Постанова 4852 № 280/6969/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 січня 2026 року м. Дніпросправа № 280/6969/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Шальєвої В.А., суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М., секретар Перетятько К.С. за участі представника позивача Коцюби М.В. (в режимі відеоконферецзв`язку) представника відповідача Капельки Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року (суддя Чернова Ж.М.) в справі №280/6969/22 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 23 листопада 2022 року у розмірі 100318,70 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 43362,06 грн середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури задоволено частково, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за порушення строків розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 23 листопада 2022 року в розмірі 136787,14 грн. Постановою Верховного Суду від 19 червня 2025 року задоволено частково касаційну скаргу Запорізької обласної прокуратури. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду. За результатами нового розгляду справи рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 22.11.2022 у розмірі 113 091,94 грн з відрахуванням з зазначеної суми загальнообов`язкових податків та зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1003,19 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури. В апеляційній скарзі позивач просить змінити рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідності висновків, викладених у оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи, виклавши його у новій редакції: стягнути із Запорізької обласної прокуратури на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 22.11.2022 у розмірі 234 031,36 гривня, з урахуванням із зазначеної суми загальнообов`язкових податків та зборів; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури на її користь судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1003,19 гривні, судовий збір за подання апеляційної скарги від 20.03.2023 року в сумі 1506,00 гривень, витрати на професійну допомогу, понесених позивачем у судах першої та апеляційної інстанцій (до ухвалення постанови Верховного Суду від 19.06.2025 року) у розмірі 5 000,00 гривень; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури на її користь судові витрати, понесені позивачем при розгляді апеляційної скарги від 27.10.2025 року (після ухвалення постанови Верховного Суду від 19.06.2025 року) у вигляді судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1504,79 гривні, витрат на професійну допомогу у розмірі 5 000,00 гривень. Зауважує, що визначаючи розмір стягнення за період з 30.12.2020 року по 18.07.2022 року, суд першої інстанції неправильно визначив істотність частки складових заробітної плати (0,04), взявши за базу розрахунку істотності розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 30.12.2020 по 18.07.2022 (413751,00 грн), а не загальний розмір належних позивачеві виплат при звільненні (63838,12 грн), як це визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Такі висновки суду першої інстанції суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в цій справі № 280/6969/23 у постанові від 19.06.2025 року. Верховний Суд вказує на можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в цій справі за період з 30.12.2020 по 19.07.2022 року, але пов`язує визначення розміру істотної частки таких коштів із розміром належних позивачеві при звільнення виплат (тобто в день звільнення), а не середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті в майбутньому. Таким чином, виходячи з критеріїв принципу співмірності, сформульованих Верховним Судом, сума стягнення за період з 30.12.2020 по 18.07.2022 має складати 137489,46 грн. (413751 х 33,23% / 100). При цьому, слід врахувати, що судом першої інстанції правильно розраховано розмір відшкодування за період з 19.07.2022 по 22.11.2022 року без застосування принципу співмірності у розмірі 96541,90 грн. З огляду на викладене загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період з 30.12.2020 по 22.11.2022 має складати 234031,36 грн (137489,46 грн + 96541,90 грн). Також позивачем наведено обґрунтування підстав для здійснення розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу. В апеляційній скарзі відповідач просить змінити рішення, зменшивши суму стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також здійснити перерозподіл судових витрат, з підстав невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що ураховуючи висновки Верховного Суду в цій справі, судом першої інстанції обраховано середній заробіток позивача за період з 30.12.2020 по 18.07.2022 (до набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України) із застосуванням принципу співмірності. Окремо здійснено розрахунок середнього заробітку позивача за період з 19.07.2022 по 23.11.2022 відповідно до чинної редакції статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження такої виплати строком у шість місяців. При цьому у зазначеному періоді судом не застосовувався принцип співмірності. Усупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, судом першої інстанції безпідставно не застосовано принцип співмірності в обрахунок суми стягнення середнього заробітку на користь позивача за весь період, включаючи період з 19.07.2022 по 23.11.2022 (період дії нової редакції статті 117 КЗпП України, відповідно до Закону України від 01.07.2022 № 2352-ІХ). Вважає, що необхідно застосувати до обставин цієї справи критерії зменшення розміру відшкодування за весь період, з 30.12.2020 (наступний день після звільнення) по 23.11.2022 (день фактичного розрахунку), а не виокремлювати окремо період, за який критерії зменшення можуть не застосовуватися. Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17080,49 грн (сума виплат за судовим рішенням) / 510292,90 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 30.12.2020 по 23.11.2022) = 0,03. Відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 30.12.2020 по 23.11.2022 становить 15308,79 грн (1060,90 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,03 (істотність частки) х 481 (кількість робочих днів за період з 30.12.2020 по 23.11.2022). Отже, у разі часткового задоволення позову, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, застосованого до всього періоду, позивач набуває право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 23.11.2022 у розмірі 15308,79 грн. В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити. Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, в задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд доходить до висновку, що апеляційні скарги мають бути задоволені частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2001 року проходила службу в органах прокуратури. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 №2496к позивача звільнено з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької обласної на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України Про прокуратуру з 29.12.2020. У зв`язку із невиплатою вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 звернулась із позовною заявою до суду. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року по справі №280/783/21 визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку. Зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 21218 грн. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури залишено без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року залишено без змін. На виконання вказаного рішення суду згідно з платіжним дорученням № 13349 від 25.10.2022, відповідач 25.10.2022 надіслав до Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області платіжні доручення щодо виплати вихідної допомоги при звільненні у сумі 17080,49 грн на банківські реквізити Державної виконавчої служби України, які зазначені в автоматизованій системі виконавчого провадження. Головним управлінням Державної казначейської служби України у Запорізькій області 26.10.2022 проведено зазначені платежі. Виплату вихідної допомоги позивачу здійснено 23.11.2022 у розмірі 17080,49 грн, що підтверджується роздруківкою по картковому рахунку позивача та не заперечується сторонами. Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення розрахунок у повному обсязі, суд першої інстанції вважав, що відповідно до ст. 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Тобто спірним є період з 30.12.2020 (наступний день після звільнення) по 22.11.2022 (день, що передує дню остаточного розрахунку) (23.11.2022, як день фактичного розрахунку, не включається у день затримки). Зазначений період стягнення середнього грошового забезпечення у цій справі можна умовно поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 Законом № 2352-ІХ і після цього. Період 30.12.2020 до 18.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) врегульований ст. 117 КЗпП України у редакції до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець, і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосуватися принцип співмірності та, суд, відповідно, може зменшити таку виплату. Проте період з 19.07.2022 по 22.11.2022 врегульований вже чинною на день прийняття рішення у цій справі, редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку працівникові шістьма місяцями. Відповідно до довідки Запорізької обласної прокуратури від 15.01.2021 вих. № 21-26вих-21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1060,90 грн. Період затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 до 18.07.2022 становить 390 робочих днів. Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 (наступний день після звільнення) по 18.07.2022 складає 413751,00 грн (1060,90 грн х 390 робочих днів). Також, період за час затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 22.11.2022 становить 91 робочих днів. Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 по 22.11.2022 складає 96541,90 грн (1060,90 грн х 91 робочих днів). Оцінюючи розмір середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 до 18.07.2022, суд першої інстанції зазначив, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17080,49 грн (сума виплат за судовим рішенням) / 413751,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 30.12.2020 по 18.07.2022) = 0,04, відтак розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 30.12.2020 по 18.07.2022 становить 16550,04 грн (1060,90 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,04 (істотність частки) х 390 (кількість робочих днів за період з 30.12.2020 по 18.07.2022). Отже, з врахуванням принципу справедливості та співмірності суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачеві слід виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.12.2020 по 18.07.2022 в розмірі 16 550,04 грн. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до? Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, суд першої інстанції вважав, що на користь позивача (за період з 19.07.2022 до 22.11.2022) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 96541,90 грн (1060,90 грн х 91 робочих днів). При цьому, обраховуючи середній заробіток за період з 19.07.2022 (початок дії нової редакції закону) до 22.11.2022, суд першої інстанції не застосовував принцип співмірності. Суд першої інстанції дійшов висновку, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні становить 113091,94 грн = 16550,04 грн (період з 30.12.2020 по 18.07.2022) + 96541,90 грн (період з 19.07.2022 по 22.11.2022). Зважаючи на те, що ця справа належить до категорії справ незначної складності, розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, а також беручи до уваги фактичний обсяг виконаної роботи, суд першої інстанції вважав, що розумно обґрунтованими є заявлені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. Здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд визнає висновок суду першої інстанції не в повній мірі обґрунтованим, з огляду на наступне. Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 2001 року працювала в органах прокуратури України. Наказом керівника Запорізької обласної прокуратури від 24 грудня 2020 року №2496к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів прокуратури Запорізької обласної на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 29 грудня 2020 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року по справі №280/783/21, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2022 року, визнано протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку. Зобов`язано Запорізьку обласну прокуратуру провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі 21218 грн. На виконання судового рішення позивачу проведено виплату вихідної допомоги 23 листопада 2022 року у розмірі 17080,49 грн. Відповідно до розрахунку (а.с. 19 т.1) при звільненні позивачу мала бути виплачена сума в розмірі 87269,55 грн, з якої утримано 22431,43 грн (аванс, профспілковий внесок, військовий збір, податок на доходи фізичних осіб), до виплати 63838,12 грн. Відповідно до довідки відповідача від 15 січня 2021 року № 21-26вих-21 розмір середньоденної заробітної плати становить 1060,90 грн (а.с. 27 т.1). Вихідна допомога при звільненні відповідно до судового рішення становить 21 218 грн, виплачено позивачу 17080,49 грн (а.с. 45 т.1), утримано із суми вихідної допомоги податок на доходи фізичних осіб в розмірі 3819,24 грн (а.с. 46 т.1) та військовий збір в розмірі 318,27 грн (а.с. 47 т.1). Спірним в цій справі є питання розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного. Відповідно до статті 116 КЗпП України у редакції, чинній на час звільнення позивача з органів прокуратури (29 грудня 2020 року), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП в зазначеній редакції в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки вихідна допомога при звільненні відноситься до належних звільненому сум, тому повинна бути виплачена у день звільнення позивача. Факт невиплати такої суми в установлений строк є підставою для застосування наслідків, які передбачені статтею 117 КЗпП України. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19 липня 2022 року, викладено в новій редакції статтю 117 КЗпП України: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Тобто, на час остаточного розрахунку з позивачем законодавцем встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців. Період з 19 липня 2022 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні шістьма місяцями. Позивач звільнена з органів прокуратури 29 грудня 2020 року, фактичний розрахунок з позивачем проведено відповідачем 23 листопада 2022 року, тому є правильним висновок суду першої інстанції, що відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, при цьому таким періодом є період з 30 грудня 2020 року (наступний день за днем звільнення) по 23 листопада 2022 року (день розрахунку). При цьому період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Отож спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30 грудня 2020 року до 23 листопада 2022 року, а тому такий умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-ІХ (19 липня 2022 року) і після цього. Період з 30 грудня 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, а період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні. Відповідно до висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, (які враховують специфіку правовідносин, що виникають під час проходження публічної служби, та визначає формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру), саме щодо періоду з 30 грудня 2020 року по 19 липня 2022 року, та підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Відповідно до довідки Запорізької обласної прокуратури від 15 січня 2021 року вих. № 21-26вих-21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1060,90 грн. Період затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року становить 390 робочих днів. Відповідно середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року (наступний день після звільнення) по 18 липня 2022 року складає 413 751,00 грн (1060,90 грн х 390 робочих днів). Суд першої інстанції при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, врахувавши, що істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 17080,49 грн (сума виплат за судовим рішенням) / 413751,00 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 30.12.2020 по 18.07.2022) = 0,04, тому визначив розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період 30.12.2020 по 18.07.2022 у сумі 16550,04 грн (1060,90 грн (середньоденний розмір заробітної плати позивача) х 0,04 (істотність частки) х 390 (кількість робочих днів за період з 30.12.2020 по 18.07.2022). Позивач вважає, що суд першої інстанції неправильно визначив істотність частки складових заробітної плати (0,04), взявши за базу розрахунку істотності розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті з 30.12.2020 по 18.07.2022 (413751,00 грн), а не загальний розмір належних позивачеві виплат при звільненні (63838,12 грн), як це визначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Надаючи оцінку таким доводам позивача, суд виходить з наступного. Верховний Суд, скасовуючи судові рішенні в цій справі, у постанові від 19 червня 2025 року зазначив, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року), а також висновків Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 (які враховують специфіку правовідносин, що виникають під час проходження публічної служби, та визначає формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру), саме щодо періоду з 30 грудня 2020 року по 19 липня 2022 року, та підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступає від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 викладено наступний висновок: «Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.». Відповідно до довідки Запорізької обласної прокуратури від 15 січня 2021 року вих. № 21-26вих-21 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1060,90 грн. Період затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року до 18 липня 2022 року становить 390 робочих днів. Відповідно середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 грудня 2020 року по 18 липня 2022 року складає 413 751,00 грн (1060,90 грн х 390 робочих днів). Стосовно виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 22 листопада 2022 року суд вказує на таке. Цей період затримки розрахунку при звільненні становить 91 робочих днів, відповідно, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 96541,90 грн (1060,90 грн х 91 робочих днів). Суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду в цій справі, а також висновки в інших справах з питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19 липня 2022 року, вважав, що оскільки законодавцем обмежено стягнення середнього заробітку шістьма місяцями, то до цього періоду не застосовується принцип співмірності. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 відступила від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок. «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.». Застосовуючи до спірних в цій справі правовідносин наведений правовий висновок Великої Палати Верховного Суду на виконання частини п`ятої статті 242 КАС України, суд визнає обґрунтованими доводи апелянта-відповідача щодо наявності підстав про зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 липня 2022 року (з дати набрання чинності Законом № 2352-ІХ) по 22 листопада 2022 року. Отже, вирішуючи питання розміру середнього заробітку за затримку розрахунку після звільнення, суд враховує такі обставини: 1) відповідно до довідки (а.с. 27 т.1) середньомісячна заробітна плата складає 21218,02 грн, несвоєчасно виплачена сума складає 21218,00 грн; 2) період затримки складає 390 робочих днів + 91 робочих днів = 481 днів; 3) позивачем не доведена істотність майнових втрат, пов`язаних з несвоєчасною виплатою вихідної допомоги в сумі 21218,00 грн. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Отже, враховуючи принцип співмірності та розумності, проведення відповідачем повного розрахунку без зайвих зволікань після набрання судовим рішенням законної сили, зміни в трудовому законодавстві, якими обмежено період стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку шістьма місяцями, суд розраховує розмір відшкодування заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який орієнтований на строк затримки, із розрахунку за формулою: - підлягало до виплати під час звільнення заробітна плата та інші виплати 87269,55 грн; - вихідна допомога, яка виплачена позивачу на виконання рішення №280/783/21, - у розмірі 21218,00 грн. Разом 87269,55 грн, які судом беруться за 100% виплат, які належали позивачу при звільненні. Відповідно, вихідна допомога, яка не виплачена при звільненні, в розмірі 21218,00 грн, становить 24,31% від всіх виплат, які належали позивачу при звільненні. Судом здійснено розрахунок суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за такою формулою: 1060,90 (середньоденний розмір заробітної плати) грн х 481 днів за увесь період затримки х 24,31% = 124052,20 грн. Виходячи з встановлених обставин справи, застосовуючи принципи пропорційності та співмірності при визначенні розміру відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з майнового характеру заявлених вимог, належним способом захисту права є стягнення з відповідача суми у розмірі 124052,20 грн. Стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 124052,20 грн буде пропорційним, справедливим, належним і достатнім для поновлення порушеного права позивача та таким, що відповідає встановленим обставинам справи. Стосовно питання розподілу судових витрат суд зазначає таке. Суд першої інстанції стягнув за користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500 грн із заявлених 5000 грн. Не є спірним питанням підтвердження позивачем розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та власне факту надання позивачу професійної правничої допомоги. Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 132 КАС). За змістом частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Відповідно до абзацу першого частини першої статті 139 КАС України, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За положеннями частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Частиною п`ятою статті 134 КАС України встановлено вимоги до визначення розміру витрат на оплату послуг адвоката, який має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто, на підтвердження власне факту надання професійної правничої допомоги, її складу та розміру сторона має надати документи про підтвердження обсягу надання такої допомоги, фактичного часу, витраченого адвокатом на здійснення тих чи інших дій в межах заявленого спору. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20 травня 2019 року у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019 року у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18. Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, а також часткове задоволення позову, та доходить до висновку, що стягнутий на користь позивача розмір витрат на професійну правничу допомогу (1 00,00 грн) є співмірним із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг та виконаних робіт, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відтак, стягнута судом першої інстанції сума правничої допомогу є розумною і необхідною, такий розмір є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача. На користь позивача суд стягує за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати зі сплату судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 752,40 грн (сплачений судовий збір 1504,79 грн : 2). Суд вважає необґрунтованими вимоги про стягнення з відповідача судового збору за подання апеляційної скарги від 20 березня 2023 року в сумі 1506,00 грн, адже не зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2023 року та скасування рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2023 року, постановою Верховного Суду від 19 червня 2025 року судові рішення скасовані, й справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, при цьому касаційний перегляд справи здійснювався за касаційною скаргою відповідача. Позивачем заявлено вимоги про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу, понесені під час апеляційного перегляду справи, у розмірі 5000 грн. На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано копія договору від 24 жовтня 2025 року, укладеного нею з адвокатом Коцюбою М.В., копія додаткової угоди № 1 до цього договору, відповідно до якої вартість послуг на підготовку апеляційної скарги складає 5000 грн, вартість послуг за участь адвоката в судових засіданнях від 2500 грн в одному судовому засіданні; акт про прийняття-передачі наданих послуг від 27 жовтня 2025 року, яким сторони договору підтвердили надання адвокатом позивачу послуг із вивчення матеріалів справи, вивчення судової практики, оформлення договору про правову допомогу, додаткової угоди до нього, ордеру, підготовки та подання апеляційної скарги із додатками, вартість послуги - 5000 грн. При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, яку необхідно стягнути на користь позивача, суд враховує рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду заявником документів, їх значення для спору, а саме, що фактично правнича допомога полягала у підготовки апеляційної скарги, та доходить до висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу (5000 грн) не є співмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу, заявлений до стягнення (5000 грн), не може бути визнаний розумним і необхідним, такий розмір є явно неспівмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для позивача. Як вказано вище, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. В розглядуваному випадку, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності розміру таких послуг, фінансовий стан позивача та відповідача - суб`єкта владних повноважень, який є бюджетною установою, суд доходить до висновку, що співмірною зі складністю справи, обсягом наданих позивачу адвокатом послуг, ціною позову, значенням справи для позивача, є сума правничої допомоги в розмірі 2000,00 грн. Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що є підставою для зміни судового рішення. Керуючись ст. ст. 6, 7, 8, 9, 242, 243, 308, 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Запорізької обласної прокуратури на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в справі №280/6969/22 задовольнити частково. Змінити рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2025 року в справі №280/6969/22 за позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В абзаці другому резолютивної частини рішення слова цифри « 113091,94 грн (сто тринадцять тисяч дев`яносто одна гривня 94 копійки)» замінити словами та цифрами « 124052 (сто двадцять чотири тисячі п`ятдесят дві) грн 20 коп.)». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, вул. Дмитра Апухтіна, 29-а, м. Запоріжжя, 69005) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване місця проживання: АДРЕСА_1 , місце фактичного проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 752 (сімсот п`ятдесят дві) грн 40 коп. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02909973, вул. Дмитра Апухтіна, 29-а, м. Запоріжжя, 69005) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу під час апеляційного перегляду справи в розмірі 2000 (дві тисячі) грн. Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 28 січня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 лютого 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Шальєва суддя В.Є. Чередниченко суддя С.М. Іванов