Постанова 4804 № 227/4284/19

Єдиний унікальний номер 227/4284/19 Номер провадження 22-ц/804/2367/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Донецький апеляційний суд у складі : Головуючого судді Мірути О.А., суддів: Мальованого Ю.М., Тимченко О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 227/4284/19 позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2020 року (суддя Хоменко Д.Є.), ухваленого в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області,- В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ В жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом в обґрунтування якого послалась на те, що 01 вересня 2016 року відбулась реорганізація структурного підрозділу ДП «Донецька залізниця» шляхом його злиття, позивача було переведено до ВП «Іловайське БМЕУ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця». 17 липня 2017 року була звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України за скороченням штату (наказ від 10 липня 2017 року № 6297/ДН-ОС). У день звільнення відповідач повний розрахунок не провів, внаслідок чого має заборгованість з виплати заробітної плати в розмірі 29351,71 грн., а також розмір компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв`язку з порушенням термінів її виплати в розмірі 6255,75 грн. У зв`язку з тим, що вказані суми ОСОБА_1 не виплачені, просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 29351,71 грн. та 6255,75 грн. компенсації за втрату частини заробітної плати, а всього в розмірі 35607,46 грн. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якої діє ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2020 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , зазначає, що надані нею розрахункові листи на підтвердження своїх позовних вимог, є належними доказами нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. Суд першої інстанції дійшов невірного висновку про відсутність вини у невиконанні обов`язку перед працівником щодо виплати заборгованості із заробітної плати. Звертає увагу суду у своїх доводах апеляційної скарги, що в матеріалах справи відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України, що засвідчував наявність у відповідача обставини непереборної сили (форс-мажору), а долучений до матеріалів справи Науково-правовий висновок не є документом. Який може засвідчувати обставини непереборної сили (форс-мажорну). Фактично судом надано вказаному Науково-правовому висновку статус сертифікату Торгово промислової палати Украйни, що не відповідає дійсності. Зазначає, що можливість використання цього висновку, як в повному обсязі, так і в окремих його частинах щодо інших суб`єктів господарювання та інших договірних відносин має додатково встановлюватися Торгово-промисловою палатою України». Крім того, зазначає, що відповідач мав доступ до документації стосовно позивача на протязі липня 2016 року липня 2017 року, про що ним напевно не було повідомлено Торгово-промислову палату України при поданні приватного замовлення. Як наслідок вказані обставини не були враховані фахівцями Торгово-промислової палати України, а тому складений ними Науково-правовий висновок не є коректним щодо трудових правовідносин між позивачем та АТ «Українська залізниця». Підтвердженням цього є матеріали цивільної справи,а саме повідомлення про скорочення штату від 04.05.2017 року (з розпискою позивача та відповідача), наказ про припинення трудових відносин від 10.07.2017 року (з розпискою позивача та відповідача) записи у трудовій книжці та її видача позивачу 17.07.2017 року. Тобто все то,що нібито відповідач не міг зробити та про що він повідомив (надавши недостовірну інформацію0 у замовленні до Торгово-промислова палати України. Звертає увагу суду, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність у відповідача обставин непереборної сили (форс-мажору). Зокрема, підрозділом Пенсійного фонду України було надіслано індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), які спростовують твердження відповідача про повний розрахунок за березень 2017 року, як наслідок відсутності заборгованості із заробітної плати та про відсутність документообігу між структурними підрозділами після 17.03.2017 року. Також, згідно до наказу про припинення трудового договору № 6297/ДН-Ос від 10.07.2017 року, який наданий суду відповідачем та на якому мається підпис і позивача і відповідача, відповідачем одноособово прийнято рішення про нарахування та виплату компенсації за невикористану відпустку 31 день та одноразову грошову допомогу. Тобто, станом на 10.07.2017 року відповідач був обізнаний про те, що він зобов`язаний виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку (31 день)та одноразову грошову допомогу ( 1 середня заробітна плата). Вважає, що відповідач фактично визнав наявність документообігу зі структурними підрозділами після 17.03.2017 року, тому розрахунки компенсацій здійснювалися у структурних підрозділах, що знаходились у зоні ООс-АТО, а накази про припинення трудових відносин видавались у м. Лиман, що не було зоною ООС АТО. Враховуючи відсутність заперечень відповідача щодо достовірності розрахунків компенсації, вважає данні, що зазначені у наказах про припинення трудових договорів доведеними та такими, що складені працівниками АТ «Українська залізниця» на підставі первинних документів (як це зазначено у відповідних листах та інших доказах. Відомості із щомісячних розрахункових листів за березень-липень 2017 року відповідають прийнятим відповідачем наказам № 236-ДНД від 17 березня 2017 року та № 645-113-1 від 28 квітня 2017 року. Зазначає, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України, не є сертифікатом Торгово-промислової палати України, тобто неналежним документом, що підтверджує обставини непереборної сили. Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність у відповідача форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Представником відповідача АТ «Українська залізниця», відзив на апеляційну скаргу не подано. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ВП «Іловайське БМЕУ» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» і 17.07.2017 року була звільнена з роботи на підставі п.1ст. 40 КЗпП України за скороченням відповідно до наказу №6297/ДН-ОС від 10.07.2017 року. З розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 нараховано в березні 2017 року всього 5653, 79 грн., до виплати 4495, 80 грн., в квітні 2017 року нараховано 3955, 89 грн. до виплати 3145, 65 грн.; за травень нараховано 3955,89 грн. до виплати 3145,65 грн., за червень 2017 року 995, 19 грн. нараховано до виплати 791, 36 грн., за липень 2017 рік нараховано 14 790, 95 грн., до виплати 11831, 41 грн. У індивідуальній відомості Пенсійного фонду України застрахованої особи, зазначена наступна інформація по заробітній платі позивача ОСОБА_1 за березень 2017 року 5653, 79 грн., за квітень 2017 року 0,00 грн., за травень 2017 року 0,00 грн., за червень 2017 року 0,00 грн., за липень 2017 року 0,00 грн. Із вищезазначених відомостей, які містяться у індивідуальній відомості ПФУ застрахованої особи, вбачається що нарахована сума у березні 2017 року узгоджується із рахунковими листами наданими позивачем в частині нарахованої заробітної плати за березень 2017 року. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню. МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до частини 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини 2 вказаної вище статті, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Частиною 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції послався на те, що наявність заборгованості та її розмір не підтверджені належними, достатніми і допустимими доказами. Проте, з вказаним висновком суду першої інстанції апеляційний суд не погоджується, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 працювала старшим інженером з організації та нормування праці 1 категорії виробничого підрозділу «Іловайського будівельно-монтажного експлуатаційного управління. 17 липня 2017 року позивач була звільнена у зв`язку зі скороченням штату відповідно до наказу № 6297/ДН-ОС від10 липня 2017 року за п.1 ст.40КЗпП України. З розрахунків заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 нараховано в березні 2017 року всього 5653, 79 грн., до виплати 4 495, 80 грн., в квітні нараховано 3955, 89 року, до виплати 3145, 65 грн., в травні 2017 року нараховано 3955,89 грн., до виплати 3145,65 грн.; за червень 2017 року всього нараховано 995, 19 грн., до виплати 791, 36 грн.; за липень 2017 року всього нараховано 14790, 95 грн., до виплати 11 831, 41 грн. Разом з тим, як вбачається з наданим розрахунком заробітної плати за березень 2017 рік позивачем, співпадає з даними Індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, в яких вказано, що за березень 2017 року позивачу ОСОБА_1 нараховано 5653,79 грн. (а.с. 47), що співпадає з даними, вказаними в розрахунку заробітної плати за березень 2017 року, наданими позивачем на підтвердження своїх позовних вимог, де вказано, що нараховано їй 5653, 79 грн., сума до виплати 4495,80 грн. (а.с. 19). Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що факт роботи позивача у спірний період, наявність та розмір заборгованості не підтверджено належними доказами, АТ «Українська залізниця» від незалежних від нього причин позбавлено можливості надати суду первинні документи, виходячи з наступного. Частиною 1 статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Суд наголошує, що відповідно до норм ст. ст. 115,116 КЗпП України саме роботодавець повинен довести, що здійснив з працівником повний розрахунок у відповідності до норм законодавства. Як вбачається із частини 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 вказаної вище статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 2 вказаної вище статті передбачено, що ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Відповідно до частини 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 3 вказаної вище статті передбачено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі та її розміру позивачем до позовної заяві надані: наказ (розпорядження) № 6297 ДН/ос від 10.07.2017 року про звільнення ОСОБА_1 з роботи з 17.07.2017 року за пунктом 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з компенсацією за 31 день відпустки та виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 12); розрахункові листи (табуляграми) за період з березня 2017 року по липень 2017 року, з яких: березень 4495,80 грн., квітень 3145, 65 грн., травень 3145, 65 грн., червень 791, 36 грн., липень 11831, 41грн. (а.с. 19-23); індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5) від 18.11.2019 року, розмір нарахованої заробітної плати позивачу за березень 2017 року (код ЄДРПОУ 40150216) січень 5766, 28 грн., лютий 5477,97 грн., за березень 5653, 79 грн., квітень - липень 2017 року відомості відсутні. (а.с. 47). З розрахунку заробітної плати за березень - липень 2017 року за розрахунковими листами (табуляграмами), входить оплата простоїв (код 340). Крім того, згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією. Апеляційний суд вважає, що позивач надав до суду належні та допустимі докази на підтвердження своїх позовних вимог. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у трудових правовідносинах між Акціонерним товариством «Українська залізниця» та ОСОБА_1 з березня 2017 року на тимчасово окупованій території виникли і до тепер існують обставини непереборної сили, у період існування котрих відповідач позбавлений можливості виконати зобов`язання перед своїми працівниками, передбаченими умовами трудового договору (контракту, угоди тощо), законодавчими та іншими нормативними актами, а позивач не надала доказів на підтвердження своїх вимог, виходячи з наступного. Форс-мажорні обставини свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Але жодним нормативним актом про працю не передбачено підстав для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі. Закон України від 02.09.2014 року «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст.116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України. Право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем до 17 липня 2017 року, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Що стосується виплати заробітної плати, то відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Апеляційний суд погоджується з розрахунком суми заборгованої компенсації, наданої позивачем, яка складає 5700,57 грн. і підлягає стягненню з відповідача. Відповідно до статті 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Враховуючи викладене вище, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період березень липень 2017 року в розмірі 23 409 грн. 87 коп. та компенсація в розмірі 4867,03 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог позивача слід відмовити. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Встановивши, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, суд апеляційної інстанції змінює рішення в частині розміру заборгованості по заробітної плати та змінює в частині судових витрат. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За подання позовної заяви позивач судовий збір не сплачував. Від сплати судового збору позивач звільнений на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" як позивач у справі про стягнення заробітної плати. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно п/п 1 пункту 1 частини другої, частини першої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до статті 7 Закону України від 23 листопада 2018 року № 2629-VIII "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2019 року, в якому позивач звернувся до суду, встановлено у розмірі 1 921 гривня. Відповідно до п/п 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ "Про судовий збір" за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Тобто, з позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі грн. підлягав сплаті судовий збір у розмірі 768,40 грн. (23 409, 87 грн. х 1%, але не менше 1 921 грн. х 0,4). Тому необхідно стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 612, 84 грн. у зв`язку з розглядом у суді першої інстанції та за подання апеляційної скарги, у розмірі 919, 26 грн. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи, сторонами не надані. Керуючись статями 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 15 травня 2020 року скасувати, ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати задовольнити частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період березень липень 2017 року в розмірі 23 409, 87 грн. без утримання з цієї суми передбачених податків та зборів. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати в розмірі 4867,03 грн. без утримання з цієї суми передбачених податків та зборів. В частині стягнення заборгованості по заробітній платі в межах суми платежу за один місяць рішення допустити до негайного виконання. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815 в дохід держави судовий збір в розмірі 1532, 10 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: О.А. Мірута Судді: Ю.М. Мальований О.О.Тимченко