Постанова Харківський апеляційний суд № 627/763/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 12 жовтня 2020 року м. Харків справа № 627/763/19 провадження № 22-ц/818/1030/20 Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого - Котелевець А.В., суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю секретаря - Огар І.В., учасники справи : позивач - ОСОБА_1 , відповідач - В`язівська сільська рада Краснокутського району Харківської області, розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року в складі судді Вовк Л.В., у с т а н о в и в: У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом. Позовна заява мотивована тим, що її батько ОСОБА_2 працював в колгоспі «Родіна» в період з 01 січня 1959 року по 24 травня 1990 року та був прийнятий в члени колгоспу. Згодом колгосп був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство ім. Кутузова (далі - КСП ім. Кутузова), в подальшому - у Акціонерне товариство закритого типу «Агрофірма ім. Кутузова» (далі - АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова»), яке згодом ліквідовано. В період розпаювання земель колгоспу, батька помилково не включили до списку осіб, які б мали право на земельну частку (пай), тому за життя сертифікат на право на земельну частку (пай) він не отримав. Вона є спадкоємицею першої черги та має намір успадкувати земельну частку (пай), однак відсутність правовстановлюючого документа перешкоджає їй прийняти спадщину в нотаріальному порядку. Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги, в установленому законом порядку спадщину після смерті батька не прийняла, доказів що вона на момент смерті проживала з спадкодавцем чи звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини в установлений законом строк, не надано. Крім того, відсутні докази щодо відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на належне померлому право на земельну частку (пай) на час відкриття спадщини. На вказане рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову. Апеляційна скарга містить доводи, які є аналогічними доводам позовної заяви. В`язівська сільська рада Краснокутського району Харківської області правом на подання відзиву не скористалась. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374 ЦПК України). Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 26 лютого 1974 року. ОСОБА_2 працював в колгоспі «Родіна» з 01 січня 1959 року по 24 травня 1990 року на різних посадах, що підтверджується довідкою Акціонерного товариства «Агрофірма імені Кутузова» (далі - АТ "Агрофірма імені Кутузова"). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим В`язівською сільською радою від 07 лютого 2008 року. Відповідно до архівної довідки Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 16 квітня 2019 року, в архівному фонді АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова» у книгах протоколів загальних зборів членів колгоспу та засідань правління колгоспу «Родіна», є дані, що ОСОБА_2 прийнятий в члени колгоспу (протокол № 2 від 10 березня 1959 року). Згідно з архівною довідкою Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області від 16 квітня 2019 року, в лютому 1963 року колгосп «Родіна» був перейменований в колгосп ім. Кутузова, 25 лютого 1992 року колгосп був реорганізований в КСП ім. Кутузова, з 03 лютого 1996 року КСП ім. Кутузова - в АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова», у грудні 2000 року АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова» ліквідована. Відповідно до довідки відділу у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23 квітня 2019 року ОСОБА_2 не включений до списку - додатку до Державного акту на право колективної власності на землю АТ «Агрофірма ім. Кутузова» серії ХР 18-00-000-253, зареєстрованого за № 4 від 05 вересня 1994 року, сертифікат ним не отриманий. Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05 червня 2003 року № 899-IV основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай). За пунктом 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. За змістом статей 22, 23 ЗК України (в редакції 1990 року) особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: перебування в членах КСП на час паювання; включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; одержання КСП цього акта. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». При вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодексу України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям». Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства. Право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Отже, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку. У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП. Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Згідно зі статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця . Частиною першою статті 1269 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Статтею 1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відповідно до пунктів 20, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги. Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Встановлено, що в період розпаювання земель колгоспу батько помилково не був включений до списку осіб, які б мали право на земельну частку (пай), тому за життя сертифікат на право на земельну частку (пай) він не отримав, що підтверджено довідкою відділу у Краснокутському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23 квітня 2019 року. За життя ОСОБА_2 не оскаржував та, відповідно, питання про виділення йому земельної частки (паю) і видачу правовстановлюючих документів, які б підтверджували наявність у нього права на земельну частку (пай), за його життя не вирішувалося. Таким чином, за життя у ОСОБА_2 не виникло права на земельну частку (пай), а тому воно не входило до складу спадщини та, відповідно, не може бути успадкованим. Установивши, що у ОСОБА_2 відсутній сертифікат на право на земельну частку (пай) АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова», розташовану на території В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, а доказів належності йому на час смерті права на земельну частку пай у колективній власності на землю АТЗТ «Агрофірма ім. Кутузова» позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на вказаний пай в порядку спадкування за законом. Крім того, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснила, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_2 є діти спадкодавця: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і вона. З заявами про прийняття спадщини в установлений законом строк ніхто із спадкоємців до нотаріальної контори не звертався. Однак за рішенням суду було визнано право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 : за ОСОБА_3 - на земельну ділянку, розташовану на території В`язівської сільської ради Краснокутського району Харківської області, а за ОСОБА_4 - на будинок. Згідно з пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Зазначене положення застосовується до спадкоємців, в яких право на спадкування виникло з набранням чинності зазначеним Кодексом. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина друга статті 1272 ЦК України), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. Разом із цим, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем у справі є В`язівська сільська рада Краснокутського району Харківської області, однак інші спадкоємці, які прийняли спадщину, до участі у справі в якості відповідачів залучені не були. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України). Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 13 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 13 жовтня 2020 року. Головуючий А.В. Котелевець Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина