Постанова 4824 № 236/1016/19-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 236/1016/19-ц Головуючий у 1-й інст. - Остапчук Т.В. Апеляційне провадження 22-ц/824/7918/2020 Доповідач - Рубан С.М. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Рубан С.М. суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є. при секретарі Букалов В.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Овчаренка Леоніда Михайловича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати,- В С Т А Н О В И В : 02 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить стягнути суму заборгованості із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст. 44 КЗпП України -25 071,96 грн. суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік - 1 575,38 грн. суму середнього заробітку за період затримки з 18.07.2017 року по 31.10.2018 року - 80 791,75 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - суму компенсації - 4 376,31 грн. Посилається на те, що з 29 червня 1992 року вона була прийнята на посаду оператором 1 категорії у інформаційно-обчислювальний центр Державного підприємства «Донецька залізниця». 17.07.2017 року позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі наказу від 10.07.2017 №2890/ДН-ос. Відповідачем позивачу було нараховано, але не виплачено при звільненні заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 071 грн. 96 коп., суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік - 1575 грн. 38 коп., суму середнього заробітку, яку відповідач зобов`язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку починаючи з 18.07.2017 по 31.10.2018, що складає 80 791 грн. 75 коп., компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати 4376 грн. 31 коп. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Позивач вказує, що вищевказана заборгованість є досі невиплаченою, вважає дії відповідача незаконними, такими, що не відповідають вимогам статей 116,117 КЗпП України. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України в загальному розмірі 24 887 грн. 11 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 31 жовтня 2018 року в розмірі 53 997 грн. 77 коп. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4344 грн. 00 коп. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 832 грн. 28 коп. судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Овчаренко Леонід Михайлович подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Посилається на те, що висновком торгово - промислової палати України від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників спричиненого впливом дії форс - мажорних обставин відносно АТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс - мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території непідконтрольній українській владі, у тому числі у м. Луганськ, Донецьк, Дебальцеве. З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Втрата контролю і доступу АТ «Укрзалізниця» до своїх виробничих потужностей і майна на непідконтрольній українській території, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів робочого часу, примірників звітів, що подавались до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року знівелювало можливість відповідача виконувати зобов`язання перед працівниками відповідно до статей 47,83,115,116 КЗпП України. Крім того, в розпорядженні відповідача відсутні накази про надання відпусток позивачу з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації у зв`язку із звільненням. Позивач відзиву на апеляційну скаргу до суду не надав. В судове засіданні учасники процесу не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив з того, що Наказом від 10.07.2017 року №2890/ДН-ос з 17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнена відповідачем на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Порушуючи вимоги статті 116 КЗпП України відповідач в день звільнення видав ОСОБА_1 лише трудову книжку та не виплатив їй заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року, з березня 2017 року по липень 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги виходячи з наступного. Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України). Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом встановлено та апеляційним судом перевірено, що Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб. Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 №4442-IV, Постанови КМУ «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 25.06.2014 №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 №303 Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 року №938, змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця». Судом встановлено, що відповідно до записів у трудовій книжці (а.с.20), наказом №170/л від 20.06.1992 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до Державного підприємства «Донецька залізниця». Відповідно до наказу №481/л від 28.12.2006 року позивачка була переведена на посаду бухгалтера інформаційно-обчислювального центру ДП «Донецька залізниця» (а.с.20). Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ, який видано відповідно до вищевказаного наказу, встановлено початок простою з 08-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр». На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П». Оплату за час простою не з вини працівників провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Наказом від 10.07.2017 року №2890/ДН-ос з 17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. ОСОБА_1 просить стягнути невиплачену суму у розмірі 25 071 грн. 96 коп. Згідно наданого розрахунку розмір належних до сплати сум при звільненні позивачу за час затримки складає: липень 2016 року - 5068 грн. 71 коп., березень 2017 року - 3581 грн. 31 коп., з яких виплачений аванс у розмірі 1700 грн., тому 1881 грн. 31 коп., квітень 2017 року - 2642 грн. 35 коп., травень 2017 року - 2642 грн. 35 коп., червень 2017 року - 2642 грн. 35 коп., липень 2017 року - 10194 грн. 89 коп. (складається із заробітної плати за липень, грошової компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України). Всі розрахунки пункту першого позовної заяви підтверджуються, крім розрахунку за березень 2017 року в частині виплаченого авансу. Позивачем сума авансу не підтверджена доказами. На підтвердження суми, відповідачем надано довідку про доходи позивача про нарахування до виплати за березень 2017 року - 1840 грн. 85 коп. (а.с.80), тому сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, підтверджена доказамипідлягає до задоволення у розмірі 24 887 грн. 11 коп. Згідно ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Згідно ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Згідноч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком. Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Як вбачається з матеріалів справи і не спростовується відповідачем, порушуючи вимоги ст. 116 КЗпП України відповідач не виплатив позивачу заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року, з березня 2017 року по липень 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, згідно ст.44 КЗпП України в загальному розмірі 24 887 грн. 11 коп. Відповідно до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільненні,суд дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки, за період з 18 липня 2017 року по 31жовтня 2018 року. Суд вірно не прийняв до уваги твердження представника відповідача про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем, оскільки така позиція спростовується наданими позивачем доказами у справі, зокрема наявністю належним чином заповненої трудової книжки позивача із зазначенням записів про прийняття та наказу про звільнення з роботи. Відповідно до ст.10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/21-10.2 не є сертифікатом в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не свідчить про наявність законних підстав щодо невиплати заробітної плати позивачу. Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 29.07.2019року у справі №185/5811/18. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №

100. Враховуючи розмір середньоденного заробітку позивача, який становить 166 грн. 14 коп., та період затримки виплати заробітної плати - 325 робочих днів, суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року по 31 жовтня 2018 року у розмірі 53 997 грн 77 коп. (166,14 грн. х 325 робочі дні). Щодо позовних вимог про стягнення компенсації, суд правильно виходив з того, що відповідно до постанови КМУ № 159 від 21.02.2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом. Суд прийняв до уваги наданий позивачем розрахунок та дійшов вірного висновку простягненняз відповідача компенсаціївтрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період: липень 2016 року, березень - червень 2017 року. Сума невиплаченої заборгованості за липень 2016 року - 1563 грн. 19 коп.,березень 2017 року - підлягаєзадоволенню у розмірі 295 грн. 80 коп. (пораховано від суми 3581,71-1840,85), квітень 2017 року - 433 грн. 35 коп., травень 2017 року - 393 грн. 71 коп., липень 1312 грн. 08 коп. у загальному розмірі 4344 грн. 00 коп. Доводи апеляційної скарги про відсутність вини відповідача у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб з посиланням на Науково - правовий висновок Торгово - промислової плати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання АТ «Укрзалізниця» своїх обов`язків перед позивачем, колегія суддів не приймає до уваги. Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо. Колегія суддів звертає увагу, що наданий відповідачем висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, як підстава для звільнення від відповідальності в частині виконання роботодавцем своїх зобов`язань відповідно до КЗпП України застосовується за наявності відповідного Сертифіката, виданого Торгово-промисловою палатою України згідно статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Крім того, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що при звільненні у відповідача перед ОСОБА_1 була заборгованість по заробітній платі за липень 2016 року у розмірі 5 068,71 грн., яка в день звільнення позивачу не була виплачена. Доводи апеляційної скарги про відсутність в розпорядженні відповідача наказів про надання відпусток позивачу, з яких можна було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем та які б підлягали компенсації, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи наявна копія особової картки працівника ОСОБА_1 , в якій вказана відповідна інформація щодо надання відпусток позивачу (а.с.22). Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду та не впливають на законність рішення суду . З'ясувавши обставини справи та дослідивши надані докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Овчаренка Леоніда Михайловича - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2020 року. Головуючий Рубан С.М. Судді Заришняк Г.М. Мараєва Н.Є.