Постанова КЦС ВС № 236/1016/19-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2025 року м. Київ справа № 236/1016/19-ц провадження № 61-17150св20 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В., Фаловської І. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Акціонерне товариство «Українська залізниця», провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року, ухвалене у складі судді Остапчук Т. В., та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, ухвалену колегією у складі суддів Рубан С. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Акціонерного товариства (далі - АТ) «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позову зазначала, що 29 червня 1992 року вона прийнята на посаду оператора 1 категорії в Інформаційно-обчислювальний центр Державного підприємства (далі - ДП) «Донецька залізниця», а 28 грудня 2016 року - переведена на посаду бухгалтера Інформаційно-обчислювального центру зазначеного підприємства. 17 липня 2017 року позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі наказу від 10 липня 2017 року № 2890/ДН-ос. Зазначала, що при звільненні відповідач нарахував, але не виплатив заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 071,96 грн та винагороду за підсумком роботи за 2016 рік у розмірі 1 575,38 грн. Також вважає, що у зв`язку з невиплатою з вини роботодавця належних їй сум відповідач має виплатити за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року до 31 грудня 2018 року середній заробіток у розмірі 80 791,75 грн та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4 376,31 грн. За таких обставин просила стягнути з відповідача: - заборгованість із заробітної плати у розмірі 25 071,96 грн; - винагороду за підсумком роботи за 2016 рік у розмірі 1 575,38 грн; - середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2017 року у розмірі 80 791,75 грн; - компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 4 376,31 грн. Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття Рішенням від 2 грудня 2019 року Печерський районний суд міста Києва позов задовольнив частково, стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 - заборгованість із заробітної плати, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та одноразову грошову вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку в загальному розмірі 24 887,11 грн; - середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 18 липня 2017 року до 31 жовтня 2018 року у розмірі 53 997,77 грн; - компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 4 344 грн. Відмовив у задоволенні позову в іншій частині. Стягнув з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 832,28 грн. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції керувався тим, що наказом відповідача від 10 липня 2017 року № 2890/ДН-ос ОСОБА_1 з 17 липня 2017 року звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Порушуючи вимоги статті 116 КЗпП України відповідач у день звільнення не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати за липень 2016 року, з березня 2017 року до липня 2017 року, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку та вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку, тому зазначена заборгованість підлягає стягненню з відповідача. Місцевий суд зазначив, що у зв`язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільненні, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 21 лютого 2001 року №

159. Постановою від 29 вересня 2020 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» залишив без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року - без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для часткового задоволення позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги У листопаді 2020 року АТ «Українська залізниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Касаційну скаргу мотивовано неврахуванням судами висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), про те, що «зважаючи на вимоги позивача - виплату заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом України у постановах від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 11 травня 2016 року, у справі № 6-383цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини». Також заявник вказує на неврахування судами висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), в якій зазначено, що відповідно до висновку Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що розташоване, в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 7 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17 (провадження № 61-7468св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17 (провадження № 61-26342св18), та висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 6-2163цс16. Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 27 жовтня 2022 року відкрив касаційне провадження у справі та витребував її матеріали із суду першої інстанції. Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17 (провадження № 61-7468св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17 (провадження № 61-26342св18), від 7 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 2-2163цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 1 грудня 2015 року АТ «Укрзалізниця» розпочало господарську діяльність та є правонаступником усіх прав і обов`язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб. На підставі Закону України від 23 лютого 2012 року № 4442-IV «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови КМУ від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15 квітня 2016 року № 303 Інформаційно-обчислювальний центр Державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Постановою КМУ від 31 жовтня 2018 року № 938 «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в АТ «Українська залізниця». З трудової книжки ОСОБА_1 суди встановили, що наказом від 20 червня 1992 року № 170/л позивача прийнято на роботу до Державного підприємства «Донецька залізниця», а наказом від 28 грудня 2006 року № 481/л її переведено на посаду бухгалтера Інформаційно-обчислювального центру зазначеного підприємства. Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 19/ІОЦ встановлено початок простою з 8 год 20 березня 2017 року для всіх працівників вказаного виробничого підрозділу. Наказом відповідача від 10 липня 2017 року № 2890/ДН-ос ОСОБА_1 звільнена з роботи з 17 липня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників. Суди встановили, що при звільненні роботодавець не виплатив позивачу 24 887,11 грн (заборгованість із заробітної плати, компенсація за невикористану щорічну відпустку та одноразова грошова вихідна допомога у розмірі середньомісячного заробітку). Висновком Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України)від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) щодо АТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин під час здійснення господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьку. З 20 березня 2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлені неправомірними діями третіх осіб. Майно АТ «Укрзалізниця», що розташоване в тому числі на території Донецької області, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів про затвердження та введення в дію штатного розпису, особових справ працівників. Початком дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, зокрема статей 47, 83, 115, 116 КЗпП України, спричинене впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на території Донецької області, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти, і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд під час ухвалення постанови Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. У частині третій статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і відзиву на неї, суд дійшов таких висновків. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України (тут і далі - в редакції Кодексу, чинній на час звільнення) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. У цій справі відповідач порушив строк виплати заробітної плати, винагороди і вихідної допомоги позивачу. Заперечуючи проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, відповідач посилався, зокрема, на відсутність його вини в затримці розрахунку, та зазначав про неможливість провести виплату зазначених сум з огляду на існування форс-мажорних обставин, а саме військової агресії РФ проти України. При цьому посилався на науково-правовий висновок ТПП України від 16 січня 2018 року № 126/2/21-10.2, в якому зазначено, що унеможливлення виконання АТ «Укрзалізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму на територіях міст Донецька та Луганська, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Такі форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є підставами для звільнення від відповідальності АТ «Укрзалізниця» за невиконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю. Такими обставинами відповідач обґрунтовує і касаційну скаргу. Надаючи оцінку зазначеним доводам касаційної скарги, колегія суддів керується таким. У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) вказано, що «зважаючи на вимоги позивача - виплату заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника. Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)». Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) відступила від висновку Верховного Суду у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18) про те, що заробітна плата є відповідальністю в розумінні статті 617 ЦК України, від якої роботодавець може бути звільнений внаслідок випадку або непереборної сили. Велика Палата Верховного Суду дійшла такого висновку: «Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно (частина перша статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»). Згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні». Разом із цим обставини, які можуть бути кваліфіковані як обставини непереборної сили (форс-мажор), можуть бути підтверджені належними доказами, зокрема висновками експертів, показаннями свідків. Суд також враховує підстави звільнення від доказування - обставини, які визнаються учасниками справи, обставини, визнані судом загальновідомими тощо (стаття 75 ГПК України). Отже, суд визнає наявність форс-мажорних обставин з урахуванням установлених обставин справи та наявних у справі доказів». У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/10 (провадження № 12-56гс21) Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати. Колегія суддів вважає за необхідне врахувати висновки, викладені після подання касаційної скарги у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України. Установивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі належні від підприємства суми, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення зазначених сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 243/2071/18 (провадження № 61-48088сво18), оскільки у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21), яка прийнята після подання касаційної скарги та підлягає врахуванню під час вирішення справи, яка переглядається, Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаного висновку. У постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17 (провадження № 61-7468св18), від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17 (провадження № 61-26342св18), від 7 лютого 2020 року у справі № 236/396/18 (провадження № 61-47805св18), від 24 жовтня 2019 року у справі № 266/4637/18 (провадження № 61-7583св19), у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року у справі № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року у справі № 6-364цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-365цс16, від 25 травня 2016 року у справі № 6-948цс16, від 31 травня 2017 року у справі № 2-2163цс16, на які посилається заявник у касаційній скарзі, суди дійшли висновків про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з відсутністю вини підприємства, оскільки невиплата працівникові при звільненні всіх сум, що належали йому від підприємства, сталася внаслідок непереборної сили, що підтверджується висновком ТПП України. Проте висновок, викладений у зазначених постановах, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19 (провадження № 12-56гс21) виклала інший висновок щодо правильного застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах. Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18). Касаційний суд з урахуванням частини першої статті 400 ЦПК України переглянув у касаційному порядку оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі. Підстав для виходу за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено процесуальне право, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду - без змін. Щодо судових витрат Оскільки суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 2 грудня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді С. О. Карпенко В. В. Сердюк І. М. Фаловська