Постанова 4803 № 208/6266/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6304/20 Справа № 208/6266/19 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С.М. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В., за участю секретаря - Мамедової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Курило Володимир Володимирович на незаконні дії державного виконавця щодо порядку нарахування аліментів, ВСТАНОВИЛА: У вересні 2019 року заявник ОСОБА_1 звернулась до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області із скаргою на незаконні дії державного виконавця щодо порядку нарахування аліментів. В своїй скарзі заявник посилалася на те, що 26.08.2005 року, розглянувши її позовну заяву, Заводським районним судом м. Дніпродзержинська видано виконавчий лист № 2-2270 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь у розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку доходу на утримання дитини ОСОБА_3 , 2002 року народження, і до його повноліття, починаючи з 19.05.2005 р., Дніпровським відділом державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. 21.09.2005 р. на підставі її заяви було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-2270. У 2006 році на вимоги державного виконавця нею надано дублікат виконавчого листа, у зв`язку з тим, що оригінал виконавчого листа зник. У 2015 році на її неодноразові звернення до державного виконавця з приводу виконання рішення суду про стягнення аліментів, було встановлено, що виконавче провадження боржником, за яким є ОСОБА_2 , у Дніпровському відділі ДВС було відсутнє. Одночасно виконавчий документ № 2-2270 в ЄДРВП не був взагалі зареєстрований з моменту надання на виконання. Також було з`ясовано, що виконавчий лист 2-2270 було втрачено Дніпровським відділі ДВС у 2011 році при переїзді відділу. На підставі її заяви про поновлення втраченого провадження Дніпровським ВДВС 16.09.2015 р. було відкрито нове виконавче провадження № 48800113 про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на її користь на утримання дитини. 22.06.2016 виконавче провадження було направлено до Заводського ВДВС та 01.08.2016 р. відкрито провадження № 51861974. Оскільки вона не отримала аліменти у травні, червні, липні 2019 р., звернулась до державного виконавця з приводу отримання довідки про заборгованість, яка була їй надана, але вона не згодна щодо порядку нарахування аліментів та заборгованості по них. Враховуючи вищезазначене, заявник просила суд визнати незаконними дії державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Курило В.В.: в частині порядку нарахування аліментів за липень 2019 р., що не відповідає ч. 2 ст. 182 СК України; в частині порядку нарахування аліментів за період з 26 квітня по 13 травня 2019 р., що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 195 СК України; в частині порядку розрахунку заборгованості з аліментів за період з 17.10.2016 р. по 31.08.2019 р., що не відповідає порядку розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, визначеному п. 4 розділу ХVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 в редакції документів від 02.08.2019 р.; в частині порядку нарахування заборгованості з аліментів за період з 01.06.2018 р. по 31.08.2018 р., що не відповідає порядку щомісячного нарахування аліментів, визначеному рішенням суду про стягнення аліментів; в частині скасування заборгованості з аліментів за період з 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. станом на 31.08.2019 р.; в частині звільнення боржника ОСОБА_2 від сплати аліментів за наступні місяці червень 2018 р., липень 2018 р., квітень 2019 р., травень 2019 р., червень 2019 р., липень 2019 р., частково за серпень 2019 р. на загальну суму 5337, 73 грн.; визначити розмір заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 за період 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. станом на 31.08.2019 р. у сумі 5337, 73 грн.; роз`яснити порядок притягнення до відповідальності державного виконавця за систематичне порушення законодавства про стягнення аліментів, невиконання рішення суду про стягнення аліментів, складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та стягнути судові витрати. Ухвалою Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересовані особи Державний виконавець Дніпровського відділу державної виконавчої служби м. Кам`янське Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Курило В.В. на незаконні дії державного виконавця щодо порядку нарахування аліментів відмовлено. Не погодившись із такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Інші учасники процесу своїм правом, передбаченим положеннями ст. 360 ЦПК України щодо подачі відзиву на апеляційну скаргу, не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала суду - залишенню без змін, враховуючи наступне. Судом встановлено, що відповідно до виконавчого листа від 26 серпня 2005 року з ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягуються аліменти в розмірі 1/6 частини з усіх видів його заробітку, але не менше 1/2 частини неоподаткованого мінімуму доходу громадян, до досягнення повноліття дитини на користь ОСОБА_1 16 вересня 2016 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за виконавчим листом від 26 серпня 2005 року відкрито виконавче провадження № 51861974. Відповідно до довідки про заборгованість по аліментам ОСОБА_2 встановлено, що борг по аліментам станом на 17.10.2016 р. складає 6138, 65 грн., також за січень 2019 по серпень 2019 р. нараховано 36 362, 47 грн., отримано - 36 362, 47 грн., таким чином заборгованість по аліментам станом на 31.08.2019 р. відсутня, що підтверджується довідкою виданою державним виконавцем Курило В.В. Враховуючи положення ч.ч. 3, 4, 8 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», позицію, викладену в пункті 26 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», суд прийшов до висновку, що спір виник щодо розміру заборгованості за аліментами та такий спір підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотримання процедури визначеної відповідним процесуальним законом, а не у порядку подання скарги на дії державного виконавця. Суд дійшов висновку, що державний виконавець виконала вимоги ч.3 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», згідно якої визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Судом встановлено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом, таким чином за червень місяць та липень 2018 року аліменти стягувачу були перераховані в серпні 2018, про що свідчить звіт про здійснення відрахування та виплати, а тому суд дійшов висновку, що державний виконавець при нарахуванні заборгованості аліментів в розмірі 36 481,94 грн. діяла правомірно, на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про виконавче провадження». Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що вимоги заявника в частині визнання незаконними дії державного виконавця Курило В.В. в частині порядку нарахування аліментів за липень 2019 р., що не відповідає ч. 2 ст. 182 СК України; в частині порядку нарахування аліментів за період з 26 квітня по 13 травня 2019 р., що не відповідає вимогам ч. 2 ст. 195 СК України; в частині порядку розрахунку заборгованості з аліментів за період з 17.10.2016 р. по 31.08.2019 р., що не відповідає порядку розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, визначеному п. 4 розділу ХVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 в редакції документів від 02.08.2019 р.; в частині порядку нарахування заборгованості з аліментів за період з 01.06.2018 р. по 31.08.2018 р.. що не відповідає порядку щомісячного нарахування аліментів, визначеному рішенням суду про стягнення аліментів; в частині скасування заборгованості з аліментів за період з 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. станом на 31.08.2019 р.; в частині звільнення боржника ОСОБА_2 від сплати аліментів за наступні місяці червень 2018 р., липень 2018 р., квітень 2019 р., травень 2019 р., червень 2019 р., липень 2019 р., частково за серпень 2019 р. на загальну суму 5337, 73 грн.; а також визначення розміру заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_2 за період 01.06.2018 р. по 31.08.2019 р. станом на 31.08.2019 р. у сумі 5337, 73 грн. - не підлягають задоволенню. Відмовляючи у задоволенні вимог заявника щодо роз`яснення порядку притягнення до відповідальності державного виконавця за систематичне порушення законодавства про стягнення аліментів, невиконання рішення суду про стягнення аліментів, складання, видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, суд першої інстанції посилався на те, що в розумінні ст. ст. 447, 448 ЦПК України та ст. 74 ЗУ «Про виконавче провадження» не є вимогою щодо оскарження дій державного виконавця. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушеннями норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню, оскільки оскаржувана ухвала не містить у відповідності до ст. 210 ЦПК України зазначених в мотивувальній частині мотивів , з яких суд дійшов висновків про відмову у задоволенні скарги і закону, яким керувався, постановляючи ухвалу в частині визнання дій державного виконавця законними і такими, що не порушили права стягувача; судом не з`ясовано фактичну наявність або відсутність заборгованості, виконавче провадження судом не досліджувалось; фактично судом було постановлено ухвалу на підставі довідки від 06.09.2019 р. про заборгованість з аліментів. Однак, з такими доводами апелянта колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне. Відповідно до ст.129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду. За правилами ст.ст.1,5 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів. Державний виконавець зобов`язаний вжити заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Крім того, виконання судових рішень це заключна стадія цивільного процесу, а саме: заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому разі прав заявників, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період із надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду. Отже, завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом, тому перевірка вчинення таких дій державним виконавцем є фактично перевіркою дотримання положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду й належного виконання рішення суду. Згідно із ч.2 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу». Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно ч.1 ст.447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Така ж можливість оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця передбачена Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, у ст.74 вказаного Закону, де зазначено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Як було встановлено судом, 16 вересня 2016 року державним виконавцем Заводського відділу державної виконавчої служби Дніпродзержинського Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за виконавчим листом від 26 серпня 2005 року відкрито виконавче провадження № 51861974. Згідно довідки про заборгованість по аліментам ОСОБА_2 , борг по аліментам станом на 17.10.2016 р. складає 6138,65 грн., також за січень 2019 по серпень 2019 р. нараховано 36 362, 47 грн., отримано - 36 362, 47 грн., таким чином заборгованість по аліментам станом на 31.08.2019 р. відсутня, що підтверджується довідкою виданою державним виконавцем Курило В.В. (а.с. 18). Згідно ч. ч. 1, 3, 4 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження. За положеннями ст. 195 СК України, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном. Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості. За положеннями ч. 3 ст. 195 СК України, ч. 8 ст. 71 ЗУ «Про виконавче провадження», розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом. Відповідно до підпункту 16 п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб» утримання аліментів з працівників проводиться, у тому числі з доходів від підприємницької діяльності. Із аналізу вищезначених норм закону убачається про обов`язок державного виконавця провести розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, а обов`язку повторно визначати суму заборгованості, у випадку незгоди боржника із розміром такої, ЗУ «Про виконавче провадження» не передбачено, при цьому законодавством визначено, що спір про розмір заборгованості зі сплати аліментів вирішується судом за заявою заінтересованої особи. Право та порядок на звернення до суду за захистом визначається процесуальним законом. Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (стаття 1 ЦПК України). Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Як вбачається, в даній справі спір виник в частині щодо розміру заборгованості за аліментами, тому такий спір відповідно до закону підлягає вирішенню судом у порядку позовного провадження з дотриманням процедури, визначеної відповідним процесуальним законом. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 30 серпня 2018 року у справі №2-191/2005. Згідно з ч. 3 ст. 451 ЦПК України, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги. Доводи апеляційної скарги про те, що предметом розгляду є дії державного виконавця про нарахування заборгованості зі сплати аліментів, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються змістом скарги та встановленими судом обставинами. Крім того, колегія суддів роз`яснює ОСОБА_1 про те, що вона не позбавлена права звернутися до суду у встановленому законом порядку, якщо вважає, що визначений державним виконавцем розмір заборгованості є неправильним. Таким чином, приведені в апеляційній скарзі доводи апелянтом не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 06 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.П. Варенко О.В. Лаченкова