Постанова 4852 № 280/6034/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 15 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 280/6034/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач), суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю., за участю секретаря судового засідання Волкової К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року (суддя Стрельнікова Н.В., повний текст складено 20.03.2020р.) у справі №280/6034/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області про визнання протиправними дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - встановиВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив: - визнати протиправними дії УСБУ в Запорізькій області щодо відмови в нарахуванні та виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.10.2018 по 13.09.2019 викладеної у листі №59/Ш-471/22 від 05.11.2019; - стягнути з відповідача на користь позивача 230 023,12 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.10.2018 по 13.09.2019. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що проходив військову службу в УСБУ в Запорізькій області. Вказував, що 19.10.2018 року позивач був виключений зі списків особового складу відповідача на підставі наказу тимчасово виконуючого обов`язки начальника Управляння Служби безпеки України №967-ос від 31.07.2018 року. Проте, в порушення норм діючого законодавства, в день звільнення відповідач не здійснив повний розрахунок з позивачем та не виплатив належну позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.03.2019 по справі №280/312/19, яке набрало законної сили 04.07.2019, визнано протиправною бездіяльність Управління СБ України в Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 та зобов`язано УСБУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 . На виконання рішення суду, відповідачем, одноразова грошова допомога фактично виплачена лише 13 вересня 2019 року. На письмове звернення позивача про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 20.10.2018 по 13.09.2019 отримано відмову відповідача, яка мотивована тим, що відповідні виплати проведені відразу після надходження до Управління відповідних бюджетних асигнувань. Позивач вважав такі дії протиправними, у зв`язку з чим звернувся із позовом до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 року адміністративний позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Управління служби безпеки України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 164 802 грн. 68 коп. Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про те, що при звільненні позивача з ним не було проведено остаточного розрахунку у повному обсязі, що є підставою для стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Підставою для часткового задоволення позову стало невірно розрахований позивачем розмір середнього заробітку, який підлягав стягненню з відповідача. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні. Відповідач вказує на те, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки при розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст..116 КЗпП України. При звільнені з позивачем був проведений остаточний розрахунок та виплачено належні йому суми. Той факт, що в подальшому за рішенням суду Управління виплатило позивачу одноразову допомогу при звільненні, не може вказувати на те, що у відповідача виник обов`язок по сплаті позивачу компенсації, що передбачена ст..117 КЗпП України, оскільки наявність чи відсутність у позивача права на отримання грошової допомоги при звільненні було предметом спору, який вирішувався судом, а отже на день звільнення позивача суму грошової допомоги неможливо визнати належною позивачу. Крім цього, за позицією скаржника, судом першої інстанції не вірно розраховано розмір середнього заробітку та не вірно визначено кількість календарних днів, за які такий середній заробіток має бути виплачений. Також відповідач вказує на те, що розмір середнього заробітку, враховуючи принцип співмірності, повинен був бути зменшений судом, враховуючи наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати сум, що свідчить про відсутність вини відповідача у невиплаті одноразової грошової допомоги при звільненні позивача. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність і обґрунтованість. Перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Встановлені обставини справи свідчать про те, що згідно Наказу т.в.о. Голови Службі СБУ По особовому складу від 31.07.2018 № 967-ос, за яким позивач відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України був звільнений з військової служби з дня виключення зі списків особового складу за підпунктом а пункту 61 та підпунктом з (у зв`язку із застосуванням заборони передбаченої частинами третьою або четвертою статі 1 Закону України Про очищення влади) пункту 2 частини шостої статі 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу у запас Служби безпеки України, з правом носіння військової форми одягу. Наказом по Управлінню СБ України в Запорізькій області По особовому складу від 19.10.2018 № 592-ос позивач відповідно до Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України був виключений зі списків особового складу у зв`язку із звільненням за наказом т.в.о. Голови Служби безпеки України від 31 липня 2018 року №967-ос у запас Служби безпеки України за підпунктом а пункту 61 та підпунктом з (у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частинами третьою або четвертою статі 1 Закону України Про очищення влади) пункту 2 частини шостої статі 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, з правом носіння військової форми одягу, з урахуванням часу на здавання посади, з 19 жовтня 2018 року включно. Вказаний вище Наказ, в частині не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, було оскаржено позивачем у судовому порядку. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.03.2019 по справі №280/312/19 визнано протиправною бездіяльність Управління СБ України в Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 та зобов`язано УСБУ в Запорізькій області нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні ОСОБА_1 . На виконання рішення суду відповідачем одноразова грошова допомога фактично виплачена 13 вересня 2019 року. 20.10.2019 позивач звернувся до Управління СБ України в Запорізькій області із заявою про здійснення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в період з 20.10.2018 по 13.09.2019. Листом від 05.11.2019 за №59/Ш-471/22 відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Відмова відповідача у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стала підставою звернення позивача із позовом до суду. За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке. Щодо можливості застосування у спірних відносин положень законодавства про працю, суд першої інстанції правильно виходив з того, що оскільки спеціальним законодавством, яким врегульовано правовідносини у сфері проходження військової служби, не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, то застосуванню підлягають положення трудового законодавства, якими такі питання врегульовані. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Отже, одноразова грошова допомога, на яку мав право позивач, що підтверджено рішенням суду, яке набрало законної сили, повинна бути виплачена у день звільнення позивача із військової служби, а факт її несвоєчасної виплати є підставою для застосування наслідків, які передбачені ст..117 КЗпП України. З цих підстав фактично виходив і суд першої інстанції, який стягнув з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.10.2018 по 13.09.2019. Надаючи оцінку аргументам відповідача, які наведені в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції погоджується з тим, що судом першої інстанції невірно розраховано як середньоденну заробітну плату позивача так і кількість прострочених днів розрахунку при звільненні. У відповідності із п.8 Порядку №100 (постанова КМУ від 08.02.1995р. №100) нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 7 Інструкції про грошове забезпечення та виплати ком пенсійного характеру військовослужбовцям СБУ, затвердженої наказом ЦУ СБУ від 10.04.2018 №515/ДСК, встановлено, що при виплаті військовослужбовцям грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів в місяці, за який здійснюється виплата. Суд першої інстанції, визначаючи середньоденну заробітну плату, виходив із Довідки Управління Служби безпеки України в Запорізькій області №59Ш-473/22 від 14 листопада 2019 року відповідно до якої розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за два останні календарні місяці проходження військової служби складає 24 545,16 грн. (за вересень 2018 року (30 календарних днів) 15 218,00 грн. + за жовтень 2018 року (19 календарних днів) 9327,16грн.). Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню, складає 500,92 грн., виходячи із розрахунку 24545,16 / 49 календарних днів у вересні року та жовтні 2018 року. В той же час, враховуючи положення постанови КМУ №100, Інструкції №515/ДСК, середньоденне грошове забезпечення мало бути розраховано із урахуванням 61 календарного дня у вересні та жовтні 2018 року та становити 498,95грн. (24545,16 / 61). Судом першої інстанції допущено помилку і у визначені кількості днів затримки виплати, а саме судом зазначено те, що за період з 20.10.2018 по 13.09.2019 кількість днів затримки виплати становить 329, в той же час, ураховуючи те, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 13.09.2019р., то вказаний день не входить до розрахунку кількості днів, а отже кількість днів затримки виплати становить 328 днів. Таким чином, розмір середнього заробітку за період з 20.10.2018 по 13.09.2019 становить 163 655,6грн. В той же час, вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції враховує таке. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Отже, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи те, що правове регулювання відшкодування працівнику середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне визначити середній заробіток, який підлягає стягненню на користь позивача, у розмірі 50 000грн. При цьому, суд апеляційної інстанції враховує наявність спору між працівником та роботодавцем, з приводу належних сум до виплати на день звільнення, який вирішувався судом, за наслідками виконання рішення якого відповідачем донараховано та сплачено на користь позивача одноразову допомогу при звільненні; розмір недоплаченої суми при звільненні (217351грн.); період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, який пов`язаний саме із вирішенням спірних відносин у судовому порядку. Та з цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що пропорційним та справедливим розміром відшкодування позивачу, є 50000грн. З цих підстав суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та зміни рішення суду, в частині визначеної суми середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача. На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Запорізькій області задовольнити частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 березня 2020 у справі №280/6034/19, в частині визначеної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, визначивши середній заробіток, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 , у розмірі 50 000грн. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, визначені ст.ст.328, 329 КАС України Вступну та резолютивну частину проголошено 15.10.2020р. Повне судове рішення складено 16.10.2020р. Головуючий - суддя Я.В. Семененко суддя Н.А. Бишевська суддя І.Ю. Добродняк