Постанова 4803 № 185/9486/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5931/20 Справа № 185/9486/17 Суддя у 1-й інстанції - Гаврилов В. А. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Демченко Е.Л. суддів Куценко Т.Р., Макарова М.О. при секретарі Кругман А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, - в с т а н о в и л а: У грудні 2017 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діють в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення, мотивуючи його тим, що 18 липня 2008 року ПАТ «Сведбанк» (правонаступником якого за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами від 25 травня 2012 року став ПАТ «Дельта Банк», а за договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами від 15 червня 2012 року став ПАТ «Альфа-Банк») уклало з ОСОБА_1 кредитний договір №0320/0708/45-027 за умовами якого надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 28 800 доларів США, на строк до 18 липня 2023 року із сплатою 11,90% річних. Вказували, що з метою забезпечення виконання укладеного кредитного договору 18 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №0320/0708/45-027-Р-1. Зазначали, що з метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 18 липня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №0320/0708/45-027-Z-1, предметом іпотеки було визначене нерухоме майно, належне на праві власності ОСОБА_1 , а саме квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 . Посилаюсь на те, що позичальник допустив порушення умов кредитного договору, у зв`язку з чим позичальнику (іпотекоадавцю) та поручителю було направлено вимогу про усунення порушень, яка на час звернення з даним позовом залишена без задоволення, а тому просили суд ухвалити рішення, яким в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №0320/0708/45-027 від 18 липня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на: двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна. Виселити без надання іншого житла ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 , з двокімнатної квартири АДРЕСА_3 . Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року позовні вимоги ПАТ Альфа-Банк задоволені. Вирішено питання стосовно судових витрат. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ПАТ Альфа-Банк 07 жовтня 2014 року звертався до суду з позовом стягнення заборгованості та рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року позовні вимоги банку були задоволені частково, стягнуто солідарно з нього та поручителя ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором, станом на 19 вересня 2014 року, у загальному розмірі 485 161,36 грн., а тому банк пропустив строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого ним було заявлено у суді першої інстанції. Правом на надання відзиву сторони по справі не скористались. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.367 ЦПК України). Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо. Проте, у повній мірі зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке. Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 18 липня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є позивач по справі ПАТ Альфа-Банк, та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №0320/0708/45-027 на суму 28 800 доларів США (т.1 а.с.41-50). 26 лютого 2009 року укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до кредитного договору №0320/0708/45-027 від 18 липня 2008 року. Згідно до його положень п.3.1.1. було викладено у новій редакції щодо розміру ануїтетного платежу - 423,93 долара США (т.1 а.с.51). 02 грудня 2009 року укладено договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору №0320/0708/45-027 від 18 липня 2008 року. Згідно до його положень 7 п.3.1.1. було викладено у новій редакції щодо розміру ануїтетного платежу 341.21 долар США, а також змінений строк дії кредитного договору (т.1 а.с.52). В забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки №0320/0708/45-027-Z-1 від 18 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Гущиною О.І., зареєстрований за №935. Предметом іпотеки було визначено нерухоме майно, а саме квартиру, розташовану в АДРЕСА_1 . Вказаний предмет іпотеки належить ОСОБА_1 на праві приватної власності (т.1 а.с.56-58) 02 грудня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки №№0320/0708/45-027-Z-1 від 18 липня 2008 року, яким сторони погодили строк повернення кредиту до 18 липня 2023 року, визначили вартість предмету іпотеки у розмірі 131 941,64 грн. (т.1 а.с.59). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта банк» був укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами (т.1 а.с.13-30). 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта банк» та ПАТ «Альфа-Банк» був укладений договір купівлі продажу прав вимоги за кредитним договором (т.1 а.с.31-40). Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року по цивільній справі за позовом ПАТ Альфа-Банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №0320/0708/45-027 від 18 липня 2008 року, яка утворилася станом на 19 вересня 2014 року, що складається з: 475 395,43 грн. заборгованість за кредитом, 9 139,60 грн. за відсотками, 626,33 грн. пеня, а всього 485 161,36 грн. (т.1 а.с.183-185). Вказане рішення відповідачами не виконано, заборгованість за кредитним договором не сплачена. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою - АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №259 від 07 вересня 2017 про реєстрацію та склад сім`ї (т.1 а.с.70). 17 жовтня 2017 року відповідачів попереджено про необхідність добровільного виселення (т.1 а.с.67). Пунктом 11 іпотечного договору від 18 липня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що банк набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання ОСОБА_1 зобов`язання по поверненню кредиту, процентів та інших виплат пов`язаних з кредитним договором. Задовольняючи позовні вимоги ПАТ Альфа-Банк суд першої інстанції виходив з того, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, з подальшим виселення мешканців, та вважав доведеним та встановленим факт порушення прав банку, оскільки позичальнику було надано кредит в розмірі, передбаченому кредитним договором, належне виконання якого було забезпечення договором іпотеки, а боржник, отримавши кошти, в порушення договору, виконував його неналежним чином, через що допустив заборгованість. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним. Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу). Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно зі статтями 526,530,610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України). Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Статтею 38 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Виходячи зі змісту поняття «ціна» як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (стаття 39 закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 закону). Частиною 3 статті 39 Закону України «Про іпотеку» визначено, що одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Статтею 40 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Колегія суддів звертає увагу на те, що ПАТ Альфа-Банк у жовтні 2014 року звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №0320/0708/45-027. Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2015 року в задоволенні вказаного вище позову ПАТ Альфа-Банкбуло відмовлено. Втім, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2015 року скасоване та ухвалене нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» задоволені частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором №0320/0708/45-027 від 18 липня 2008 року, що утворилася станом на 19 вересня 2014 року, яка складається з: 475 395,43 грн. заборгованість за кредитом, 9 139,60 грн. за відсотками, 626,33 грн. пеня, а всього 485 161,36 грн. Рішення набрало законної сили. Також, з матеріалів справи вбачається, що за вказаним рішенням було видано виконавчий лист та за період з 01 березня 2017 року по 30 квітня 2019 року, в рамках виконання вказаного рішення, з нарахованої ОСОБА_2 заробітної плати здійснювались утримання грошових коштів (т.1 а.с.218,235). Також вбачається, що ОСОБА_1 здійснював переказ грошових коштів на рахунок ВДВС Павлоградського МУЮ в рамках погашення боргу за виконавчим провадження 52280103 (т.1 а.с.219-231,236-250). Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 „Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 жовтня 2015 року було встановлено, що 22 вересня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» направив ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення кредиту. Колегія суддів наголошує на тому, що умовами укладеного кредитного договору №0320/0708/45-027 (належне виконання якого було забезпечене іпотечним договором №0320/0708/45-027-Z-1), з врахуванням подальших змін до нього, було передбачено дату остаточного повернення кредиту 18 липня 2023 року Разом з тим сторони узгодили право банку вимагати дострокового виконання боргових зобов`язань (розділ 9). При цьому у пункті 9.2. сторони передбачили, що зобов`язання позичальника щодо дострокового виконання боргових зобов`язань настає з дати відправлення банком на адресу позичальника відповідної вимоги та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменті її надсилання (т.1 а.с.43 зворот). Пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України та умов укладеного договору змінив строк виконання основного зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з моменту надсилання банком за адресою позичальника позичальнику відповідної вимоги про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків та за умови її невиконання. Таким чином, у справі, яка є предметом апеляційного перегляду, позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі). Пред`явивши 22 вересня 2014 року боржнику (іпотекодавцю) і поручителю досудову вимогу про дострокове повернення всього боргу за кредитним договором та посилаючись на пункт 9.2 кредитного договору, вимагав достроково, протягом 30 днів із моменту надсилання вимоги, виконати всі боргові зобов`язання в повному обсязі, змінив строк виконання основного зобов`язання. Колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ Альфа-Банк пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки позивач міг пред`явити позов до іпотекодавця починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання (тридцять перший день після надсилання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі 23 жовтня 2014) протягом трьох років (до 23 жовтня 2017 року), проте до суду звернувся з позовом 26 листопада 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності. Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно із ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України). Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно зі ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Нормою ч.3 ст.267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин і аналізуючи норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, слід дійти висновку про поширення норми ч.3 ст.267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність. Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише з наявністю про це заяви сторони. Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»). З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 13 травня 2019 року, тобто до ухвалення судом першої інстанції рішення по справі, звернувся до суду з відзивом на позовну заяву, в якому, крім іншого, зазначав про пропуск банком строку позовної даності та просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності (т.1 а.с.204-207). Пропуск банком строку позовної давності є головним доводом апеляційної скарги ОСОБА_1 . Зважаючи на встановлені обставини колегія суддів приходить до висновку про можливість застосувати до спірних правовідносин загальний трирічний строк позовної давності за наявності відповідної заяви відповідача, що в силу вимог ст.267 ЦК України є правою підставою для відмови у задоволенні позову. Факт того, що на підставі рішення суду про стягнення заборгованості було відкрито виконавче провадження та здійснюється погашення боргу не свідчить про переривання перебігу строку позовної давності саме з врахуванням надсилання банком вимоги якою було змінено строк виконання основного зобов`язання. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, не застосувавши до спірних правовідносин наслідки пропуску цього строку. На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної даності. Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи результат розгляду даної справи, в порядку розподілу судових витрат з позивача на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати в розмірі 5 375,48 грн., понесені останнім у зв`язку з подачею апеляційної скарги. Керуючись ст.ст.367,374,376,381-383 ЦПК України, колегія суддів, п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які діют в своїх інтересах та інтересах ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа - орган опіки та піклування Павлоградської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення відмовити. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ЄДРПОУ 23494714) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5 375,48 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Демченко Е.Л. Судді: Куценко Т.Р. Макаров М.О.