LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4801145/920/19

від 06.10.2020 ·

Справа № 145/920/19 Провадження № 22-ц/801/1685/2020 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кіосак Н. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 рокуСправа № 145/920/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Ковальчука О.В.., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниця цивільну справу № 145/920/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 31 березня 2020 року, ухвалене у складі судді Кіосак Н.О., встановив: У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 ро зміну способу стягнення аліментів. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в неї народилася дочка ОСОБА_3 . Батьком дитини згідно записів в свідоцтві є ОСОБА_4 , а матір`ю - ОСОБА_5 (змінила прізвище на « ОСОБА_6 », а згодом і на « ОСОБА_7 »). Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти на утримання дитини згідно рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 09 вересня 2015 року в твердому розмірі в сумі 1000 грн. щомісячно до повноліття дитини. Витрати на утримання дитини з часу ухвалення рішення суду про стягнення аліментів значно збільшились, що пов`язано з навчанням дитини в 2-Д класі КЗ НВК Загальноосвітньої школи І-ІII ступенів гуманітарно-естетичного колегіуму №29 Вінницької міської ради, а також підвищенням цін на прожиття (продукти харчування, медицину, одяг тощо). Відповідач є особою працездатного віку, має в користуванні транспортний засіб (згідно Єдиного реєстру боржників неодноразово притягувався до відповідальності у справі про адміністративні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху), що дозволяє йому заробляти на життя та утримання дитини. Просила змінити спосіб стягнення аліментів, стягнутих на підставі рішення Тиврівської районного суду Вінницької області від 09.09.2015 року по справі №145/1082/15-ц з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 на утримання дочки - ОСОБА_3 , з розміру 1 000 грн. щомісячно до розміру 1/4 частки від його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до повноліття дитини. Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 31 березня 2020 року позов задоволено частково. Змінено розмір аліментів, присуджених рішенням Тиврівського районного суду від 09 вересня 2015 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_8 на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частки від всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи з дня набранням рішенням законної сили до повноліття дитини. Стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір в прибуток держави в сумі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок. Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що розмір аліментів, який стягується з відповідача є незначним та не забезпечує належний рівень матеріального утримання дитини, а визначення аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, встановить справедливий баланс між захистом прав дітей та обов`язком відповідача по сплаті аліментів. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовувала тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для встановлення розміру аліментів у розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходів) на дитину, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, адже доказів, які свідчать про те, що матеріальне становище платника аліментів покращилось суду не надано, в матеріалах справи докази які б про це свідчили відсутні, є лише нічим необґрунтовані посилання позивача в позовній заяві, які не є належними, допустимими та достовірними доказами відповідно до ст. 76-78 ЦПК України. 31 серпня 2020 року на адресу Вінницького апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним. Аргументи ОСОБА_2 щодо не законності оскаржуваного рішення є безпідставними, апеляційна скарга подана виключно для того, щоб змінити строк набрання рішення законної сили, оскільки стягнення аліментів при зміні способу стягнення аліментів починається з дня набрання рішенням законної сили. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. По справі встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження виданого Виконкомом Шендерівської сільської ради Тиврівського району Вінницької обласі, актовий запис № 2 від 02 грудня 2010 року батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначені ОСОБА_4 батько, ОСОБА_5 - мати (а.с. 9). Рішенням Тиврівського районного суду від 09.09.2015 року присуджено стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти в розмірі 1000 гривень щомісячно на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .(а.с. 10) Відповідно до довідки Комунального закладу «Навчально-виховний комплекс: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гуманітарно естетичного колегіуму № 29 Вінницької міської ради » від 25 травня 2019 року № 02-43/245 ОСОБА_3 дійсно навчається в 2-Д класі Навчально-виховного комплексу: Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гуманітарно естетичного колегіуму № 29 .(а.с.11) Відповідно до ч. 1 ст. 18, ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (батьки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. У відповідності до ч. 2 ст. 51 Конституції України та статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Приписами ст. 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дітей і проживання батьків окремо від них не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дітей. Відповідно до ст. 5 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 11) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебуванні в шлюбі та у випадку його розірвання. Статтею 150 СК України визначені обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Виходячи з вищенаведеного, сторони мають рівні права та обов`язки по утриманні та матеріальному забезпеченні дітей, а отже не тільки позивач, але й відповідач зобов`язані утримувати своїх малолітніх (неповнолітніх) дітей. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, а отже і витрати на потреби дитини також мають бути однаковими. Згідно ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Аналогічна вимога міститься і в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року. Тобто зазначена законодавча норма вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки). При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»). У відповідності до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Аналізуючи вищевказані правові норми законодавства суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що стягувачу аліментів надано виняткове право вибору та ініціювання подальшої зміни в судовому порядку способу стягнення аліментів (в частці від доходу платника або в твердій грошовій сумі). Закон не встановлює обов`язку доведення мотивів, на підставі яких позивач бажає скористатися такою можливістю, а тому платник аліментів позбавлений можливості впливати на обрання способу стягнення аліментів, однак може звернутися до суду з позовом про зменшення їх розміру. Висновки суду першої інстанцій відповідають принципу справедливості та забезпечують ефективне поновлення порушеного права позивача та дитини. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав правильну юридичну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: О.С. Панасюк О.В. Ковальчук

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»