Постанова 4803 № 208/7855/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/9622/20 Справа № 208/7855/19 Суддя у 1-й інстанції - Нельга Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого - Лаченкової О.В. суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі - Кравченко Р..В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки тапіклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради про надання дозволу на тимчасовий визд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,- ВСТАНОВИЛА: В листопаді 2019 року до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька. Рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - відмовлено. Судові витрати по справі покладено на позивача. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. У відзиві ОСОБА_2 на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги на рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року та рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року залишити без змін. Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження, виданого Заводським відділом РАЦС реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно довідки, наданої 02.04.2019р. головою квартального комітету №7 м.Кам`янське, дитина проживає разом із позивачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду щодо визначення місця проживання дитини, а також висновку органу опіки та піклування щодо підтвердження місця проживання дитини - матеріали справи не містять. Випадків, передбачених частиною п`ятою статті 157 СК України, матеріали справи не містять. Також судом першої інстанції встановлено,що позивачка з жовтня 2018 року працює на заводі «Золтек Зак» та проживає у м.Ньергешуйфалу Угорської Народної Республіки та в подальшому позивачка має намір тимчасово проживати та працювати у м.Ньергешуйфалу Угорської Народної Республіки. А тому, у зв`язку з виниклою необхідністю, остання просить суд надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон без згоди батька їх з відповідачем малолітнього сина, а саме строком на три роки з дня набрання рішенням суду законної сили. З матеріалів справи вбачається, що відповідач, будучи батьком дитини, згоди на виїзд сина за кордон не надає, посилаючись на те, що, зазначений позивачкою виїзд дитини за кордон є не тимчасовим, а фактично виїздом дитини на постійне місце проживання позивачки. Згідно ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Згідно ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Згідно ч.1-4 ст.157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору зобов`язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків. Згідно ч.5 ст.157 СК України, той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, крім того з батьків, до якого застосовуються заходи примусового виконання рішення про встановлення побачення з дитиною та про усунення перешкод у побаченні з дитиною, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк, що не перевищує одного місяця, з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, та у разі, якщо йому відомо місце проживання іншого з батьків, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, інформує його шляхом надсилання рекомендованого листа про тимчасовий виїзд дитини за межі України, мету виїзду, державу прямування та відповідний часовий проміжок перебування у цій державі. Той із батьків, з яким за рішенням суду визначено або висновком органів опіки та піклування підтверджено місце проживання дитини, самостійно вирішує питання тимчасового виїзду за межі України на строк до одного місяця та більше з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі у складі організованої групи дітей, у разі: 1) наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за чотири місяці, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів; 2) наявності заборгованості зі сплати аліментів, підтвердженої довідкою про наявність заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три місяці, якщо аліменти сплачуються на утримання дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, або на утримання дитини, яка отримала тяжкі травми, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, який не ухиляється та належно виконує батьківські обов`язки, не має заборгованості зі сплати аліментів, звертається рекомендованим листом із повідомленням про вручення до того з батьків, з яким проживає дитина, за наданням згоди на виїзд дитини за межі України з метою лікування, навчання, участі дитини в дитячих змаганнях, фестивалях, наукових виставках, учнівських олімпіадах та конкурсах, екологічних, технічних, мистецьких, туристичних, дослідницьких, спортивних заходах, оздоровлення та відпочинку дитини за кордоном, у тому числі в складі організованої групи дітей. У разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків. Довідка про наявність заборгованості зі сплати аліментів видається органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем у порядку, встановленому законом. Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно ст.313 ЦК України- фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом. Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №

57. Відповідно до пункту 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, який не досяг 16-річного віку, є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка (штамп) про взяття на постійний консульський облік у закордонній дипломатичній установі України або перебування такого громадянина на постійному консульському обліку підтверджується довідкою про перебування на консульському обліку, яка формується з використанням засобів відомчої інформаційної системи МЗС; у разі пред`явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; 3) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця під час пред`явлення рішення суду або органу опіки та піклування (районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі його утворення), сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади) або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав, у якому визначено (підтверджено) місце проживання дитини з одним із батьків, який має намір виїзду з дитиною або який уповноважив на це нотаріально посвідченою згодою інших осіб; 4) без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі тимчасового виїзду з України на строк до одного місяця та більше дитини з інвалідністю, дитини, яка хворіє на захворювання, передбачені частиною п`ятою статті 157 Сімейного кодексу України, під час пред`явлення таких документів або їх копій, засвідчених нотаріально чи органом, який їх видав: довідки, виданої органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем, про наявність заборгованості із сплати аліментів (у разі коли сукупний розмір заборгованості перевищує суму відповідних платежів за три місяці); документа, виданого лікарсько-консультативною комісією лікувально-профілактичного закладу, в порядку та за формою, встановленими МОЗ (у разі коли сума заборгованості по аліментах становить понад три місяці, але не більше чотирьох місяців). При цьому, Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення. Отже, тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків має відповідати найкращим інтересам дитини і такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення. Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17, провадження № 14-244цс18. Водночас, як встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, позивач, звертаючись до суду із позовом про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди батька, не зазначає у позові певний період виїзду дитини, з визначенням його початку та закінчення, та, фактично, просить суд визначити місце проживання дитини строком на три роки за місцем проживання позивача. Оскільки Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення, а не встановлює постійне місце проживання дитини за межами України, суд приходить до висновку про те, що, надання дозволу на виїзд за межі України малолітньої дитини з її матір`ю на постійне місце проживання до іншої країни без згоди та супроводу батька суперечить положенням вказаного Закону та статтям 141, 153, 157 СК України. Отже, у судовому порядку може бути надано дозвіл на разовий виїзд дитини без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов`язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що даний позов не містить належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність обставин щодо тимчасового виїзду за кордон малолітньої дитини, а саме відомостей щодо одноразового виїзду за кордон на певний період, з визначенням його початку і закінчення, а не на постійне місце проживання за місцем проживання та роботи позивача. Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції формально і узагальнено поставився до розгляду справи, не взяв до уваги ту обставину, що зловживання відповідачем своїм батьківським правом щодо не надання нотаріальної згоди на виїзд дитини за кордон в супроводі матері є грубим порушенням інтересів дитини, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки надання дозволу на виїзд дітей закордон без згоди та супроводу батька без встановлення конкретних періодів перебування дітей закордоном, суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею. Твердження апелянта, що відповідач тривалий час працює та проживає за кордоном, а саме водієм далекобійником в Федеративній Республіці Німеччина та приїздить приблизно 2-3 рази на рік і знаходиться в Україні 3-4 тижні, відхиляються апеляційним судом, оскільки жодними доказами не підтверджені і на висновки суду по суті спору не впливають, а тому не можуть бути підставою для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 04 вересня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова