Постанова 4856 № 560/697/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/697/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Тарновецький І.І. Суддя-доповідач - Смілянець Е. С. 03 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Білої Л.М. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" про визнання відмови незаконною та протиправною, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в лютому 2020 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Хмельницький окружний адміністративний суд з позовом до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" (відповідача), про: - визнання протиправною відмову Державної установи "Райківецька виправна колонія (78)" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2019 року по 06 листопада 2019 року. - стягнення з Державної установи "Райківецька виправна колонія (78)" на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул з 12 лютого 2019 року по 06 листопада 2019 року у розмірі 47305,38 грн. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Аргументами на підтвердження вимог скарги представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 в 2019 році вже звертався до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовною заявою від 11.02.2019 про поновлення на роботі та виплаті середнього заробітку за вимушений прогул з 25.04.2018 року по 11.02.2019. По даній справі (№ 560/381/19) Хмельницьким окружним адміністративним судом було прийнято рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплаті компенсації за вимушений прогул з 25.04.2018 по 11.02.2019 у розмірі 51120,33 грн. Вважає, що оскільки, заява про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу розглядалось менше року, а установою вже проведена виплата компенсації за період з 25.04.2018 по 11.02.2019 (293 календарні дні), повторні вимоги позивача щодо виплати компенсації за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2019 по 06.11.2019 є безпідставними та такими, що перевищують період, визначений абз. 2 ст. 235 КЗпП України "не більше як за один рік". Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019, яке набрало законної сили 29 жовтня 2019 року, у справі № 560/381/19, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про визнання незаконним та скасування наказу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника державної установи "Райківецької виправної колонії №78" про звільнення зі служби № 62/ос-18 від 25 квітня 2018 року молодшого інспектора відділу охорони ОСОБА_1 та поновити його на зазначеній посаді. Також стягнуто з Державної установи "Райківецької виправної колонії №78" на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул з 25 квітня 2018 року по 11 лютого 2019 року у розмірі 51120,33 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання поновлення на посаді ОСОБА_1 та виплату заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць. У зв`язку з оскарженням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 до Сьомого апеляційного адміністративного суду, фактичне поновлення позивача відбулось лише 05.11.2019 відповідно до наказу Державної установи "Райківецької виправної колонії №78" № 151/ОС-19 "Про особовий склад". При цьому, позивачу виплачено суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 51120,33 грн., тобто, з дати незаконного звільнення 25 квітня 2018 року по день звернення з позовом до суду у справі № 560/381/19 - 11 лютого 2019 року. Також встановлено, що з 12.02.2019 по 06.11.2019 - час розгляду справи № 560/381/19, оскарження відповідачем рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 до Сьомого апеляційного адміністративного суду, позивачу не виплачено середній заробіток за час вимушеного прогулу. На звернення позивача до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78", остання повідомила, що виплатила лише суму, зазначену у рішенні суду, інших підстав для виплати позивачу заробітної плати за час вимушеного прогулу немає. Позивач вважає, що відмова відповідача у виплаті середнього заробітку за період з 12.02.2019 по 06.11.2019, тобто з моменту звернення до суду у справі № 560/381/19 та до моменту фактичного поновлення на службі, є протиправною, у зв`язку з чим, він звернувся до суду з даним позовом. Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За змістом частин 1, 2 статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, незаконно звільненому працівникові належить виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за весь час вимушеного прогулу, якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника. Слід також зазначити, що у рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. Як вже було встановлено судом, окрім іншого, рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі № 560/381/19, яке набрало законної сили 29 жовтня 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Райківецька виправна колонія №78" про визнання незаконним та скасування наказу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника державної установи "Райківецької виправної колонії №78" про звільнення зі служби № 62/ос-18 від 25 квітня 2018 року молодшого інспектора відділу охорони ОСОБА_1 та поновити його на зазначеній посаді. Стягнуто з Державної установи "Райківецької виправної колонії №78" на користь ОСОБА_1 оплату за вимушений прогул з 25 квітня 2018 року по 11 лютого 2019 року у розмірі 51120,33 грн. В решті позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання поновлення на посаді ОСОБА_1 та виплату заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць. При цьому матеріалами справи підтверджується і не спростовується сторонами повне і фактичне виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі № 560/381/19, яке набрало законної сили 29 жовтня 2019 року. Згідно зі статтею 129 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства (стаття 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" ). Статтею 65 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується невідкладно в порядку, визначеному статтею 63 цього Закону. Рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися. У разі невиконання цього обов`язку добровільно рішення суду підлягає виконанню у примусовому порядку. Схожа правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 711/8138/18 (провадження № 14-607цс19). Натомість, позивача згідно наказу Державної установи "Райківецької виправної колонії №78" № 151/ОС-19 поновлено на посаді - 05.11.2019, та як вірно зазначено судом першої інстанції, позивачу належить до виплати заробітна плата за час вимушеного прогулу, а саме за період з 12 лютого 2019 року по 06 листопада 2019 року. Доводи апеляційної скарги, що оскільки, заява про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу розглядалось менше року, а установою вже проведена виплата компенсації за період з 25.04.2018 по 11.02.2019 (293 календарні дні), повторні вимоги позивача щодо виплати компенсації за час вимушеного прогулу за період з 12.02.2019 по 06.11.2019 є безпідставними та такими, що перевищують період, визначений абз. 2 ст. 235 КЗпП України "не більше як за один рік", колегія суддів вважає необґрунтованими зважаючи на нижчевикладене. В рішенні Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.07.2019 у справі № 560/381/19, якою позивача поновлено на раніше займаній посаді, суд вирішував питання про виплату позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2018 по 11 лютого 2019. Тобто, було захищено порушене право позивача в межах заявлених позовних вимог. Період вимушеного прогулу з 12 лютого 2019 року по 16.07.2019 року (прийняття рішення судом першої інстанції про поновлення на роботі) предметом розгляду не був. Тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе повністю захистити порушене право позивача та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за вказаний період. Що стосується періоду з 17.07.2019 року по 06.11.2019 року то позов в цій частині також підлягає до задоволення з наступних підстав. Норма ст.236 КЗпП України передбачає обов`язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб`єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Так, аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Таким чином, згідно статті 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі. Підсумовуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що наявність вини відповідача у затримці виконання судового рішення є підставою для задоволення заявлених вимог, в даній справі. При цьому, наявність цієї вини випливає із норм Конституції України, згідно яких судові рішення, які набрали законної сили, повинні виконуватись державними органами добровільно. Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного дня після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 802/1183/16-а. Як вірно зазначено судом першої інстанції, з мотивувальної частини судового рішення від 16.07.2019, судом розглянуто позовні вимоги та визначено конкретний розмір (суму) середнього заробітку (грошового забезпечення), за час вимушеного прогулу позивача, пов`язаного з його незаконним звільненням. Зазначена сума становить 51120,33 грн. та обчислювалася за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2018 року по 11 лютого 2019 року, тобто до моменту звернення позивача до суду в адміністративній справі № 560/381/19. Вищезазначену суму у справі №560/381/19 судом визначено, зокрема, на підставі довідки державної установи "Райківецької виправної колонії №78" № 14 від 25.03.2019, згідно з якою середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 254,33 грн.. Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає

186. Відповідно грошове забезпечення ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 12 лютого 2019 року по 06 листопада 2019 року складає 47305,38 грн. Зважаючи на вищевикладене, з врахуванням статті 236 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", судом першої інстанції вірно визначено розмір середнього заробітку, який належить стягнути на користь позивача. Отже, стягненню підлягав середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 лютого 2019 року по 06 листопада 2019 року включно, що становить 186 робочих днів, а сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, становить 47305,38 грн. (254,33 грн. - середньоденний заробіток х 186 робочий день). Колегія суддів зазначає, що під час перегляду рішення суду першої інстанції порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог скаржника та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Державної установи "Райківецька виправна колонія (№78)" залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Біла Л.М. Капустинський М.М.