Ухвала КЦС ВС № 627/1110/21

У Х В А Л А 12 квітня 2024 року м. Київ справа № 627/1110/21 провадження № 61-4963ск24 Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області та просив визнати за ним, в порядку спадкування за законом, право на земельну частку (пай) розміром 3,47 умовних кадастрових гектарах, із земель колишнього колективного сільськогосподарського підприємства «Козіївське», що знаходиться на території Краснокутської селищної ради Богодухівського району Харківської області, після померлої матері ОСОБА_2 . Рішенням Краснокутського районного суду Харківської області від 25 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року,в задоволенні позову відмовлено. 01 квітня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 25 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М. Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексукасаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Згідно із частиною першою статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Верховний Суд зазначає, що право особи на оскарження судового рішення є однією із складових права на справедливий суд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Водночас згідно з цивільним процесуальним законом оскарження судового рішення в суді касаційної інстанції вимагає від заявника належного обґрунтування касаційної скарги. У касаційній скарзі заявник лише формально зазначає, що підставою подання касаційної скарги є порушення норм матеріального та процесуального права. Однак саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без зазначення підстав касаційного оскарження та їх належного обґрунтування не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження. Крім того, заявник, як на підставу касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції посилається на застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», однак вказані посилання не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції, як підстава касаційного оскарження, оскільки це не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Також, відповідно до пунктів 4, 6 частини другої статті 392 ЦПК України встановлено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено рішення (ухвала), що оскаржується та клопотання особи, яка подає скаргу. У касаційній скарзі заявник вказує, що оскаржує постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року. Однак, у прохальній частині касаційної скарги просить скасувати рішення Краснокутського районного суду Харківської області від 25 січня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року. Таким чином, заявнику необхідно подати до суду касаційної інстанції нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із зазначенням конкретної (конкретних) підстави (підстав) касаційного оскарження відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України та її (їх) належним обґрунтуванням; усунути неточності щодо оскаржуваних судових рішень. Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу. За частиною першою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог цього Кодексу щодо форми і змісту, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Касаційну скаргу необхідно залишити без руху з наданням заявнику строку усунути вищевказані недоліки. Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 рокузалишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо оформлення касаційної скарги відповідно до статті 392 ЦПК України касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає. Суддя В. М. Ігнатенко