Постанова 4855 № П/320/377/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № П/320/377/20 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Кучми А.Ю., суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить: - стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за вересень та жовтень 2011 року у сумі 8593,04 грн; - стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Київській області на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.03.2018 по 03.01.2020, що визначається у сумі 87884,67 грн; - зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області перерахувати до бюджету утримані з заробітку позивача за час вимушеного прогулу за період лютий - вересень 2011 року: прибутковий податок у сумі 5043,71 грн та військовий збір у сумі 420,31 грн. Позов обґрунтовано тим, що на виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070, відповідачем, у порядку негайного виконання вказаної постанови, було поновлено позивача на роботі та виплачено середній заробіток у межах одного місяця у розмірі 3461,07 грн. Вказано, що в іншій частині, а саме здійснення розрахунку та виплати за час вимушеного прогулу, постанова Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 виконана відповідачем лише 21.03.2018, шляхом безспірного зарахування на картковий рахунок позивача суми грошових коштів у розмірі 22556,59 грн. Проте, на думку позивача, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області не у повному обсязі виконано вимоги постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070, оскільки розмір його середнього заробітку за час вимушеного прогулу (04.01.2011-09.11.2011), з урахуванням середньоденного заробітку - 3461,07 грн, має становити 34610,70 грн, у той час, як відповідачем фактично виплачено 26017,66 грн. З огляду на наведене, позивач вважає, що недоотримана сума у розмірі 8593,04 грн підлягає стягненню з відповідача. Крім того, на переконання позивача, враховуючи затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.03.2018 по 03.01.2020, на його користь підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки у розмірі 87884,67 грн. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано, зазначено, що позивачем здійснено не правильний розрахунок суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, адже ним не враховано необхідності утримання податків та зборів із відповідної суми. Зауважив, що у постанові Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 не було вказано суми, яку належить сплатити позивачеві як середній заробіток за час вимушеного прогулу, а також тривалість такого прогулу. Вказано, що остаточний розрахунок з позивачем було здійснено у 2018 році, шляхом нарахування та виплати суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 28020,61 грн, з якої було відраховано податки та збори: прибутковий податок 5043,71 грн та військовий збір 420,31 грн. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без надання вірної правової оцінки обставинам справи та без повного дослідження обставин справи. Апелянт вказує, що розрахунки покладені в основу обчислення суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, не грунтуються на вимогах законодавства. При цьому, наведений в оскаржуваному рішенні метод розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача суперечить вимогам Порядку №100. Наголошує, що між позивачем та відповідачем вже проведено остаточний розрахунок, а тому підстави для нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні відсутні. Також зазначає, що довідка, яку покладено в основу розрахунку видана позивачу після його звільнення. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін. Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, постановою Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070, вимоги позивача задоволено частково: зобов`язано поновити позивача на посаді провідного спеціаліста відділу організації, планування та аналізу інспекторської діяльності Управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області, правонаступником якого є Держгеокадастр у Київській області; зобов`язано Головне управління Держкомзему у Київській області здійснити розрахунок та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Головного управління Держкомзему у Київській області на користь позивача середній заробіток за один місяць у сумі 3461,07 грн. Вказана постанова набрала законної сили 12.04.2012, ухвала Київського апеляційного адміністративного суду, якою апеляційну скаргу Головного управління Держкомзему у Київській області залишено без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 - без змін. На виконання вищезазначеної постанови суду, Головне управління Держкомзему у Київській області видало наказ від 316-к від 09.11.2011, яким поновлено позивача на посаді провідного спеціаліста відділу організації, планування та аналізу інспекторської діяльності управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області. Крім того, у порядку негайного виконання рішення суду, Головним управління Держкомзему у Київській області на користь позивача виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу в межах одного місяця у сумі 3461,07 грн. Судом встановлено, що 21.03.2018 на картковий рахунок позивача, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк» надійшли грошові кошти у сумі 22556,59 грн. У коментарі до платежу зазначено, що кошти надіслані на виконання постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070. Позивач вважає, що відповідачем не у повному обсязі виконано постанову Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070, з огляду на те, що залишок невиплаченої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням виплаченої суми 3461,07 грн у 2012 році, становить 31149,63 грн, а не 22556,59 грн. Позивач, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що сума середнього заробітку за весь час затримки за період з 21.03.2018 по 03.01.2020, становить 87884,67 грн та підлягає стягненню на користь позивача. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Положеннями статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 94 Кодексу законів про працю та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу. Сплата коштів за вимушений прогул є гарантією особи та виконує компенсаторну функцію у відносинах незаконного її звільнення, впливає на відносини соціального захисту, право на що визначено статтею 46 Конституції України. Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи вказану норму під час розгляду справи №826/808/16 у постанові від 20.06.2018, дійшла висновку, що виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу та законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. З матеріалів справи встановлено, що приписами постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 визнано незаконним звільнення позивача з посади провідного спеціаліста відділу організації, планування та аналізу інспекторської діяльності управління державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держкомзему у Київській області. Вказаною постановою також вирішено стягнути на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, а у порядку негайного виконання стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах одного місяця - 3461,07 грн. При цьому, постанова Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 у частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу була виконана відповідачем 21.03.2018, шляхом банківського переказу на рахунок позивача у розмірі 22556,59 грн, що підтверджується платіжним дорученням (а.с. 45). Обґрунтовуючи правомірність нарахування саме такої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача, Головне управління Держгеокадастру у Київській області посилається на те, що у постанові Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 не було вказано суми, яку належить сплатити позивачу, а також на те, що сума середньомісячного заробітку у розмірі 3461,07 грн, на яку посилається позивач, визначена без відрахування податків та зборів. Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території. У відповідності до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13 червня 2007 року № 8 передбачено, що за змістом частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11. листопада 2007 року) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» від 18 листопада 2003 року №01-8/1427). У відповідності до постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070, яка набрала законної сили 12.04.2012, вставленою та визначеною сумою середнього заробітку позивача за один місяць, яка підлягала негайному стягненню з відповідача, є 3461,07 грн. Крім того, саме таку суму самостійно сплатив відповідач на користь позивача платіжним дорученням від 11.01.2012 №UI955, не ставлячи її під сумнів. Тому, беручи до уваги період вимушеного прогулу з 04.01.2011 (дата звільнення позивача) по 09.11.2011 (дата поновлення на роботі), який складає 10 місяців, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу має складати 34610,70 грн, у зв`язку із чим, 21.03.2018 відповідач повинен був перевести на рахунок позивача суму грошових коштів у розмірі 31149,63 грн (34610,70 грн - 3461,07 грн), а не 22556,59 грн. Також, обраховуючи суму заробітку за час вимушеного прогулу позивача, Головне управління Держгеокадастру у Київській області здійснило розрахунок, взявши період вимушеного прогулу з лютого по вересень 2011 року, що не ґрунтується на фактичних обставинах, адже належним періодом мав бути лютий - жовтень 2011 року. Судом першої інстанції вірно наголошено, що рядом судових рішень за позовом позивача до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (адміністративні справи №№810/6035/15, 810/1092/17 та 810/1996/18), на користь позивача стягувався середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні, однак відповідачем не спростовувались та не заперечувались суми, покладені в основу підрахунків. При цьому, предметом розгляду наведених справ, була виплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судами не досліджувались обставини виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 04.01.2011 по 09.11.2011 та не надавалась правова оцінка визначенню розміру такого заробітку. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплата позивачу 21.03.2018 суми грошових кошів у розмірі 22556,59 є неналежною, та розрахованою не у відповідності до вимог чинного законодавства та існуючого судового рішення, яке набрало законної сили. Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу вищезазначених норм вбачається, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, за період з 21.03.2018 по 03.01.2020 (понад 21 місяць) включно відповідач повинен сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідно до довідки Головного управління Держгеокадастру у Київській області розмір середньомісячної заробітної плати позивача визначено у сумі 4128,81 грн, а розмір середньоденної заробітної плати визначено у сумі 196,61 грн. Тому, за період з 21.03.2018 по 03.01.2020 розмір стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні розраховується наступним чином: з 21.03.2018 по 03.01.2020 - 447 робочих днів; 447 робочих днів х 196,61 грн = 87884,67 грн. Таким чином, сума середнього заробітку за весь час затримки за період з 21.03.2018 по 03.01.2020, становить 87884,67 грн та підлягає стягненню на користь позивача. Як свідчать наявні матеріали справи, зокрема платіжні доручення від 20.02.2018 №75 та №76, Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області сплачені військовий збір у розмірі 420,31 грн та податок з доходів фізичних осіб у розмірі 5043,71 грн за 2011 рік на підставі постанови Київського окружного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі №2а-2499/11/1070 (а.с. 81-82), тому позовні вимоги у цій частині є необгрунтованими та не підлягають задоволенню. Колегія суддів наголошує, що відповідачем не спростовано проведені судом першої інстанції розрахунки, не надано доказів, які б визначали іншу суму середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу ніж та, яка зазначена у рішенні суду першої інстанції. Вказані тривалі дії відповідача без належного доведення протиправності та необгрунтованості розрахунку лише вказують на тривале невиконання у належний спосіб судового рішення та відновлення порушених прав позивача не у повному обсязі. Крім того, згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, що спростовує твердження відповідача про пропуск строку звернення до суду позивачем. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України. Повний текст постанови виготовлено 06.10.2020. Головуючий суддя: А.Ю. Кучма В.О. Аліменко Н.В. Безименна