Постанова Волинський апеляційний суд № 161/103/17

Справа № 161/103/17 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б. Провадження № 22-ц/802/944/20 Категорія: 63 Доповідач: Федонюк С. Ю. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 07 жовтня 2020 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Федонюк С. Ю., суддів - Матвійчук Л. В., Данилюк В.А., з участю: секретаря судового засідання - Лимаря Р. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні майном та визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 червня 2020 року, В С Т А Н ОВ И В: У січні 2017 року ТОВ «Кей-Колект» звернулося в суд з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні майном та визнання осіб такими, що втратили право користування житлом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі укладеного договору факторингу від 12.12.2011 з ПАТ «УкрСиббанк» позивач набув право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, укладеними між ПАТ «УкрСиббанк» та відповідачами у справі. Оскільки позичальником було прострочено виконання зобов`язання за кредитним договором, в рахунок погашення заборгованості сторонами в позасудовому порядку було звернуто стягнення на предмет іпотеки. ТОВ «Кей-Колект» на правових підставах - за рішенням суду від 19.10.2010 року та виконавчим написом від 25.04.2016 року - набуло та зареєструвало за собою право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , який перебував в іпотеці банку. Позивач вказує, що при спробі потрапити в житловий будинок та обстежити наявне в ньому майно було виявлено, що відповідачі і надалі проживають у будинку, хоча втратили на це законні підстави. В подальшому взагалі не було надано доступу до комунікацій. Дана обставина порушує законні права та майнові інтереси позивача у справі, як нового власника іпотечного майна. ТОВ «Кей-Колект» просило суд усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом надання безперешкодного доступу ТОВ «Кей-Колект» до цього майна та визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 червня 2020 року позов задовольнити частково. Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком АДРЕСА_1 . Рішення є підставою для зняття ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні вимоги позову про усунення перешкод у користуванні майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржене судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивач не довів та не надав жодних належних чи допустимих доказів на підтвердження того, що його потреба у визнанні відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком була нагальною та необхідною у достатньо пропорційній мірі, переслідувала легітимну мету. Не доведено існування нагальної суспільної необхідності для застосування такого обмеження права відповідачів на повагу до житла та втручання у це право. Позивачем не було дотримано норми п. 2 ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а саме тому, що на момент виникнення спору, ухвалення оскаржуваного рішення суду та станом на сьогоднішній день у відповідачів немає жодної фінансової та фактичної можливості переселення до будь-якого іншого житлового будинку, про що було відомо позивачу. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони та їх представники, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи апеляційним судом, про що є в матеріалах справи відповідні підтвердження, в судове засідання не з"явилися. Вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі, втративши право власності на житловий будинок, залишаючись зареєстрованими у будинку позивача та продовжуючи проживати в ньому, порушують права та законні інтереси позивача, як власника, на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном. Одночасно, задовольняючи позов про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, суд використав право, надане ст. 267 ЦПК України, щодо встановлення порядку виконання рішення суду, і вважав за необхідне вказати в рішенні про те, що дане рішення є підставою для зняття осіб з реєстрації. Щодо вимог позову про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання безперешкодного доступу до нього суд відмовив у їх задоволенні з тих підстав, що стороною позивача не надано належних та допустимих доказів існування перешкод в доступі до належного йому майна. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам, встановленим у справі, та нормам матеріального права, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами. Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, хоча в прохальній частині і ставиться питання про скасування рішення в цілому, однак фактично відповідачем ОСОБА_3 оскаржується рішення в частині задоволення позову. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Судом встановлено, що 17.05.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (іпотекодавці) було укладено договір іпотеки нерухомого майна, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 600 кв.м, що належить іпотекодавцю на праві користування та знаходиться на стадії приватизації, після завершення якої власник зобов`язується укласти додатковий договір іпотеки (а.с. 17-20 т.1). Додатковою угодою №1 до договору іпотеки від 17.05.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Зубенко Т. І. за реєстровим №1832 (а.с. 23 т.1), було передбачено, що іпотекою забезпечується в повному обсязі виконання усіх грошових зобов`язань позичальника за кредитним договором № 11153211000 від 17.05.2007 року та додатковою угодою №2 від 30.01.2009 року до договору про надання споживчого кредиту №11153211000 від 17.05.2007 року. На підставі договору факторингу №1 від 12.12.2011 року (а.с. 7-12 т.1) та договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 (а.с. 13-16 т.1) ТОВ «Кей-Колект» набуло право вимоги за кредитним договором та договором забезпечення, укладеними між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Як вбачається з обставин, викладених у позовній заяві, відповідач ОСОБА_3 , як позичальником, зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19.10.2010 року, яке набрало законної сили, у справі № 2-5609/2010 за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення кредитного боргу позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11378697000 від 31.07.2008 р. та договором про надання споживчого кредиту № 11378704000 від 31.07.2008 р. в сумі 345 611 грн 85 коп.; в рахунок погашення заборгованості за вказаними договорами звернуто стягнення на предмет іпотеки - будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 164,8 кв.м. 17.01.2014 р. ТОВ «Кей-Колект» було направлено ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повідомлення № 734299/НЗ, № 734299/ПЗ, № 734299/ШЗ, № 734299/ГЗ, № 734297/НЗ, № 734297/ПЗ, № 734297/ШЗ, № 734297/ГЗ про намір звернути стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку, загальною площею 0,0616 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, відповідно до договору від 31.07.2008 р., а також на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами загальною площею 164,8 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який є предметом іпотеки відповідно до договору від 31.07.2008 р. 20.04.2016 р. представник ТОВ «Кей-Колект» звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. із заявою (реєстраційний номер 16592333) про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на об`єкт нерухомого майна - земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також із заявою (реєстраційний номер 16590717) про державну реєстрацію права власності за ТОВ «Кей-Колект» на об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1 . 25.04.2016 р. приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Д. М. прийняв рішення № 29401593, № 29400840 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за суб`єктом ТОВ «Кей-Колект» на земельну ділянку (кадастровий номер 0710100000:31:112:0001) та житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 24-26 т.1) встановлено, що право приватної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Кей-Колект». Підстава виникнення права власності - договір іпотеки, серія та номер: 1832, виданий 17.05.2007, видавник: Зубенко Т. І., приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області. Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. у справі за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М., треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ «Кей-Колект», про визнання протиправним та скасування рішень, яким позов було задоволено, скасоване постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2018 із закриттям провадження у справі, оскільки такий не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Постановою Волинського апеляційного суду від 22.04.2019 р. в задоволенні позову ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д. М. про визнання протиправним та скасування рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено. За відомостями адресно-довідкового підрозділу УДМС України у Волинській області встановлено, що відповідачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на час розгляду справи зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 49-52 т.1). Рішенням Луцької міської ради від 22.02.2019 р. №53/61 «Про перейменування вулиць м. Луцька» вулицю Гастелло перейменовано на Люблінську. Відповідно до положень статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Згідно із ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс). Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання. Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.). У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості. Згідно з нормою статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Таке право визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому, немає значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав. Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Згідно зі ст. 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Права і обов"язки членів сім"ї власника будинку (квартири) визначені статтями 156,157 ЖК України, а права і обов"язки наймачів - статтями 158-170 ЖК України та главою 59 ЦК України. Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Оскільки право власності відповідачів припинилося у зв`язку з набуттям ТОВ «Кей-Колект» права власності на спірний житловий будинок із земельною ділянкою, відтак вони втратили право на користування спірним нерухомим майном. Таке узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 29 січня 2018 року у справі № 766/1955/16-ц. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення вимоги про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з урахуванням правових позицій Верховного Суду, про те що, оскільки між сторонами по справі договори найму на проживання у спірному житловому приміщенні не укладались, а відповідачі, залишаючись зареєстрованими у будинку, власником якого є позивач, перешкоджають позивачу належним чином користуватися і володіти вказаним житловим приміщенням, чим порушують його права як власника майна. Згідно з ч.1 с.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 даної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосується предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконані обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин суд, слідуючи вимогам процесуального закону щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, взявши до уваги обставини, встановлені рішеннями судів, що набрали законної сили, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку, що наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін. За змістом частин четвертої та п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 червня 2020 року в даній справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 07 жовтня 2020 року. Головуючий Судді