Постанова 4875 № 917/273/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "08" жовтня 2020 р. Справа № 917/273/20 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Шевель О.В. за участю секретаря судового засідання Гончарова О.В. за участю: прокурора- Горгуль Н.В., посвідчення № 036152 від 29.10.15 р.; представників сторін: позивача - не з`явився ; 1-го відповідача - не з`явився; 2-го відповідача - не з`явився; третьої особи - не з`явився; розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Кременчуцької місцевої прокуратури, м. Кременчук (вх.№ 2144 П/2) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 29.07.2020 у справі № 917/273/20, постановлену суддею Кльоповим І.Г. в приміщенні господарського суду Полтавської області (повний текст ухвали складено 03.08.2020) у справі №917/273/20 за позовом Заступника керівника Кременчуцької місцевої прокуратури, м.Кременчук Полтавської області до

1. Кременчуцької міської ради Полтавської області, м. Кременчук Полтавської області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Буд Інвест", м. Київ третя особа, яка не заявляє самостійних вимогУправління державної реєстрації виконавчого комітету Кременчуцької міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі та скасування його реєстрації,- ВСТАНОВИЛА: У лютому 2020 року Заступник керівника Кременчуцької місцевої прокуратури звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом в інтересах держави до Кременчуцької міської ради Полтавської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт Буд Інвест", в якому просив суд:

1. Визнати незаконним та скасувати рішення 21 сесії 7 скликання Кременчуцької міської ради Полтавської області від 11.05.2017 в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 4982 кв.м., кадастровий номер 5310436100:08:002:0432 для закінчення будівництва об"єкта незавершеного будівництва - будинку охорони та будівництва 9 - поверхового житлового будинку по вул.Небесної Сотні, в районі жилого будинку №53 на території м.Кременчука Полтавської області та передачі її в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт Буд Інвест" строком на 3 роки.

2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 5310436100:08:002:0432 площею 4982 кв.м., яка розташована на території м. Кременчука Полтавської області по вул. Небесної Сотні, в районі будинку №53, укладений 20.06.2017 між Кременчуцькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт Буд Інвест", зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.07.2017, номер запису про інше речове право: 21482127.

3. Скасувати запис про Державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 4982 кв.м., кадастровий номер 5310436100:08:002:0432 під номером 21482127. Позовні вимоги обґрунтовано незаконністю оспорюваного у частині рішення міської ради та невідповідністю закону укладеного на підставі цього рішення спірного договору оренди, оскільки на їх підставі в порушення вимог законодавства (статей 116, 120, 124, 134, Земельного кодексу України) здійснено передання в оренду спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб -без проведення земельних торгів. Ухвалою господарського суду Полтавської області від 29.07.2020 у даній справі позовну заяву Заступника керівника Кременчуцької місцевої прокуратури залишено без розгляду. Ухвала мотивована тим, що прокурор не обґрунтував підстав для самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави, а відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді встановлена судом вже після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів, у зв`язку з чим позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати і в цьому випадку наявні підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). При цьому суд зазначив, що прокурор, посилаючись в позовній заяві на відсутність органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах через те, що уповноважений власником спірної земельної ділянки(територіальної громади) орган місцевого самоврядування, який здійснює від імені власника права розпорядження землями комунальної власності- Кременчуцька міська рада, сама допустила порушенняёприйнявши незаконне оспорюване рішення та уклавши на його підставі спірний договір, який не відповідає вимогам закону, а тому повинна бути відповідачем у справі, не врахував того, що у даному випадку законодавством визначено інший орган, уповноважений від імені та в інтересах держави здійснювати контроль за дотриманням земельного законодавства, у тому числі під час прийняття рішення про надання земельної ділянки у користування або власність -Державна службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр). Прокурором не надано доказів на підтвердження обставин щодо невиконання, неможливості виконання або неналежного виконання органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, який є суб`єктом владних повноважень, владних управлінських функцій щодо захисту інтересів територіальної громади міста Кременчука. Заступник керівника Кременчуцької місцевої прокуратури подав на зазначену ухвалу до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить цю ухвалу скасувати , а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору в сумі 2102,00 грн. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновок господарського суду першої інстанції про те, що прокурор не довів підстав для самостійного представництва інтересів держави, а Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, суперечить чинному законодавству. При цьому прокурор зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, функції розпорядження якою чинним законодавством покладено на Кременчуцьку міську раду, яка прийняла оскаржуване рішення та є стороною спірного договору, у зв`язку з чим повинна бути відповідачем у справі, відсутній орган, уповноважений на перегляд чи скасування зазначеного рішення міської ради, а тому у Кременчуцької місцевої прокуратури наявні підстави для самостійного здійснення в порядку ч. 5 статті 53 ГПК України представництва інтересів держави в суді, що полягають в необхідності забезпечення належного правового регулювання питань надання в оренду земельних ділянок. Разом з тим, прокурор зазначає, що враховуючи те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності, а Держгеокадастр відповідно до його Положення наділений повноваженнями щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення лише державної форми власності і не наділений повноваженнями звертатись до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними укладених на підставі цих рішень договорів оренди, то в даному випадку він не є органом, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2020 для розгляду справи №917/273/20 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.09.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Кременчуцької місцевої прокуратури, м. Кременчук (вх.№ 2144 П/2) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 29.07.2020 у справі № 917/273/20 та призначено її розгляд на 08.10.2020 р. об 11:30. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2020, у зв`язку з відпусткою судді Пуль О.А. для розгляду справи №917/273/20 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Тарасова І.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Шевель О.В. Прокурор в судовому засіданні підтримує апеляційну скаргу. Сторони та третя особа, які належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення -ухвали суду від 14.09.2020, в судове засідання не прибули, що відповідно до ч. 1 статті 202 ГПК України не перешкоджає розгляду справи. 05.10.2020 від третьої особи надійшло клопотання (вх. № 9486 від 05.10.2020) , в якому вона просить розглядати справу без участі його представника та зазначила, що у питаннях вирішення даної справи покладається на розсуд суду. 06.10.2020 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 9539 від 06.10.2020), в якому він, посилаючись на неотримання копії апеляційної скарги та неможливість у зв`язку з цим подати відзив на неї у встановлений судом строк (до 25.09.2020), просить зобов`язати позивача направити на адресу відповідача копію апеляційної скарги та встановити новий строк для подання відзиву на апеляційну скаргу. Також 07.10.2020 від представника відповідача надійшло клопотання (вх. № 9589 від 07.10.2020), в якому він, посилаючись на неотримання копії апеляційної скарги та неможливість у зв`язку з цим подати відзив на неї у встановлений судом строк, просить відкласти розгляд справи, який здійснити за участю представника відповідача. Колегія суддів відмовляє в задоволенні зазначених клопотань, оскільки з матеріалів справи вбачається, що прокурором у відповідності до вимог статі 259 Господарського процесуального кодексу України надіслано відповідачу копію апеляційної скарги цінним листом з описом вкладення на зареєстровану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців адресу його місцезнаходження: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 58, офіс 14, ще 12.08.2020(т. 1 а.с. 150), яку відповідач також сам зазначав у поданих до суду документах.Проте, доказів неотримання копії апеляційної скарги відповідач не надав. До того ж, ухвалу суду про відкриття апеляційного провадження від 14.09.2020 відповідач отримав 21.09.2020 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення в т. 1 на а.с.171), а його представник Храменков Ю.О. -18.09.2020 (рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення в т. 1 на а.с.160), а тому відповідач, навіть в разі неотримання копії апеляційної скарги мав час для ознайомлення з матеріалами справи, підготовки відзиву на апеляційну скаргу та подання його у строк до 25.09.2020 , в тому числі через електронну пошту або здати до поштового відділення. При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції обмежено тридцятиденним строком, який починається з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Зважаючи на наведене, справа розглядається за відсутністю представників сторін та третьої особи. Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення прокурора, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах, встановлених статтею 269 ГПК України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, зважаючи на таке. Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами(ч. 3) . У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача(ч. 5) . Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома). Відповідно до ч. 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020 викладено наступні висновки щодо застосування положень статті 53 Господарського процесуального кодексу Ураїни та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави. З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу в питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України); Участь прокурора в судовому процесі можлива, крім іншого, за умови обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме: має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах компетентним органом або підтверджено його відсутність (частини третя, четверта статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»); Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні компетентний орган, який відсутній або всупереч вимогам закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду; Оскільки повноваження органів влади, зокрема й щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень у компетентного органу здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах; Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність компетентного органу, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган. Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (залишення позову без розгляду). Такого ж висновку щодо застосування наведеної норми процесуального права дійшов і Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 925/226/18. Обґрунтовуючи в позовній заяві підстави для самостійного звернення до суду з позовом в інтересах держави, прокурор в позовній заяві правомірно послався на відсутність органу, який уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах через те, що уповноважений власником спірної земельної ділянки (територіальної громади міста Кременчук) орган місцевого самоврядування, який здійснює від імені власника права розпорядження землями комунальної власності- Кременчуцька міська рада, сама допустила порушенняё прийнявши, на думку прокурора, незаконне оспорюване рішення та уклавши на його підставі спірний договір, який, за твердженням прокурора, не відповідає вимогам закону, а тому повинна бути відповідачем у справі. Як зазначено вище, позовні вимоги обгрунтовано незаконністю прийнятого Кременчуцькою міською радою оспорюваного прокурором в частині рішення та укладення нею на підставі цього рішення з ТОВ «Моноліт Буд Інвест» спірного договору оренди, який не відповідає закону, оскільки на підставі цього рішення та договору, всупереч вимог статтей 116, 120, 124, 134 Земельного кодексу України здійснено передання в оренду земельної ділянки комунальної власності в позаконкурентний спосіб-без проведення земельних торгів. Зазначеним, на думку прокурора, порушено інтереси держави в особі територіальної громади міста Кременчука у сфері земельних відносин, оскільки здійснення органом місцевого самоврядування права власності, зокрема права розпорядження майном не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі з боку територіальної громади. Зважаючи на це прокурор наголошує на необхідності забезпечення належного правового регулювання питань надання в оренду земельних ділянок, у зв`язку з чим вказує, що його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання додержання законності під час передачі земельної ділянки комунальної власності, яке проведене з порушенням вимог чинного законодавства. Разом з тим, з гідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (далі - Положення) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, Держгеокадастр є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (пункт 1 Положення). Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів (підпункт 1 пункту 3 Положення). За змістом пункту 4 цього Положення Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за проведенням землеустрою, виконанням заходів, передбачених проектами землеустрою, зокрема за дотриманням власниками та користувачами земельних ділянок вимог, визначених у проектах землеустрою; дотриманням порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи. Спірна земельна ділянка належить до земель територіальної громади м. Кременчука (землі житлової та громадської забудови), тобто така земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому випадку не наділений повноваженнями розпорядника земель комунальної власності з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгекадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі. Зокрема, пунктом 5-1 Положення передбачено право посадових осіб Держгеокадастру звертатися до суду з позовом лише щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського призначення, а також повернення самовільно зайнятих земельних ділянок ,строк користування якими закінчився. Отже, Держгеокадастр відповідно до його Положення не наділений повноваженнями звертатись до суду з позовами про скасування рішень органів місцевого самоврядування та визнання недійсними укладених на підставі цих рішень договорів оренди. З огляду на наведене, Держгеокадастр не є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. налогічну правову позицію щодо підстав звернення прокурора до суду самостійно в інтересах держави та відсутності для цього повноважень у Держгеокадастру неодноразово викладав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18, від 20.08.2019 у справі № 926/1577/18, від 23.04.2019 у справі № 910/5217/18 (пункти 8.14-8.16 цієї постанови). Подаючи позовну заяву в порядку самостійного представництва інтересів держави, прокурор правомірно виходив з того, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у виді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує. Діюче процесуальне законодавство не дозволяє одній особі одночасно виступати в якості позивача та відповідача. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц Зважаючи на наведене, колегія суддів погоджується з доводами прокурора, щодо того, що оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності, функції розпорядження якою чинним законодавством покладено на Кременчуцьку міську раду, яка прийняла оскаржуване рішення та є стороною спірного договору, у зв`язку з чим повинна бути відповідачем у справі, відсутній орган, уповноважений на перегляд чи скасування зазначеного рішення міської ради, а тому у Кременчуцької місцевої прокуратури наявні підстави для самостійного здійснення в порядку ч. 5 статті 53 ГПК України представництва інтересів держави в суді, що полягають в необхідності забезпечення належного правового регулювання питань надання в оренду земельних ділянок. Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції внаслідок порушення норм процесуального права безпідставно залишив позов прокурора без розгляду, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та передання справи на розгляд господарського суду Полтавської області. Щодо сплаченого прокурором судового збору за подання апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що в разі, коли судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов`язаного з розглядом апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України. Керуючись статтями 269, 271, 275, 277, статтями 281, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу заступника керівника Кременчуцької місцевої прокуратури задовольнити. Ухвалу господарського суду Полтавської області від 29.07.2020 у справі № 917/273/20 скасувати та передати справу на розгляд господарського суду Полтавської області. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.Порядок і строк її оскарження передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 19.10.2020 Головуючий суддя І.В. Тарасова Суддя Я.О. Білоусова Суддя О.В. Шевель