Постанова 4855 № 580/666/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/666/20 Суддя (судді) першої інстанції: А.В. Руденко ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., секретар судового засідання Гордієнко Л.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : 24.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини при розгляді скарги позивача від 22.07.2019 року щодо не притягнення до адміністративної відповідальності сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 ; - зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини поновити провадження за скаргою позивача від 22.07.2019 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 ; - зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини скласти протокол про адміністративне правопорушення відносно сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 . Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 р. позовну заяву повернуто позивачеві. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не виконав вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху від 29.04.2020. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що в позовній заяві ним дійсно заявлено вимоги як до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини так і до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини про визнання протиправною бездіяльність останніх при розгляді його скарги від 22.07.2019 року щодо не притягнення до адміністративної відповідальності сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 , однак, зобов`язання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини поновити провадження за моєю скаргою від 22.07.2019 року щодо притягнення до адміністративної відповідальності сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 , а також зобов`язання Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини скласти протокол про адміністартивне правопорушення відносно сільського голови Білозірської сільської ради ОСОБА_2 є належним визначенням позовних вимог, так як саме цей орган (Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради з прав людини) за наявності задоволення позовних вимог про визнання протиправної бездіяльності при розгляді скарги від 22.07.2019 року вправі за своїми дискреційними повноваженнями делегувати свої повноваження до регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. З таких підстав, позивач вважає, що суд зауваженнями, які викладені в ухвалі від 29.04.2020 року про залишення без руху позовної заяви, штучно створив умови для повернення позовної заяви з посиланням з посиланням на п.4 ч. 5 ст.160 КАС України, які вказав у оскаржуваній ухвалі від 17.08.2020 року. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, ухвала підлягає скасуванню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 29.04.2020 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки адміністративний позов не оформлено у відповідності до вимог ст. 160 КАС України, а саме суддя зазначив, що позивач в позовній заяві просить визнати протиправною бездіяльність регіонального представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, проте не зазначає позовних вимог про зобов`язання вчинити певні дії. Отже, суд прийшов до висновку, що позивачем не заявлено позовних вимог відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України. Позивачем на виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху до суду нічого надіслано не було. З урахуванням наведеного вище, оскільки недоліки, зазначені в ухвалі Черкаського окружного адміністративного суду від 29.04.2020, позивачем не усунені, суд першої інстанції відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України повернув позовну заяву позивачеві. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 5 КАС України визначені відповідні способи захисту порушених прав при зверненні до суду. Водночас, наведений перелік не є вичерпним, оскільки це прямо випливає з положень частини другої статті 5 КАС України, яка вказує на те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Крім того, за приписами частини третьої статті 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом Більше того, за змістом пункту 4 статті 160 КАС України право викладати обставини, якими обґрунтовуються вимоги, надано саме позивачу і позивач в даному питанні користується певною свободою. Суд лише має оцінити переконливість викладених доводів на предмет їх достатності для задоволення позову і не може перебирати на себе права позивача у цих питаннях. Оцінюючи поданий позивачем адміністративний позов, колегія суддів доходить висновку, що викладені у ньому вимоги та обставини є зрозумілими і дають можливість їх розглянути та вирішити справу по суті. Крім того, відповідно до ст.294 КАС України, ухвала про залишення позовної заяви не підлягає оскарженню, тому позивач, вважаючи, свої вимоги до відповідачів викладено правильно, мав сподівання на прийняття його позову до провадження. Більше того, варто зазначити, що відповідно до статті 44 КАС України позивач має право як змінити позовні вимоги так і зменшити чи збільшити позовні вимоги в ході проведення підготовчого засідання, тобто після відкриття провадження у справі, що не позбавляло права суд відкрити провадження у даній справі. Колегія суддів зазначає, що суд не повинен тлумачити положення статей КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Так, характерною помилкою щодо застосування статей 160, 161 КАС України є формальний підхід до цих норм, внаслідок чого позовні заяви безпідставно залишаються без руху та повертаються. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Zubac v. Croatia", "Beles and Others v. the Czech Republic", №47273/99, пп. 50-51 та 69, та "Walchli v. France", № 35787/03, п. 29). При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється "право на суд", яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення у справі "Kutic v. Croatia", заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним". Для того щоб право на доступ було ефективним, особа "повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права" (рішення у справах "Bellet v. France" та "Nunes Dias v. Portugal"). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Perez de Rada Cavanilles v. Spain"). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи рішення про повернення позовної заяви суд першої інстанції допустився надмірного формалізму та фактично позбавив позивача гарантованого йому національним та Європейським законодавством права на доступ до правосуддя. Враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, що призвело до обмеження права позивача на судовий захист, регламентованого, зокрема, статтею 55 Конституції України та статтею 5 КАС України, а також неправильного вирішення питання про повернення позовної заяви. За таких обставин ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 року про повернення позовної заяви є протиправною та підлягає скасуванню. Згідно ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Враховуючи все вищевикладене у сукупності, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу позивача задовольнити, а ухвалу суду першої інстанції, внаслідок порушення норм процесуального права, скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Повне судове рішення складено 15.10.2020 р. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, ч. 1 п. 4 ст. 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційниий суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 р. - задовольнити. Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та Регіонального представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає. Колегія суддів: О.В. Карпушова Л.В. Губська О.В. Епель