цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України, нараховану на всю суму заборгованості, за винятком сум, сплачених відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №20 від 11.01.2005 року. Відповідно до п.11.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 23.01.2017 року) усі зміни і доповнення до договору оформлюються письмово у формі додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у абзаці 1 п.2.5., п.11.5. та п.11.6. договору; договір про організацію взаєморозрахунків не вносять змін до Договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до договору. Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 року до 30.09.2017 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12 договору, з урахуванням додаткової угоди №2 від 31.03.2017 року). Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ у жовтні 2016 - вересні 2017 на суму 3658319888,47 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (на території підконтрольній українській владі) №б/н від 31.10.2016 року, №б/н від 30.11.2016 року, №б/н від 31.12.2016 року, №б/н від 31.01.2017 року, №б/н від 28.02.2017 року, №б/н від 31.03.2017 року, №б/н від 30.04.2017 року, №б/н від 31.05.2017 року, №б/н від 30.06.2017 року, №б/н від 31.07.2017 року, №б/н від 31.08.2017 року, №б/н від 30.09.2017 року, що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств. Між тим, оплата отриманого природного газу була здійснена невчасно, що і стало підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі про стягнення з АТ «К.ЕНЕРГО» 182138063,94 грн., з яких 102331193,14 грн. пені, 18586942,05 грн. - 3% річних, 61219928,75 грн. інфляційних. Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з вимогами ч.1 ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. За приписами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладено договір постачання природного газу №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року, згідно з яким позивач зобов`язався передати у власність споживачу у 2016-2017 роках природний газ (далі - газ), а відповідач зобов`язався прийняти та оплатити цей газ, на умовах цього договору. Оплата за газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 договору). Додатковою угодою №2 від 31.03.2016 року до договору яка набула чинності з дати її підписання сторонами та поширила свою дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2016 року, сторонами узгоджено, п.6.1., що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяці, наступного за місяцем поставки газу. Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України. З матеріалів справи вбачається, що сторони: ПАТ «НАК «Нафтогаз України» та ПАТ «Київенерго» за участі Головного управління Державної казначейської служби України у м.Києві, Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради, Департаменту соціальної політики виконавчого органу Київського міської ради, склали між собою спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за теплопостачання, природний газ та послуги з постачання, транспортування, розподілу природного газу за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України №143 від 16.01.2017 року та №3671 від 28.12.2016 року. У пункті 1 цих протокольних рішень вказано, що їх предметом є організація проведення взаєморозрахунку відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року №20. Відповідно до вказаних протокольних рішень, №143 від 16.01.2017 року та №3671 від 28.12.2016 року за рахунок коштів загального фонду державного бюджету України між сторонами у справі фактично проводилися розрахунки за поставлений за договором природний газ на загальну суму 63031323,54 грн., що підтверджується реєстрами погашення поточної кредиторської заборгованості та даними з операцій по підприємству ПАТ «Київенерго» за період з 01.01.2016 року по 31.01.2018 року. За змістом ст.7 Господарського кодексу України відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Згідно з положеннями ч.ч.1-3 ст.12 вказаного нормативно-правового акту держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є: державне замовлення; ліцензування, патентування і квотування; технічне регулювання; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за користування надрами для видобування природного газу та газового конденсату і податку на додану вартість, що сплачується, зокрема Акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». Наведене регулювання визначено постановою №20 від 11.01.2005 року Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій» із відповідними змінами. Пунктом 7 вказаного Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків. Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ «Нафтогаз України» (позивачу). Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.05.2018 року у справі №924/296/18 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2019 року у справі №913/334/18, від 03.04.2019 року у справі №906/278/18, від 14.03.2018 року у справі №910/9806/16 та від 24.10.2019 року у справі №903/910/18. Таким чином, наслідком підписання спільних протокольних рішень №143 від 16.01.2017 року та №3671 від 28.12.2016 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 є фактична зміна визначеного у договорі №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року порядку і строку проведення розрахунків за природний газ відносно сум, які охоплюються такими рішеннями, оскільки підписавши спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків, НАК «Нафтогаз України» у такий спосіб виявило згоду зі зміною порядку та строків проведення розрахунків за наданий ним газ за договором №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року. Положення щодо неможливості відповідача впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ закріплені у Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256, згідно з пунктом 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Державною казначейською службою згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню. З огляду на викладене, вірним є висновок, що взаєморозрахунки за придбаний природний газ відповідно до протокольних рішень №143 від 16.01.2017 року та №3671 від 28.12.2016 року на загальну суму 63031323,54 грн. були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену постановами Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб`єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки позивача. За таких обставин, оскільки держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами, підстави для покладення відповідальності на відповідача за несвоєчасну оплату коштів відсутні. Відповідно до ст.191 Закону України «Про теплопостачання», оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Оплата споживачем теплової енергії шляхом перерахування коштів на рахунок із спеціальним режимом використання є обов`язковою умовою договору на постачання теплової енергії, укладеного між теплопостачальною організацією та споживачем теплової енергії. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу. Постановою Кабінету Міністрів України №217 від 18.06.2014 року затверджено «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі - Порядок №217). Згідно з п. 3 Порядку №217, теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «релігійні організації», «бюджетні установи», «інші споживачі» (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями). Відповідно до п. 7 Порядку №217, теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. За приписами п. 8 Порядку №217, усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів. У разі коли у платіжному дорученні (касовому документі) споживача теплової енергії або комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води реквізити рахунка одержувача коштів за теплову енергію та/або комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води не відповідають реквізитам спеціального рахунка, відкритого теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, банк (підприємство поштового зв`язку або орган Казначейства), що приймає платіжний документ, повертає його без виконання з надісланням відповідного повідомлення споживачеві. Згідно з п. 9 Порядку №217, уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями, згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію (далі - реєстр нормативів), що затверджується Комісією. Як зазначено у пункті 12 Порядку, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (далі комісія або НКРЕКП) на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: - на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); - на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); - на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); - на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті. На підставі пункту 13 Порядку, уповноважений банк, згідно з умовами договору банківського рахунку, здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: - до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; - до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій. Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку. Матеріали справи містять банківські виписки, що підтверджують оплату заборгованості на суми 80139674,00 грн., 169899853,00 грн., 200000000,00 грн., 78448,00 грн., 190000000,00 грн., призначення платежів яких містять посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332 «Про затвердження Порядку та умов надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування». Згідно з п.1. Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332 цей Порядок та умови визначають механізм надання у 2017 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення різниці між фактичною вартістю теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання та водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги, та тарифами, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - субвенція). Відповідно до п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332 підставою для проведення розрахунків з погашення різниці між фактичною вартістю та тарифом є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляли, транспортували та постачали теплову енергію, надавали послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, централізованого водопостачання і водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню такі послуги (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості (без урахування пені, штрафних і фінансових санкцій) на дату укладення такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатку

2. Наявні у матеріалах справи банківські виписки, окрім посилання на Постанову Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332 містять посилання на укладені між сторонами договори, що узгоджується з приписами п.3 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 року №332, факт відповідного розподілу коштів сторонами не заперечується. Відповідно до ст. 6 Господарського кодексу України свобода підприємницької діяльності обмежується відповідними законами, крім того господарювання в Україні може мати обмеження з боку держави (державних органів) для регулювання економічних процесів у зв`язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави. Згідно зі ст.7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. За приписами ст.12 Господарського кодексу України, держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного та соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб`єктів господарювання здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів. На підставі ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Отже, відповідач позбавлений можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків, тому як державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. При цьому, навіть дотримання запропонованого державою алгоритму дій для забезпечення розрахунків за договорами купівлі-продажу природного газу між постачальником зі спеціальними обов`язками та споживачем не створює передумов для безумовного своєчасного перерахування коштів на рахунок продавця природного газу у встановленому порядку. Відповідач не може керуватися загальними принципами здійснення господарської діяльності на власний розсуд за наявності покладених на нього зобов`язань з безперебійного забезпечення споживачів теплопостачанням, оскільки повинен діяти виключно в межах норм чинного законодавства, що регулює енергетичну галузь. Отже, розрахунки між сторонами договору №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року здійснювались наступними способами: укладенням спільних протокольних рішень на підставі №20 від 11.01.2005 року Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій»; коштами, які перераховувались відповідачем на користь позивача виключно з рахунку із спеціальним режимом використання у відповідності до ч.1 п.6.2 договору №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року, із залученням бюджетних субвенцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 року. Необхідною умовою для застосування норми ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та санкцій, передбачених умовами договору, у подібних правовідносинах є факт здійснення оплати поза межами порядку і строків, встановлених спільними протокольними рішеннями. Для застосування штрафних санкцій та відповідальності за прострочку виконання грошового зобов`язання необхідною умовою є факт невиконання або прострочки виконання зобов`язання. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 17.12.2019 у справі № 922/932/19. Таким чином, оскільки оплата поставленого відповідачем природного газу за договором договору №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 проводилась на підставі спільних протокольних рішень відповідно до постанови Кабінету міністрів України №20 від 11.01.2005 року, також розрахунок проводився із залученням бюджетних субвенцій на підставі постанови Кабінету Міністрів України №332 від 18.05.2017 року та на умовах, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 року №217 на підставі нормативів перерахування коштів, прийнятих на підставі постанов НКРЕКП у відповідності до умов ч. 1 п. 6.2 договору №1516/1617-ТЕ-41 від 08.09.2016 року, у позивача були відсутні правові підстави для нарахування відповідачу 3% річних, інфляційних втрат та пені. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №921/739/17-г проте, зміст цієї постанови навпаки спростовує його доводи. Так, Верховний Суд вказав, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у справах №906/790/16 та №905/1100/18. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що міме ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 31.07.2019 року у справі №921/574/17-г за якою справу направлено на новий розгляд. За наслідками нового розгляду даної справи АТ «НАК Нафтогаз України» відмовлено у задоволенні позовних вимог, мотивувавши це тим, що підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків. Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 19.03.2019 року у справі №909/256/18 за якою справу направлено на новий розгляд. За наслідками нового розгляду АТ «НАК Нафтогаз України» відмовлено у задоволенні позовних вимог в усіх трьох інстанціях. Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 року дійшов висновку, що: «

41. Таким чином, абсолютно правильним є висновок судів про те, що незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови.

42. Отже, підписавши зазначені спільні протокольні рішення, сторони погодили, що відшкодування частини боргу відповідача, здійснюватиметься відповідно до встановлених зазначеними рішеннями порядку. Тобто, сторони, підписавши спільні протокольні рішення, погодилися з тим, що між: ними встановлюється інший (не той, що був передбачений у договорі) порядок розрахунків». Позивач посилається на постанову Об`єднаної палати Верховного Суду від 31.05.2019 року у справі №924/296/18. Згідно цієї постанови АТ «НАК Нафтогаз України» відмовлено у задоволенні позовних вимог. Так, Верховний Суд вказав: «Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема адміністративного (бюджетного), застосування, чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови». Згідно постанови Верховного Суду від 29.11.2019 року по справі №905/1101/18: «Апеляційний господарський суд зазначив, що задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних нарахованих на суму заборгованості, що погашена на підставі спільних протокольних рішень, є неправомірним. 5.24. Верховний Суд погоджується з таким висновком апеляційного господарського суду з огляду на таке. 5.38 Таким чином, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсуватиме за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови. 5.39. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що підписання спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 не змінює строків та умов розрахунків за договором. 5.40. Тобто, підписавши спільні протокольні рішення, сторони погодилися з тим, що між ними встановлюється інший, а не той, що був врегульований договором, порядок розрахунків. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 21.03.2019 року у справі №905/1100/18». В межах справи №910/1827/19 досліджувалось питання, що відповідно до пункту 6.1 договору №5054/1617-ТЕ-29 від 12.09.2016 року нарахування пені не здійснюється на суми оплат, які були проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20. За твердженням відповідача, оскільки всі розрахунки були здійснені на підставі постанов Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 від 04.03.2002 року №256 та від 18.05.2017 року №332, тому пеня не підлягає нарахуванню. Також відповідач посилався на те, що оплата від споживачів за спожиту теплову енергію надходить на рахунок відповідача зі спеціальним режимом використання, відкритий в ПАТ «Ощадбанк», що свідчить про відсутність у відповідача законної можливості самостійно здійснювати розрахунки з позивачем як гарантованим постачальником за отриманий природний газ, а тому відповідач не відповідає за порушення зобов`язання іншими особами. Так, Верховний Суд у своїй постанові від 04.12.2019 року у справі №910/1827/19 зробив наступний висновок: « Відшкодування коштів на пільги, субсидії здійснюється з Державного бюджету України за спеціальною процедурою. При цьому, такі кошти не є коштами суб`єкта господарювання, а безпосередньо перераховуються на рахунок, в даному випадку - ПАТ «Нафтогаз України» (позивачу). Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що, по суті, усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає у автоматичному перерахуванні зі спеціальних рахунків грошових коштів на рахунки позивача за визначеними нормативами. За таких обставин, оскільки держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами, підстави для покладення відповідальності на відповідача за несвоєчасну оплату коштів відсутні. З огляду на викладене, Верховний Суд зазначає, що прийняті у справі судові рішення в частині задоволених позовних вимог підлягають скасуванню, оскільки всі взаєморозрахунки за придбаний природний газ були здійснені не власними коштами відповідача, а через процедуру встановлену постановами Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20, від 04.03.2002 року №256 та від 18.05.2017 року №332, якою передбачено, що пільги та субсидії не є коштами суб`єкта господарювання та автоматично перераховуються із спеціальних рахунків, у випадку їх надходження, на рахунки позивача». З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що наразі апелянтом, всупереч приписів ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України не доведено та необґрунтовано наявність правових підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Колегія суддів звертає увагу, що аргументи були почуті, враховані апеляційним судом, при цьому зазначає, що оскаржене рішення є вмотивованим, місцевим судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтуються його висновки, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Хаджинастасиу проти Греції», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації»). На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства, фактичним обставинам справи, рішення відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19 без змін. Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Донецької області від 11.03.2020 року у справі №905/2068/19 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 12 жовтня 2020 року. Головуючий суддя В.С. Хачатрян Суддя Р.А. Гетьман Суддя І.А. Шутенко