Постанова 4812 № 481/1401/19

08.10.20 22-ц/812/1698/20 Провадження № 22ц/812/1698/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 жовтня 2020 року м. Миколаїв справа № 481/1401/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області, ухвалене 12 серпня 2020 року суддею Ціпивко І.І. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного рішення не зазначена), У С Т А Н О В И В: 2 жовтня 2019 року КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що 8 квітня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №NKN1G1000004751, за умовами якого позичальник отримав 150 000 грн. кредитних коштів на відплатній основі (сплата процентів) на строк до 8 квітня 2028 року. ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором не виконує, що є підставою дострокового повернення кредиту. Посилаючись на те, що станом на 20 вересня 2019 року боржник має загальну заборгованість в розмірі 533 285,83 грн., в тому числі за тілом кредиту, процентам та пенею), позивач просив стягнути з ОСОБА_1 127263,16 грн. заборгованості за кредитом (тілом кредиту) та відшкодувати судові витрати. Відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, посилаючись на те, що його підписано не уповноваженою особою, розрахунок не містить всіх необхідних даних, не дотримано порядку дострокового повернення кредиту. Крім того, право на позов виникло у позивача у 2014 році, а звернувшись до суду в жовтні 2019 року, банк пропустив позовну давність. Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2020 року у задоволенні позову КБ «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційній скарзі представник КБ «ПриватБанк» просив рішення суду скасувати та задовольнити позов. Апелянт посилався на помилковість такої підстави відмови у позові, як наявність судового рішення, ухваленого у 2016 році про звернення дострокового стягнення розміру заборгованості ОСОБА_1 на предмет іпотеки, яке виконане не було. Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається апеляційним судом у письмовому провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає задоволенню. виходячи з наступного. Частиною 1 статті 526 ЦК передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із частиною 1 статті 598 ЦК зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК ). Відповідно до частин 1, 2 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Судом встановлено, що 8 квітня 2008 року між КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено Договір про іпотечний кредит №NKN1G1000004751 (далі Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав 150 000 грн. кредитних коштів на строк до 8 квітня 2028 року та зобов`язався сплатити відсотки за кредитом в розмірі 15% річних (пункти 1.1,1.3 Кредитного договору) та вносити щомісячно до 8 числа кожного місяця на погашення кредиту та сплачувати нараховані відсотки ануїтентним платежем в сумі не менше 1998,31 грн. (пункт 2.4 Кредитного договору) (а.с.223-2250. Обов`язок позичальника сплатити та право банку вимагати дострокового повернення кредитних коштів у випадках невиконання або неналежного виконання позичальником кредитних зобов`язань передбачено пунктами 5.2.4 та 5.3.3 Кредитного договору. Виконання позичальником вимоги кредитора щодо дострокового повернення суми кредиту та інших платежів повинно буди здійснено у строк, зазначений кредитором у відповідній вимозі, але не пізніше 30 календарних днів з дати її отримання (пункт 6.3 Кредитного договору). Забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за Кредитним договором забезпечується іпотекою нерухомого майна житлового будинку АДРЕСА_1 (пункт 3.1 Кредитного договору). 8 квітня 2008 року на забезпечення виконання кредитних зобов`язань ОСОБА_1 між банком та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, за яким остання передала в іпотеку належний їй житловий будинок та земельну ділянка АДРЕСА_1 (а.с. 262). З наданого позивачем витягу з особового рахунку боржника та меморіальних ордерів вбачається, що кредитні зобов`язання ОСОБА_1 виконував несвоєчасно та не в повному обсязі (а.с.112-182). Письмову вимогу банку про дострокове звернення кредитного боргу на предмет іпотеки ОСОБА_1 отримав 23 січня 2014 року (а.с.263). У березні 2013 року КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Новобузького районного суду від 4 травня 2016 року стягнення 185 538,99 грн. кредитної заборгованості, в тому числі 145 315,88 грн. кредиту (тіла), 35 710,74 грн. процентів та 4512,37 грн. пені звернуто на предмет іпотеки житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 , який належить іпотекодавцю ОСОБА_2 шляхом продажу предмету іпотеки КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з третьою особою покупцем з наданням повноважень банку отримання необхідних документів для продажу об`єкту на визначенням початкової вартості -276883 грн. У задоволенні вимог про звернення стягнення штрафу на предмет іпотеки та виселення ОСОБА_2 і ОСОБА_1 судом відмовлено (а.с.260-265). Відомостей про виконання судового рішення від 4 травня 2016 року (в частині звернення стягнення боргу на предмет іпотеки) матеріали справи не містять. Відмовляючи у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення тіла кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що у березні 2014 року банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення кредитної заборгованості в розмірі 185538,99 грн., до складу якої було включено і тіло кредиту (145315,88 грн.), на предмет іпотеки вартістю 276 883 грн., та отримав задоволення судом цих вимог. Отже, в подальшому банк позбавлений права на звернення з вимогами про стягнення тіла кредиту (127263,17 грн.) з ОСОБА_1 . При цьому такого висновку суд дійшов, пославшись на правову позицію, викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року (справа № 310/11534/13ц). Проте з таким тлумаченням та застосуванням норм права та правових позицій вищого судового органу погодитись не можна. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року дає відповідь на питання, чи є судове рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник не виконав в повному обсязі, перешкодою для подальшого нарахування процентів за умовами договору; чи припиняється основне зобов`язання у разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок предмета обтяження, або зміни стосуються лише предмету та строків виконання. При цьому як при розгляді справи № 310/11534/13ц, так і при розгляді інших справ з кредитних правовідносин, забезпечених іпотекою, Верховний Суд неодноразово наголошував, якщо за змістом статті 33 Закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки повинно привести сторони до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою припинення зобов`язання як такого, що є виконаним за положенням статті 599 ЦК. Забезпечувальне зобов`язання (іпотека) має похідний характер, а не альтернативний основному (кредитному). Тому задоволення вимог за дійсним (невиконаним) основним зобов`язанням, в тому числі і за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов`язанням (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі №921/107/15г/16 пункт 7.2). Отже, скориставшись, насамперед, правом за звернення стягнення на предмет іпотеки, та не отримавши в повному обсязі (або взагалі) за його рахунок задоволення своїх вимог в повному обсязі, кредитор не позбавлений права вимагати стягнення з позичальника заборгованості за умовами договору, яка розраховується на час дострокового припинення його дії. До того ж, особа майнового поручителя (іпотекодавця), на майно якого звернуте стягнення судовим рішенням від 4 травня 2016 року ( ОСОБА_2 ), відмінна від особи, до якої заявлені вимоги за цим позовом ( ОСОБА_1 ). За обставинами цієї справи КБ «ПриватБанк», скориставшись правом вимоги на дострокове повернення кредитних коштів та направивши про таке письмову вимогу ОСОБА_1 у січні 2014 року, змінив строк дії Кредитного договору, який відповідно до пункту 6.3 вважається достроково припиненим з 24 лютого 2014 року. На цей час заборгованість (поточна та прострочена) ОСОБА_1 за тілом кредиту складала 145 315,88 грн. (а.с.7). Саме такий розмір заборгованості за тілом кредиту був звернутий на предметі іпотеки за рішенням Новобузького районного суду від 4 травня 2016 року (а.с.264), та відповідачем ОСОБА_1 не оспорювався. Відомостей про виконання судового рішення та реалізацію предмета іпотеки сторони не надали. За розрахунком банку, доданим до позовної заяви, станом на 20 вересня 2019 року загальна заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту складає 127263,16 грн., тобто не перевищує розмір заборгованості за тілом, що була визначена станом на 24 лютого 2014 року та зазначена судом у рішенні про звернення її стягнення на предмет іпотеки (а.с.9 зворот). Обгрутованих заперечень щодо невірного розрахунку заборгованості за тілом кредиту відповідач не надав. Посилання ОСОБА_1 у запереченнях на те, що за період з 2008 року він сплатив банку більше 126 000 грн. не спростовують розрахунки позивача, оскільки зобов`язання позичальника включають також сплату процентів, а у разі порушення зобов`язань, і неустойки. На підтвердження розрахунку заборгованості, зокрема за тілом кредиту, позивач надав витяг з особового рахунку ОСОБА_1 та копію меморіальних ордерів на ім`я платника (а.с.112-182). Заперечень щодо цих документів відповідач не заявляв. Отже, апеляційний суд, враховуючи встановлені обставини, правила статтей 526, 1054 ЦК, правові позиції щодо застосування норм матеріального права у кредитних правовідносинах, дійшов висновку про доведеність позивачем вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту станом на 20 вересня 2019 року в розмірі 127 263,16 грн. При цьому, апеляційний суд не може погодитись з посиланням апелянта на необхідність застосування до вимог банку наслідків спливу позовної давності. Так, захист порушених цивільних прав здійснюється з дотриманням строку позовної давності, сплив що є підставою для відмови у задоволенні позову (статті 256, 267 ЦК). Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК). Відповідно до статті 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З відомостей особового рахунку ОСОБА_1 та меморіальних ордерів вбачається розрахунку та меморіальних ордерів вбачається, що у період 2016-2019 років відповідач частково вносив грошові кошти на погашення заборгованості, про що також свідчить зменшення розміру заборгованості з 145 315,88 грн. до 127 263,16 грн. Зазначені обставини свідчать про визнання відповідачем свого боргу та переривання перебігу позовної давності за правилами статті 264 ЦПК. Таким чином, апеляційний суд не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову банку за статтею 267 ЦК. Оскільки суд першої інстанції не звернув достатньої уваги на конкретні обставини справи та дійшов невірного висновку щодо подвійного стягнення заборгованості за тілом кредиту у разі задоволення позову, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про задоволення позову КБ «ПриватБанк». Відповідно до статті 141 ЦПК відшкодуванню позивачеві підлягають і судові витрати, понесені ним при подачі позовної заяви та апеляційної скарги, а саме 4803грн (1921грн +2881грн). Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 12 серпня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позов акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_2 , МФО 305299) за договором про іпотечний кредит від 8 квітня 2008 року №NKN1G1000004751 заборгованість за кредитом (тілом) станом на 20 вересня 2019 року в розмірі 127 263,16 грн. та 4803 грн. судового збору. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська -------------------------------- Повну постанову складено 8 жовтня 2020 року