Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1779/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1779/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скалозуб Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Кузьмишиної О.М., суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (надалі також - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області), в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 23.04.2020 № 25-7455/14-20-СГ про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Вознесенської сільської ради; зобов`язати відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Вознесенської сільської ради відповідно до поданого клопотання від 31.03.2020. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2020 р. в задоволені позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вважає, що відповідачем не надано належних документів, які в розумінні ч. 1 ст. 32 Закону № 1805-ІІІ, визначають межі охорони пам`ятки земельної ділянки, за дозволом на розробку проекту землеустрою якої звернувся позивач, а судом невірно застосований закон до спірних правовідносин. Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що судом першої інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, оскільки земельна ділянка розміщена на землях історико-культурного призначення, а тому відповідач не мав правових підстав для надання позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.08.2020 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України). У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 31.03.2020 р. позивач звернувся до відповідача, в якому просив відповідно до вимог статей 118, 121 Земельного кодексу України, Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії, їх соціального захисту» надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га на території Вознесенської сільської ради Чернігівської області для веде особистого селянського господарства. До зазначеного клопотання додано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, графічного матеріалу місця розташування земельної ділянки, копію документа, що підтверджує статус учасника бойових дій. В подальшому, розглянувши зазначене вище клопотання, ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області прийняло наказ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 23.04.2020 № 25-7455/14-20-СГ, згідно якого позивач відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності, розташованої на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03), з підстави того, що земельна ділянка розміщена на землях історико-культурного призначення. Із копії листа Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.04.2020 р. № 1417/418-20-0.212 вбачається, що земельна ділянка загальною площею 2,0 га (являється частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:04:000:8603, площею 12,8677 га) розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за межами населеного пункту; на земельній ділянці не присутні об`єкти нерухомого майна. Інформація по формі 6-зем: землі запасу на території Вознесенської сільської ради; склад угідь: сільськогосподарські землі, у тому числі рілля - 2,0 га, з усіх земель історико-культурного призначення - 2,0 га; інформація про наявність (відсутність) рішень органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади щодо передачі зазначеному громадянину безоплатно у власність земельної ділянки по зазначеному виду використання - в управлянні відсутня; земельна ділянка не відноситься до земель природно-заповідного фонду та особливо цінних ґрунтів, відноситься до земель історико-культурного призначення; земельна ділянка не відведена у власність або користування; земельна ділянка не сформована - 7425585700:04:000: ; земельна ділянка включена до земель, на яких проведено інвентаризацію у 2019 році; не включена до державного акту на право колективної власності на землю. До зазначеного листа додано викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) від 17.04.2020 р. № НВ-7417415922020. На замовлення Управління земельних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації у 1993 році розроблено Проект роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Урожай» Чернігівського району Чернігівської області, затверджений рішенням 15 сесії 21 скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 12.02.1993 (надалі також - Проект роздержавлення земель). В Пояснюючій записці Проекту роздержавлення земель вбачається, що на території сільськогосподарського підприємства «Урожай» за даними Чернігівського історичного музею нараховується 15 земельних ділянок, які являють собою місця давніх поселень, городищ і віднесені по проекту до земель історико-культурного призначення. Із картографічного матеріалу Проекту роздержавлення земель вбачається, що бажане місце розташування земельної ділянки, з приводу якої він звернувся до відповідача, знаходиться в межах контуру № 18 Експлікації земель історико-культурного призначення. Позивач, вважаючи свої права порушеними, а спірне рішення неправомірним, звернувся до суду з позовом. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що бажана земельна ділянка належить до категорії земель історико-культурного призначення, а також не належить до категорії земель сільськогосподарського призначення в силу припису пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, а тому не може бути передана у приватну власність. А отже, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Вознесенської сільської ради відповідно до поданого ним клопотання від 31.03.2020 р. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного. Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно з ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За змістом ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до ст. 15-1 Земельного кодексу України до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, зокрема, належить: г) проведення відповідно до законодавства моніторингу земель та охорони земель; ґ) ведення та адміністрування Державного земельного кадастру; д) участь у державному регулюванні планування територій; є) здійснення заходів щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі; є-1) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України). Відповідно до п.п. 1, 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Відповідно до ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га. Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. В силу п. «а» ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Виходячи з аналізу зазначених норм, будь-який громадянин України, незалежно від місця реєстрації або проживання, має право звернутись до уповноваженого органу із заявою та визначеними законодавством документами щодо надання йому дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства. Водночас, у ст. 118 Земельного кодексу України міститься загальне посилання на те, що місце розташування земельної ділянки повинно відповідати вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Із системного аналізу норм земельного законодавства, суд дійшов висновку, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: - відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); - чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); - відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); - відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»). Аналіз ст. 118 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що нею визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови. Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням від 31.03.2020, в якому просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 2,000 га на території Вознесенської сільської ради Чернігівської області для веде особистого селянського господарства, надавши необхідний комплект документів (а.с. 9). Розглянувши яке ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області наказом «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 23.04.2020 № 25-7455/14-20-СГ відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність бажаної земельної ділянки, вказавши як підставу те, що бажана земельна ділянка розміщена на землях історико-культурного призначення. Відповідно до п. «г» ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, зокрема, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом. Згідно з ст. 53 Земельного кодексу України, до історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1, 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини. До видів об`єктів культурної спадщини, зокрема, належать археологічні - рештки життєдіяльності людини (нерухомі об`єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов`язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації. Згідно частин четвертої, п`ятої статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Підпунктом «г» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України, встановлено, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі історико-культурного призначення. Судом першої інстанції вірно було зазначено, що земельна ділянка, з приводу якої позивач звернувся до відповідача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою розташована на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за межами населеного пункту; бажана земельна ділянка загальною площею 2,0 га є частиною сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 7425585700:04:000:8603, площею 12,8677 та відноситься до земель історико-культурного призначення, що підтверджується копією листа органу виконавчої влади, уповноваженого проводити відповідно до законодавства моніторинг земель та охорону земель, вести та адмініструвати Державний земельний кадастр, здійснювати заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі - Міжрайонного управління у Ріпкинському та Чернігівському районах ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 17.04.2020 № 1417/418-20-0.212 та Проектом роздержавлення земель колективного сільськогосподарського підприємства «Урожай» Чернігівського району Чернігівської області, затверджений рішенням 15 сесії 21 скликання Чернігівської районної ради народних депутатів Чернігівської області від 12.02.1993. Щодо посилань позивача, що Проект роздержавлення земель не відповідає нормам діючого законодавства, а отже не має статусу документу, що підтверджує категорію земельної ділянки, суд першої інстанції вірно зазначив що Проект роздержавлення земель є чинним у відповідності до пункту 4 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 № 3613-VI, відповідно до якого у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. З приводу посилань позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 №413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», суд першої інстанції правильно зазначив, що згідно рішення Конституційного Суду України від 25.06.2019 № 8-р/2019 зазначена Постанова визнана неконституційною, а отже втратила свою чинність з 25.06.2019 року. Щодо посилань на незастосування судом першої інстанції положень Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 №3600-ІХ, то колегія судів звертає увагу, що зазначений Закон втратив чинність 12.07.2020 року, а тому до правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі не може бути застосований. Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта в частині посилань на постанову Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №826/9175/18, так як в цій справі розглядались питання щодо скасування дозволу на виконання будівельних робіт, а не визнавався недійсним наказ про відмову в надані дозволу на розробку проектної документації. Відтак, висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №823/9175/18 до спірних правовідносин не застосовуються. Отже, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що оскільки земельна ділянка, яку просив відвести позивач у власність належить до категорії земель історико-культурного призначення, а також зважаючи на те, що остання не належить до категорії земель сільськогосподарського призначення в силу припису пункту «а» частини третьої статті 22 Земельного кодексу України, відтак вона не може бути передана у приватну власність. За таких обставин, відповідач правомірно відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га на території Вознесенської сільської ради відповідно до поданого ним клопотання від 31.03.2020. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Судові витрати не підлягають відшкодуванню. Керуючись ст.ст. 242, 243, 244, 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: О.М. Кузьмишина Судді: Л.О. Костюк М.І. Кобаль