Постанова 4803 № 201/671/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/265/20 Справа № 201/671/19 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С. С. Суддя у 2-й інстанції - Каратаєва Л. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 січня 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого Каратаєвої Л.О. суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М., за участю секретаря судового засідання Літвінової А.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства Альфа-Банк на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору припиненим,- В С Т А Н О В И Л А: 18 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Альфа-Банк», в якому просила визнати припиненими її зобов`язання за кредитним договором №0301/0808/71-166 від 28 серпня 2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 у зв`язку з його виконанням; визнати припиненим іпотечний договір №0301/0808/71-166-Z-1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 », укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 та виключити з Реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 . Також позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь витрати на правничу допомогу у розмірі 5600 грн. (а.с.1-5). Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про визнання договору припиненим, - задоволено частково. Визнано припиненими зобов`язання ОСОБА_1 за кредитним договором №0301/0808/71-166 від 28 серпня 2008 року, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , у зв`язку з його виконанням. Визнано припиненим іпотечний договір №0301/0808/71-166-Z-1, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 », укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Сведбанк» та ОСОБА_1 . Виключено з Реєстру іпотек і заборон відчуження запис про іпотеку і заборону відчуження майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 ». В задоволенні вимоги про стягнення з АТ «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 5600 грн., відмовлено. Стягнуто з АТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 2305,20 грн. на користь держави (а.с.71-80). Не погодившись з рішенням суду, АТ Альфа-Банк звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, недостатньо повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи (а.с. 82-86). Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Судом першої інстанції встановлено, що 28 серпня 2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №0301/0808/71-166 (а.с. 6 12). Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк зобов`язувався надати ОСОБА_1 кредитні кошти у вигляді кредиту у розмірі 13000 доларів США на строк з 28 серпня 2008 року по 20 серпня 2023 року включно. У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між сторонами 28 серпня 2008 року також укладено іпотечний договір №0301/0808/71-166-2-1, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 » (а.с. 13-15). 28 серпня 2008 року приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В., на підставі ст. 73 Закону України «Про нотаріат» та у зв`язку з посвідченням договору іпотеки №0301/0808/71-166-2-1 від 28 серпня 2008 року, накладено заборону відчуження зазначеного в договорі майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , яка буде належати ОСОБА_1 до припинення договору іпотеки (зареєстровано в реєстрі за № 49). Крім того, судом першої інстанції встановлено, що між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки від 28 серпня 2008 року, який також підписала позичальник ОСОБА_1 , відповідно до якого ОСОБА_2 поручилася за належне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань за указаним кредитним договором (а.с. 44-46). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами. У подальшому 15 червня 2012 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Альфа Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором, відповідно до якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 0301/0808/71-166 від 28 серпня 2008 року, укладеного між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 (а.с. 16-33, 34-40). Позичальник ОСОБА_1 скористалась наданим кредитом, проте зобов`язання належним чином за кредитним договором не виконувала, в результаті чого виникла прострочена заборгованість. У липні 2016 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за кредитним договором №0301/0808/71-166 від 28 серпня 2008 року, в якому просив достроково стягнути заборгованість у загальній сумі 6644,05 доларів США, з яких: 6448 доларів США - заборгованість за кредитом; 188,68 доларів США заборгованість за відсотками, а також 7,37 доларів США - пеня (а.с. 41-43). 01 березня 2018 року Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі №201/10516/16-ц прийняте рішення, яким позов ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором № 0301/0808/71-166 від 28 серпня 2008 року у сумі 6636,68 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 6448,00 доларів США; заборгованість за відсотками - 188,68 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості - 197,52 грн. (а.с. 44 46). У частині 4 ст. 82 ЦПК України зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, в силу вимог 82 ЦПК України має преюдиційне значення, оскільки ним встановлено фіксований розмір невиконаного зобов`язання ОСОБА_1 перед кредитором за кредитним договором. 24 квітня 2018 року ОСОБА_1 , на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року, внесла на рахунок № НОМЕР_1 кошти у розмірі 174859,37 грн., що за офіційним курсом НБУ станом на 24 квітня 2018 року еквівалентно 6693,039 доларів США (174859,37 х 26,125554). Зазначені кошти були зараховані на погашення заборгованості згідно рішення суду по справі №201/10516-ц від 01 березня 2018 року (а.с. 47). Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання припиненими зобов`язань за кредитним договором; визнання припиненим іпотечний договір та виключення з Реєстру запису про іпотеку і заборону відчуження відповідного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із їх законності та обґрунтованості. В частині відмови у стягнення витрат на правничу допомогу рішення сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом не ревізується. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції. Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. При зарахуванні грошової суми, стягнутої за рішенням суду, на банківський рахунок позикодавця грошова позика вважається повернутою (постанова Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-118цс16). Відповідно до ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року по справі №201/10516/16-ц, позичальником ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти у розмірі 174859,37 грн., що за офіційним курсом НБУ, станом на 24 квітня 2018 року, еквівалентно 6693,039 доларів США (174859,37 х 26,125554), а отже 24 квітня 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року по справі №201/10516/16-ц виконано боржниками в повному обсязі. Відповідно до приписів ст. 572, 575 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Закон України «Про іпотеку» є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 ЦК України. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч.5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Згідно із ч.1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі: припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. Отже, відповідно до ст. 593 ЦК України, ст. 3, 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека, як забезпечувальне зобов`язання, що має похідний характер від основного зобов`язання, зокрема, припиняється у разі припинення виконанням зобов`язання, виконання якого забезпечене іпотекою. Підстави припинення іпотеки окремо визначені в ст. 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. Згідно системного аналізу вищезазначених норм права іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання, зокрема, на підставі виконання. При цьому, законодавство не вимагає від іпотекодавця будь-яких дій, пов`язаних з припиненням іпотеки, оскільки іпотека, за відсутності іншої обґрунтованої заборгованості припиняється за фактом припинення виконанням основного зобов`язання. Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені судом, дійшов вірного висновку про те, що основне зобов`язання за кредитним договором виконано у зв`язку з фактичним повним виконанням судового рішення про солідарне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 всієї суми заборгованості за цим договором, отже, таке зобов`язання припинилось на підставі ст. 593 ЦК України, внаслідок чого припинилось право застави (іпотеки). Вимоги позивача про визнання договору іпотеки припиненим, зняття заборони відчуження майна та вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна є взаємопов`язаними та такими, що випливають одна з одної, а тому також підлягають задоволенню. Судом першої інстанції роз`ясненні відповідачу права щодо можливості нарахування позивачу банком відповідача індексу інфляції та 3% річних, у зв`язку з порушенням зобов`язань щодо повернення кредиту до моменту погашення боржниками в повному обсязі заборгованості за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року по справі №201/10516/16-ц, тобто за період до 24 квітня 2018 року. Так, за змістом ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За змістом ст. 552 та ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Тобто, після звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, незалежно від способу такого стягнення, змінюється порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки. Незважаючи на наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, останній має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Отже, до моменту погашення боржниками в повному обсязі заборгованості за рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 01 березня 2018 року по справі №201/10516/16-ц, тобто за період до 24 квітня 2018 року, АТ «Альфа-Банк» має право на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Доводи апеляційної скарги, що зобов`язання вважається виконаним, коли боржником сплачено не тільки суму боргу, а й інші суми, передбачені нормами ЦК України, як зазначено в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року по справі № 369/9787/15-ц, колегія суддів відхиляє, оскільки нарахування, що здійснені за ч.2 ст.625 ЦК, не охоплюються умовами кредитного договору, а мають іншу правову природу. З окремими вимогами щодо погашення штрафних санкцій, нарахованих за ст.. 625 ЦК, банк до ОСОБА_1 не звертався. Доводи апеляційної скарги, що перерахунок здійснено і національній валюті, тоді як, має бути перераховано саме іноземна валюта, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивачкою здійснено в день погашення заборгованості, валютно-обмінну операцію за крос-курсом АТ Альфа-Банк 25,95 грн., прийнято 6637 доларів США та повернуто ОСОБА_1 з 172230, 15 грн. та прийнято 173 доларів США та повернуто 4489,35 грн. того ж дня, здійснено погашення заборгованості. Інші доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права ґрунтуються на неправильному тлумаченні законодавства, що регулює спірні правовідносини. Вказані доводи спростовуються змістом правильно застосованих судом першої інстанції норм матеріального права з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин. В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу акціонерного товариства Альфа-Банк залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства. Судді: