Постанова 4803 № 208/8276/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7347/20 Справа № 208/8276/18 Суддя у 1-й інстанції - Івченко Т. П. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 2 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Петешенкової М.Ю., суддів Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пипи Альони Олегівни на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Кам`янської міської ради, третя особа: ОСОБА_2 , Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради про визнання права власності на майно за набувальною давністю, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2019 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Пипа А.О. звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що на підставі рішення «Про розподіл житла працівникам ЕЛУА» від 26 лютого 1996 року ОСОБА_1 отримала у безстрокове володіння та користування квартиру за АДРЕСА_1 . За погодженням з адміністрацією та профспілковим комітетом підприємства у квартирі зареєстрований її чоловік ОСОБА_2 , також в неї знаходяться оригінали правовстановлюючих документів на вказану квартиру. Починаючи з 2007 року підприємство припинило свою діяльність, та згідно рішення Дніпродзержинської міської Ради від 22 грудня 2000 року за № 269-13/ХХІИ «Про перерозподіл майна КП «Дніпродзержинське експлуатаційно-лінійне управління автодоріг» спірна квартира, в тому числі передана на баланс КП «Дорожник». Враховуючи, що вона разом із своєю сім`єю більше 20 років, починаючи з 1996 року постійно, безперервно, відкрито проживає у вказаній квартирі, здійснили капітальний ремонт, провели ремонтно-відновлювальні роботи для підтримання квартири у належному технічному стані на протязі часу проживання, вважає, що набула право в порядку набувальної давності на квартиру під АДРЕСА_1 . Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Рішення суду мотивовано тим, що власник спірної квартири відомий позивачці, тому відсутні підстави, установлені статтею 344 ЦК України для визнання за нею права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Пипа А.О., посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що при вирішенні спору судом першої інстанції помилково зазначено про титульність володіння спірної квартири, оскільки КП «Дніпродзержинське експлуатаційно-лінійне управління автошляхів» припинило свою діяльність, тоді як одночасно з припиненням діяльності підприємства припиняються його права та обов`язки. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав. Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 1995 року, є власністю Комунального Підприємства «Дніпродзержинське експлуатаційно-лінійне управління автошляхів», який посвідчений державним нотаріусом Першої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Огневою Н.О., від 24 червня 1995 року, зареєстровано в реєстрі за № 1-4260 (а.с. 12). Право власності було зареєстроване Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації від 09 жовтня 1995 року у книзі № 126 за номером запису: 21409, що підтверджено відповіддю Обласного комунального підприємства «Дніпродзержинське бюро технічної інвентаризації» № 669 від 28 листопада 2018 року (а.с. 47). Станом на час розгляду справи нерухоме майно не є перереєстрованим на будь-яку особу, що підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на 10 грудня 2019 року (а.с. 100). Наказом Управління Комунального господарства Міськвиконкому Експлуатаційно-лінійного управління автошляхів № 36/1 від 27 лютого 1996 року, виділено квартиру яка є власністю ЕЛУА за адресою АДРЕСА_2 працівнику підприємства ОСОБА_1 , у володіння та використання (а.с. 10). Згідно до виписки із протоколу № 02 спільного засідання адміністрації і профкому ЕЛУА від 26 лютого 1996 року, при вирішенні питань про розподіл житлової площі в оренду, постановили виділити ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_1 у безстрокове володіння та користування, що належить ЕЛУА (а.с. 11). 28 лютого 1996 року адміністрація Дніпродзержинського експлуатаційного лінійного управління автошляхів, звернулося до ДКЖЕП «Ефект» з проханням відкриття особового рахунку на співробітника підприємства ОСОБА_1 на квартиру, що належить підприємству, і зареєструвати за даною адресою її чоловіка ОСОБА_2 , безстроково (а.с. 15). Факт реєстрації місця проживання ОСОБА_2 за адресою квартира АДРЕСА_1 , підтверджений копією паспорту ОСОБА_2 (а.с. 16-17), де містяться данні щодо дати реєстрації за вказаною адресою з 17 травня1996 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач вселилася у спірну квартиру як наймач, тобто вона користувалася спірною квартирою на праві постійного користування житлом, отже підстав встановлених статтею 344 ЦК України, немає. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають вимогам чинного законодавства та письмовим матеріалам справи. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18). Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що позивач на підставі рішення «Про розподіл житла працівникам ЕЛУА» від 26 лютого 1996 року набула право користування спірною квартирою у вказаному житловому будинку, як наймач. Вказане виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Давність володіння могла вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знав і не повинен був знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності, однак таких обставин у справі не встановлено. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач не є добросовісним набувачем спірної квартири, а відкритість і безперервність користування майном, не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про безтитульність спірної квартири, у зв`язку із припиненням діяльності юридичної особи не заслуговують на увагу, оскільки саме по собі припинення юридичної особи, якому належить майно, не може свідчити про наявність правових підстав для застосування положення статті 344 ЦК України, без наявності умов для набуття права власності на майно за набувальною давністю. Доводи апеляційної скарги про добросовісність заволодінням спірним нерухомим майном, висновків суду не спростовують, на законність рішення не впливають, оскільки зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду. Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду у суді першої інстанції та отримали належну правову оцінку, повторного правового аналізу не потребують. За таких обставин, доводи, вказані в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на нормах права та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пипи Альони Олегівни залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида