Постанова 4824 № 757/69276/17-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 7 жовтня 2020 року місто Київ справа № 757/69276/17-ц провадження №22-ц/824/10686/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Сірої Ю.М., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Печерська районна в м.Києві державна адміністрація відповідач - ОСОБА_2 відповідач - ОСОБА_3 відповідач - ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Батрин О.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м.Києві про визнання недійсним розпорядження, свідоцтва про право власності та договору дарування,- В С Т А Н О В И В: У листопаді 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа Головне територіальне управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 1928 від 25 жовтня 1995 року та виданого на його підставі свідоцтва від 25 жовтня 1995 року про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , визнання недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Чіріч О.А. 20 лютого 2001 року за реєстровим № 5с-100. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 22 вересня 1995 року позивач, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482-ХІІ, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин та Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Держжитлокомнгоспу від 15 вересня 1992 року № 56, звернувся із заявою до відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м. Києві державної адміністрації про приватизацію вказаної квартири у спільну сумісну власність. Проте, розпорядженням Печерської районної в м.Києві державної адміністрації від 25 жовтня 1995 року за № 1928 вказану квартиру надано у приватну спільну часткову власність, на підставі якого видано свідоцтво про право власності на зазначене житло та відповідно до якого право спільної часткової власності набули позивач ОСОБА_5 , його дружина - ОСОБА_6 та мати ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , кожному з них належало по 1/3 частині спірної квартири, у зв`язку з чим Печерською РДА у м.Києві було грубо порушена процедура приватизації спірної квартири, що призвело до позбавлення позивача права реалізувати своє право у відповідний спосіб, зокрема, приватизувати спірну квартиру у спільну сумісну власність, в яку він був вселений на підставі ордера на житло, як наймач. Крім того, спірна квартира була передача у спільну часткову власність трьох осіб, одна з яких, а саме - ОСОБА_7 не була членом сім`ї наймача у розумінні ст. 3 Сімейного кодексу України та ч. 2 ст. 64 Житлового кодексу УРСР, тому не мала жодного права брати участь у приватизації житла. Вважав, що порушені його майнові права, як наймача та в подальшому, як співвласника спірної квартири. Крім того, 20 лютого 2001 року ОСОБА_7 подарувала свою частину спірної квартири ОСОБА_6 , що підтверджується договором дарування від 20 лютого 2001 року, але оскільки порядок набуття у власність квартири було порушено, остання не мала правових підстав розпоряджатися даною частиною спірної квартири, зокрема, укладати договір дарування. Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 20 листопада 2019 року відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Головне територіальне управління юстиції у м.Києві про визнання недійсним розпорядження, свідоцтва про право власності та договору дарування. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного та всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для її вирішення, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зокрема, посилається на те, що суд першої інстанції не врахував положення статті 1, 2, 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п.5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу від 15 вересня 1992 року № 56 та не взяв до уваги, що у позивача було диспозитивне право, саме за його вибором, на подання заяви про передачу йому або в спільну сумісну, або в спільну часткову власність нерухомого майна (квартири) шляхом приватизації. Суд першої інстанції не взяв до уваги, що була порушена процедура приватизації спірної квартири відповідно до волевиявлення позивача, який висловив волю на передачу квартири у спільну сумісну власність. Цим обставинам суд першої інстанції не надав правової оцінки, що свідчить про неповноту та однобічність судового розгляду. Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. В судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представник Печерської районної в м.Києві державної адміністрації, а також третя особа: - представник Головного територіального управління юстиції у м.Києві не з`явилися, про день та час розгляду справи були повідомлені, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, причини своєї неявки суду не повідомили, у зв`язку з чим колегія суддів вважала за можливе розглянути справу у їх відсутність відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Трощинський В.М. апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити. Заслухавши доповідь судді Шкоріної О.І., вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом установлено, що 31 липня 1987 року відділом РАГС Печерського району м.Києва зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , актовий запис № 676. 22 вересня 1995 року ОСОБА_1 звернувся до відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м.Києві державної адміністрації з заявою про передачу в приватну спільну сумісну власність квартиру АДРЕСА_1 , що він займає разом з членами сім`ї на умовах найму та при оформленні квартири у спільну часткову власність просив передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у рівному співвідношенні. Вказана заява була підписана позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (рідна мати ОСОБА_6 ). На підставі поданої заяви та довідки про склад сім`ї наймача, 25 жовтня 1995 року відділом приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м.Києві державної адміністрації було видано розпорядження № 1928 про передачу уповноваженому власнику квартири у приватну спільну часткову власність. У цей же день відділом приватизації державного житлового фонду Печерської районної державної адміністрації м.Києва видано свідоцтво про право власності на житло, у відповідності до якого ОСОБА_1 та члени його сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_7 набули у власність в рівних долях квартиру АДРЕСА_1 . У подальшому 20 лютого 2001 року між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарована) укладено договір дарування 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Чіріч О.А., за реєстровим № 5с-100. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла. Як убачається з матеріалів спадкової справи, 29 жовтня 2010 року ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_8 звернулись до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті їх матері ОСОБА_6 . Крім того, 8 вересня 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шостої Київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке залишилось після смерті його дружини ОСОБА_6 , а саме 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , 1/3 частини якої належало померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25 жовтня 1995 року та 1/3 якої належало на підставі договору дарування від 20 лютого 2001 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер. Листом Києво-Святошинської районної державної нотаріальної контори Київської області від 9 серпня 2018 року повідомлено, що на підставі заяви про прийняття спадщини, яка надійшла від імені сина померлого ОСОБА_2 , була заведена Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою спадкова справа № 03/2018 року до майна померлого ОСОБА_8 . Також судом установлено, що ОСОБА_7 з травня 1993 року проживала разом із своєю донькою ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_1 в АДРЕСА_2 і мала право на приватизацію спірної квартири як особа, яка постійно проживає в квартирі разом з наймачем та як член сім`ї наймача. Крім того, судом установлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 2 грудня 2012 року у справі № 2-3042/11, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 18 квітня 2012 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_8 , Печерської районної у м.Києві державної адміністрації, Чіріч О.А. , за участі третіх осіб: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , державного нотаріуса Шостої Київської державної нотаріальної контори Радіонової Л.І., відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м.Києві про визнання недійсними шлюбу, укладеного без наміру створити сім`ю, свідоцтва про право власності на житло, договору дарування частини квартири, яка є спільною власністю, та щодо зміни умов її приватизації, залишені без задоволення. Цим рішенням суду встановлено, що приватизація займаного ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приміщення відбулась відповідно до вимог чинного законодавства, без порушень прав позивача ОСОБА_1 та квартира АДРЕСА_1 була приватизована за заявою усіх зареєстрованих та проживаючих в ній осіб, за їх спільною згодою, з визначенням рівності часток. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що приватизація квартири АДРЕСА_1 була здійснена відповідно до діючих на момент приватизації квартири норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, із змінами та доповненнями, внесеними наказом Держжитлокомунгоспу України № 72 від серпня 1994 року, і на підставі поданих квартиронаймачем ОСОБА_1 документів, а тому підстави для визнання недійсним розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м.Києві державної адміністрації № 1928 від 25 жовтня 995 року та виданого на його підставі свідоцтва від 25 жовтня 1995 року про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 відсутні. Оскільки судом не встановлено підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання недійсними розпорядження про приватизацію нерухомого майна та свідоцтва про право власності на житло, а тому відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про визнання недійним договору дарування від 20 січня 2001 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що був посвідчений державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Чіріч О.А., за реєстровим № 5с-100, яка є похідною від двох перших позовних вимог. Такі висновки суду ґрунтуються на встановлених судом обставинах та відповідають нормам матеріального права. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ( в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпорядження та свідоцтва) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних о них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно з ч.4 ст.5 цього Закону , в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах. Відповідно до ч.1 ст.5, ч.ч.2,3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність, за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Пунктом 2 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, передбачено, що передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовувались громадянами на умовах найму. Пунктом 18 Положення було визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (однокімнатний будинок), повинен був звернутись в орган приватизації або до створеного ним підприємства для оформлення документів, де одержував бланк заяви згідно з додатками 2,3 до Положення та необхідну консультацію. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин брав на підприємстві, що обслуговувало жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані ним приміщення за встановлю у додатках 4,5 до Положення формою (п.20 Пложення). Пунктом 21 Положення було визначено, що в такій довідці вказувались члени сім`ї наймача, які були прописані та мешкали разом ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігалось право на житло. Відповідно до ст.64 ЖК України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Судом установлено, що ОСОБА_7 , з травня 1993 року постійно проживала разом із своєю донькою ОСОБА_6 та її чоловіком ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 , як член сім`ї наймача в розумінні ст.64 ЖК Україна. Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_7 мала право на участь у приватизації спірної квартири в силу Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №

56. Доводи апеляційної скарги в тій частині, що судом не враховано диспозитивне право позивача як наймача спірної квартири на подання до органу приватизації заяви про передачу йому або в спільну сумісну, або в спільну часткову власність нерухомого майна, а також не взято до уваги те, що позивач, скориставшись таким правом, виявив свою волю на передачу квартири у спільну сумісну власність, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного. Як убачається зі змісту заяви ОСОБА_1 , з якою останній 22 вересня 1995 року звернувся до керівника органу приватизації Печерського райвиконкому, ОСОБА_1 просив при оформленні квартири у спільну часткову власність передбачити розподіл долі власності між членами сім`ї у рівному співвідношенні та уповноваженим власником квартири зазначити його. При цьому, слова «у рівному співвідношенні» написані особою, яка заповнювала бланк заяви, тобто позивачем. Така заява підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 . Зміст заяви ОСОБА_1 дає підстави стверджувати, що позивач разом з членами своєї сім`ї, скориставшись своїм правом на приватизацію квартири, виявив свою волю на передачу квартири у спільну часткову власність. З урахуванням того, що ОСОБА_1 у заяві зазначив про розподіл часток між членами сім`ї у рівному співвідношенні, самі по собі допущені підкреслення у заяві двох друкованих слів «спільна сумісна» не дає підстав вважати, що відділом приватизації державного житлового фонду Печерської районної в м.Києві державної адміністрації була порушена процедура приватизації спірної квартири. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають і фактично зводяться до викладення обставин та норм права, на які посилався позивач в позовній заяві. Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Посилання представника ОСОБА_1 в судовому засіданні на те, що суд першої інстанції безпідставно врахував обставини, які були встановлені при розгляді справи № 2-3042/11, оскільки питання законності приватизації не було предметом розгляду, є необґрунтованими, так як за правилами ч.4 ст.82 ЦПК України мають значення лише встановлені рішенням суду обставини у будь-якій господарській, цивільній або адміністративній справі, незалежно від предмету та підстав позову. Крім того, висновки суду першої інстанції щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 не базуються лише на рішенні Печерського районного суду м.Києва від 2 грудня 2012 року у справі № 2-3042/11. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене на повно з`ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м.Києва від 20 листопада 2019 року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 9 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус