Постанова 4803 № 205/8443/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7060/20 Справа № 205/8443/19 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 жовтня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Пищиди М.М. суддів Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренка В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, - В С Т А Н О В И Л А: У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він працював у ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» на посаді бухгалтера з 07.08.2001 року, був змушений звільнитись за власним бажанням з займаної посади згідно ст. 38 КЗпП України з 11.04.2003 року. З метою перевірки правомірності та повноти нарахування позивачу заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат за період роботи у ДП, а також повноти надання ДП зазначеної інформації до Пенсійного фонду України, позивачем 28.05.2019 року направлено запит. Отримавши відповідь на запит, встановлено факти грубого порушення ДП трудового законодавства, зокрема положень КЗпП України, +5 посилань тощо. В порушення вимог ст. ст. 3, 11 Закону України «Про оплату праці», п. 2.2 Генеральної угоди від 16.01.2002 року, ст. ст. 2, 95 КЗпП України, нарахування заробітної плати ДП, починаючи з липня 2002 року, проводилось виходячи з посадового окладу 150,00 грн., що нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою: з 01.07.2002 року по 31.12.2002 року мінімальна заробітна плата складала 165,00 грн., з 01.01.2003 року по дату звільнення 185,00 грн. Враховуючи зазначене, позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд: стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час згідно встановленої законодавством норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 208,29 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час понад норми у вихідні та святкові дні у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 69,32 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні персональну надбавку у розмірі 10 % до заробітної плати за фактично відпрацьований час в межах встановленої норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 20,85 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні індексацію заробітної плати в межах прожиткового мінімуму у сумі 6,25 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача не нараховану та невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1,67 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та не проведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03.03.2020 року у ромі 1509,87 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (по лютий 2020 року включно) у сумі 2 289 971,19 грн.; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати у розмірі 9 992,08 грн (а.с.203-220, т.1) Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та індексації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовлено (а.с.217-221, т.2) Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив та не оцінив всі обставини у справі. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 було прийнято на посаду бухгалтера на Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» з 07.08.2001 року на підставі наказу № 1782к від 06.08.2001 року (а.с. 11 том 1). Наказом від 10.04.2003 року № 930к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с. 14 том 1). З розрахункових листів по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.07.2002 року по 11.04.2003 року вбачається, що: - у липні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 414,16 грн., з яких: оклад 85,95 грн., робота у вихідні дні 25,98 грн., чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки 134,63 грн., надбавка за диплом з відзнакою 8,50 грн., премія 50,00 грн., надбавка 60,00 грн., надбавка 50,00 грн.; - у серпні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 318,11 грн., з яких: оклад 150,00 грн., робота у вихідні дні 43,11 грн., надбавка за диплом з відзнакою 5,00 грн., надбавка 60,00 грн., надбавка 50,00 грн.; - у вересні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 337,06 грн., з яких: оклад 150,00 грн., робота у вихідні дні 57,05 грн., надбавка за диплом з відзнакою 5,00 грн., надбавка 60,00 грн., надбавка 50,00 грн.; - у жовтні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 345,02 грн., з яких: оклад 150,00 грн., робота у вихідні дні 25,03 грн., надбавка за диплом з відзнакою 14,66 грн., премія 50,00 грн., надбавка 60,00 грн., надбавка 50,00 грн.; - у листопаді 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 289,43 грн., з яких: оклад 146,59 грн., робота у вихідні дні 68,18 грн., надбавка за диплом з відзнакою 14,66 грн., надбавка 60,00 грн.; - у грудні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 257,12 грн., з яких: оклад 143,44 грн., робота у вихідні дні 39,34 грн., надбавка за диплом з відзнакою 14,34 грн., надбавка 60,00 грн.; - у січні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 344,23 грн., з яких: оклад 70,96 грн., робота у вихідні дні 43,11 грн., учбова відпустка 163,06 грн., надбавка за диплом з відзнакою 7,10 грн., надбавка 60,00 грн.; - у лютому 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 285,00 грн., з яких: оклад 150,00 грн., робота у вихідні дні 60,00 грн., надбавка за диплом з відзнакою 15,00 грн., надбавка 60,00 грн.; - у березні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 405,38 грн., з яких: оклад 150,00 грн., робота у вихідні дні 60,38 грн., надбавка за диплом з відзнакою 15,00 грн., надбавка 60,00 грн., надбавка 120,00 грн.; - у квітні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 449,65 грн. і оклад 71,86 грн., робота у вихідні дні 14,37 грн., чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки 356,23 грн., надбавка за диплом з відзнакою 7,19 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності, оскільки при звільненні ОСОБА_1 з ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», останньому відповідачем було в повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне. Статтею 47 та частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (частини друга статті 116 КЗпП України). В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частини перша та друга статті 117 КЗпП України). Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум належних при звільненні роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Крім того слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності (абзац перший пункту 20 постанови ПВСУ № 13). Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Згідно ст. 3 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) мінімальна заробітна плата це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання. Ці ж самі положення містить ст. 95 КЗпП України. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом оподаткування доходів працівників. На підставі ст. 10 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об`єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів. Статтею 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» визначено, що з 1 січня 2002 року розмір мінімальної заробітної плати становить 140 гривень на місяць, а з 1 липня 2002 року 165 гривень на місяць. Відповідно до статті 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» встановлено з 1 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 гривень на місяць, а з 1 грудня 2003 року 237 гривень на місяць. Дослідивши наявні в матеріалах справи розрахункові листи по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.07.2002 року по 11.04.2003 року, колегія суддів зазначає, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2002 року по квітень 2003 року складав більше, ніж встановлено Законами України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» та «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік». Таким чином, твердження позивача з приводу того, що у період з липня 2002 року по квітень 2003 року розмір заробітної плати позивача був нижчим, встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою, не відповідає дійсності, та є безпідставним та необґрунтованим. Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанці, слід розмежовувати поняття «посадовий оклад» та «мінімальна заробітна плата». Так, посадовий оклад це щомісячний розмір почасової заробітної плати, встановленої для певної посади згідно зі штатним розкладом. Його застосовують для оплати праці керівних, інженерно-технічних працівників та службовців. Посадовий оклад влежить від обсягу і складності роботи, відповідальності й кваліфікації працівника, умов праці та особливостей виробництва. Основою посадових окладів є мінімальна тарифна ставка. В той же час, поняття заробітної плати є більш об`ємним та воно включає в себе складові частини, такі як посадовий оклад, премія, індексація, тощо. Тобто сума, яка нарахована працівникові, не може бути меншою, ніж мінімальна заробітна плата, а посадовий оклад є її складовою частиною. 16.01.2002 року між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2002-2003 роки укладено Генеральну угоду, відповідно до п. 2.2 якої визначено ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) встановлюються на рівні не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік. В той же час, Додаток 1 до цієї Генеральної угоди містить перелік профспілок та профспілкових об`єднань суб`єктів Генеральної угоди на 2002-2003 роки, до якого входять: Федерація професійних спілок України та її членські організації; Професійна спілка авіабудівників України; Професійна спілка авіапрацівників України; Професійна спілка працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України; Професійна спілка працівників агропромислового комплексу України; Всеукраїнська профспілка працівників державної податкової служби; Незалежна галузева профспілка енергетиків України; Профспілка працівників Національної академії наук України; Незалежна профспілка фермерів та приватних землевласників України; Профспілка працівників митних органів; Профспілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України; Незалежна професійна спілка України; Всеукраїнська профспілка промисловців та підприємців; Об`єднання вільних профспілок залізничників України; Профспілка Асоціація льотного складу цивільної авіації України; Вільна профспілка машиністів України; Всеукраїнська національна профспілка «Футболісти України»; Всеукраїнська незалежна профспілка. Також додатком 4 до Генеральної угоди на 2002-2003 роки передбачено порядок Приєднання до Генеральної угоди інших професійних спілок України. Витяг з постанови Центрального комітету профспілки працівників космічного та загального машинобудування України від 11.11.2019 року (протокол № 74), підтверджує і належність первинної профспілкової організації Державного конструкторського бюро Південне», як організаційної ланки до Всеукраїнської громадської організації професійної спілки працівників космічного та загального машинобудування України. Разом з тим, професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України, до даної Генеральної угоди не приєднувалась. Таким чином, пункт 2.2. Генеральної угоди від 16.01.2002 року, не є обов`язковим до виконання Державним підприємством «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля», оскільки професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України вказану угоду не погоджувала. Згідно ст. 18 Закону України «Про оплату праці» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад встановлюються на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою, регіональною угодами. Відповідно до ст. 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Як вбачається з пункту 2.4 Колективного договору між Генеральним конструктором Генеральним директором і профспілковим комітетом ДКБ «Південне» на 1998 рік, генеральний конструктор Генеральний директор проводить за узгодженням з профкомом підприємства установлення схем посадових окладів, систем оплати праці. Згідно пункту 4.1 Колективного договору, оплата праці працівників не може бути нижче рівня мінімального гарантованих посадових окладів (ставок), доплат і надбавок, передбачених додатком №

1. Додатком № 1 до Колективного договору встановлено Схеми мінімальних посадових окладів діючих з 01.10.1997 року. Наказом генерального конструктора генерального директора ДКБ «Південне» № 418 від 23.03.2001 року, погодженого в тому числі і головою профкому ДБК «Південне», встановлено з 01.04.2001 року збільшення в середньому на 25% гарантовані посадові оклади (тарифні ставки) службовцям і робітникам у відповідності до схеми посадових окладів (тарифів), наведених в додатку до наказу. Вищезазначеним додатком (Схеми мінімальних гарантованих посадових окладів службовців, тарифні ставки та оклади робітників підрозділів ДКБ «Південне» з 01.04.2001 року) спеціалістам без категорії (пункт 20), встановлено місячний посадовий оклад розмірі 150,00 грн. Крім того, в додатку № 1 до наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу № 1782 від 06.08.2001 року також встановлено його посадовий оклад у розмірі 150,00 грн. З даним наказом та додатком ОСОБА_1 був ознайомлений та відповідно погодився на такі умови праці (а.с. 11-12 том 1). Враховуючи вищевикладене, здійснивши належний правовий аналіз вищенаведених норм законодавства, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» при звільненні ОСОБА_1 було в повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін. Що стосується судових витрат понесених апелянтом, то колегія суддів їх не переглядає, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства. Судді: