Ухвала КЦС ВС № 547/775/17

Ухвала 08 жовтня 2020 року м. Київ справа № 547/775/17 провадження № 61-11345ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Дундар І. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Семенівська державна нотаріальна контора, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину, ВСТАНОВИВ: Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у липні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якій просив визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на ім`я відповідачів від 12 березня 2013 року, якими за кожним із відповідачів визнано право на Ѕ частину земельної частки (паю) розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, та Ѕ частину земельної частки (паю), яка перебуває у колективній власності ВАТ «Веселоподільський Бурякорадгосп», розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, які належали померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . Позовна заява мотивована тим, що на момент смерті спадкодавця ОСОБА_4 він, як його неповнолітній син, вважався таким, що прийняв усю спадщину свого батька. Всупереч вимогам чинного законодавства відповідачами було отримано свідоцтва про право на спадщину вже успадкованого ним майна. Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 березня 2013 року, видане на ім`я ОСОБА_2 , зареєстроване у реєстрі за № 147, посвідчене нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори на 1/2 частку спадкового майна, яке складається із права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності ВАТ «Веселоподільський Бурякорадгосп», розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, та права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності ВАТ «Веселоподільський Бурякорадгосп», розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, яке належало на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх прав. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 12 березня 2013 року, видане на ім`я ОСОБА_1 , зареєстроване у реєстрі за № 149, посвідчене нотаріусом Семенівської державної нотаріальної контори на Ѕ частку спадкового майна, яке складається із права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності ВАТ «Веселоподільський Бурякорадгосп», розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, яке належало померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_2, та права на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності ВАТ «Веселоподільський Бурякорадгосп», розміром 3,42 в умовних кадастрових гектарах, яке належало на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серія НОМЕР_1 ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх прав. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 31 липня 2020 року подали до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року. Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, а саме сплатити судовий збір та вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи. У вересні 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду від 28 серпня 2020 року особами, які подали касаційну скаргу, засобами поштового зв`язку подано квитанцію про сплату судового збору та уточнену касаційну скаргу, у якій просять скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та закрити провадження у справі. Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначають неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У касаційній скарзі зазначається, про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі 368/54/17. Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивована необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Аналіз змісту оскарженої постанови апеляційного суду свідчить про те, що судом не застосувались висновки Верховного Суду. У підпункті 7 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України). Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє мотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі 368/54/17. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особами, які подали касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню. Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 16 липня 2020 року повернути. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. О. Дундар