Постанова 4852 № 160/4781/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 06 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 160/4781/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в адміністративній справі №160/4781/20 (головуючий суддя І-ї інстанції - Віхрова В.С.) за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс») про визнання протиправною та скасування постанови, - В С Т А Н О В И В : Позивач 28.04.2020 року (згідно штампу на поштовому конверті) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. (третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс»), в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 61612983 від 23.03.2020 року. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Позивач вказує, що висновки суду про місце проживання її в м.Києві є необґрунтованими та не доведеними, оскільки вона ніколи там не проживала та навіть ніколи не була у Києві. Взагалі, зазначена у виконавчому листі та заяві стягувача як адреса нібито її фактичного проживання: АДРЕСА_1 , не може бути адресою проживання будь-кого, оскільки зазначений будинок знаходиться на стадії проектування. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта та витягом з єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання. На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. перебуває виконавче провадження №61612983 від 23.03.2020 року, боржником у якому є ОСОБА_1 (раніше прізвище ОСОБА_2 ). Вказане виконавче провадження відкрито на підставі заяви ТОВ «Фінфорс» про примусове виконання виконавчого напису, виданого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. №3885, виданого 14.03.2020 року про стягнення з боржника ОСОБА_3 коштів у розмірі 11828,33 грн.. 23.03.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. у межах виконавчого провадження № 61612983 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та накладено арешт на кошти боржника. Вказану постанову позивачем оскаржено до суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що згідно заяви стягувача від 10.03.2020 року, останній просив відкрити виконавче провадження за місцем проживання (перебування) боржника. В заяві місце фактичного проживання боржника вказано: АДРЕСА_1 . Така адреса позивача, як фактична, вказана у виконавчому написі нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. за №3885 від 14.03.2020 року, на підставі якого відкрито виконавче провадження. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом апеляційної інстанції встановлено, що приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Дорошкевич В.Л. відкрите виконавче провадження ВП № №61612983 від 23.03.2020 року про примусове виконання виконавчого напису № 3885, виданого 14.03.2020 року приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. про стягнення з боржника ОСОБА_4 на користь ТОВ «Фінфорс» заборгованості розмірі 11828,33 грн.. У постанові про відкриття виконавчого провадження зазначена адреса боржника ОСОБА_4 АДРЕСА_3 . Місцем реєстрації ОСОБА_1 є наступна адреса: АДРЕСА_2 . Спірним є питання правомірності місця здійснення виконавчих дій. Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів виходить з наступного. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі по тексту - Закон № 1404), який набрав чинності 05.10.2016 року. Частиною 1 статті 18 Закону №1404 виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. До обов`язків виконавця належить здійснення заходів примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18). За приписами частини 2 статті 24 Закону №1404 приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 року № 1403-VIII (далі Закон № 1403). Відповідно до частин 1 та 2 статті 25 Закону №1403 виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Таким чином, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах виконавчого округу, в якому такий приватний виконавець здійснює діяльність. В цьому випадку, оскільки боржником є фізична особа, місцем виконання виконавчого напису є місце проживання, перебування боржника. При цьому, колегія суддів зазначає, що приписи частини 2 статті 24 Закону №1404 стосовно можливості прийняття приватним виконавцем виконавчих документів за місцезнаходженням майна боржника стосуються виконавчих документів, боржником в яких є юридична особа. Зважаючи на те, що у виконавчому документі зазначено місце реєстрації фізичної особи боржника, яке знаходиться на території Дніпропетровської області, тобто не в межах виконавчого округу, в якому здійснює діяльність відповідач як приватний виконавець, приватний виконавець не мав підстав для прийняття виконавчого документу до виконання та відкривати виконавче провадження через те, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання,. Відповідно, є не обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відповідність постанови від 23.03.2020 року про відкриття виконавчого провадження №61612983 вимогам Закону №1404. В цьому випадку виконавець мав повернути стягувачу виконавчий документ без прийняття до виконання, як це передбачено пунктом 10 частини 4 статті 4 Закону № 1404, відповідно до якого виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Доводи відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про зазначення у виконавчому документі як місця реєстрації боржника, яке знаходиться в Дніпропетровській області, так й місця фактичного проживання м.Київ, тобто місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва, колегія суддів визнає необґрунтованими. Суд першої інстанції взагалі не дав оцінку наявному в матеріалах справи витягу з єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання позивача та не обґрунтував, чому вказаний доказ не прийнято до уваги. Натомість, судом беззаперечно прийнятий як доказ фактичного місця проживання боржника визначення у заяві стягувача адреси: АДРЕСА_1 . При цьому, матеріали справи не містять будь-яких підтверджень вказаної стягувачем інформації про таке «місце фактичного проживання боржника». Відповідно до частини 1 статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (далі по тексту - Закон №1382), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Статтею 6 Закону № 1382 встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування. Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи повинно вважатися місцем проживання для цілей визначення місця виконання рішення. Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення, а законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, в контексті спірних правовідносин є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону № 1404 в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 61612983 від 23.03.2020 року. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції при постановлені рішення допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що у відповідності до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в адміністративній справі №160/4781/20 задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2020 року в адміністративній справі №160/4781/20 скасувати. Позов ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Дорошкевич Віри Леонідівни (третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінфорс») про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни про відкриття виконавчого провадження ВП № 61612983 від 23.03.2020 року. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 840,80 грн.(вісімсот сорок) гривень 80 копійок за рахунок приватного виконавця Дорошкевич Віри Леонідівни. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак