Постанова 4811 № 466/4595/21

Справа № 466/4595/21 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В. Провадження № 22-ц/811/3510/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія:70 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2022 року м. Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання двох неповнолітніх дітей,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. В травні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського районного суду м. Львова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення додаткових витрат на утримання дітей, в якому просила суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на її користь 1/2 суми понесених додаткових витрат на лікування двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що викликані особливими обставинами в сумі 14 919,37 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на її користь 1/2 суми понесених витрат на оплату навчання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Національному університеті «Львівська політехніка» за 2020-2021р.н. та в Львівському Національному університеті імені Івана Франка за 2020-2021р.р. в розмірі 19198,50 грн. та стягувати цю суму один раз на рік до завершення дитиною навчання - до 30.06.2024; судові витрати покласти на відповідача по справі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 суми понесених додаткових витрат на лікування двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що викликані особливими обставинами в сумі 14919,37 (чотирнадцять тисяч дев`ятсот дев`ятнадцять гривень тридцять сім коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 суми понесених витрат на оплату навчання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в Національному університеті «Львівська політехніка» за 2020-2021р.н. та в Львівському Національному університеті імені Івана Франка за 2020-2021р.р. в розмірі 19198,50 (дев`ятнадцять тисяч сто дев`яносто вісім гривень п`ятдесят коп.). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір 908,00 (дев`ятсот вісім гривень). В решті позовних вимог відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 подавши апеляційну скаргу. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції не врахував встановлені обставити справи, надав перевагу та оцінку лише доказам позивача, не надав жодної оцінки доводам відповідача та доказам, наданим у підтвердження позиції щодо заперечення заявленого позову, внаслідок чого судом порушено норми матеріального права, що полягає у неправильному застосуванні ст. 185 СК України та незастосуванні ст.ст. 180, 182 СК України та не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду. Так, суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04.12.2019 року у справі №320/383/19, відповідно до якого стягнення додаткових витрат на утримання дитини, пов`язаних з її лікуванням, здійснюється лише у разі, якщо такі витрати підтверджені належним чином, і судом має враховуватись не лише наявність документів про понесення таких витрат позивачем, але і про їх під ставність та необхідність, як таких, що зумовлені особливими обставинами. Також судом першої інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2019 року у справі №219/1766/18, від 01.04.2020 року у справі №521/16268/18, від 26.08.2020 року у справі №336/1488/19, відповідно до яких не відносяться до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини, навчання з метою здобуття професійної освіти. Зазначає, що судом прийнято рішення, яким безпідставно задоволено у повному обсязі позов, стягнуто з відповідача непідтверджені додаткові витрати на надання медичних послуг неповнолітнім дітям, які не зумовлені особливими обставинами, та безпідставно віднесено до додаткових витратна утримання неповнолітніх дітей оплату за навчання для здобуття професійної освіти. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2021 року скасувати та постановити нове судове рішення яким у задоволенні позову відмовити повністю. 20 січня 2022 року ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу. Вважає, що рішення Шевченківського районного суду м.Львова 02 вересня 2021 року в частині задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим. Зазначає, що ОСОБА_1 в повному обсязі володів інформацією про вибір донькою навчальних закладів, вступ та подальше платне навчання доньки у них, оскільки ці моменти обговорювались ними спільно за час спільного проживання. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до частин 4,5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Матеріалами справи встановлено, що сторони по справі перебували у шлюбі з 29 серпня 2003 року по 27 листопада 2020 року. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 27 листопада 2020 року шлюб між ними розірвано (а.с.12). Позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що стверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 , НОМЕР_2 (а.с.9, 10). Діти проживають з матір`ю та знаходяться на її утриманні, що стверджується актом ОСББ «Наукова 46» від 12 листопада 2020 року (а.с.15). Судовим наказом Шевченківського районного суду м. Львова від 07.10.2020 стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно у розмірі однієї третини заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку (а.с.13). Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції оцінюючи кожний доказ окремо та у їх сукупності, прийшов до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог в частині стягнення з відповідача в користь позивача додаткові витрати в сумі 14 919,37грн. та 19 198,50грн.,які станом на даний час вже понесла позивачка. В частині стягнення додаткових витрат з відповідача в користь позивача суму в розмірі 19 198,50 грн. один раз на рік до завершення дитиною навчання, а саме до 30.06.2024, то суд першої інстанції вважав, що така вимога позивача не підлягає до задоволення, оскільки судом не стягуються кошти з відповідача, які ще позивач не витратила на оплату навчання ОСОБА_3 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно із ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Згідно із ч.1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Частиною 7 ст. 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до приписів ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. За приписами зазначених правових норм на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини, отже, і витрати на утримання дитини (забезпечення умов життя) також мають бути однаковими. Частинами 1-3 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При цьому СК України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов`язує їх виключно зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилається позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду. За правовою природою аліментні зобов`язання - це періодичні платежі, які платник аліментів зобов`язаний сплачувати щомісячно, з метою утримання дитини. Відповідно до ст.185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходили лікування, вартість якого оплачено позивачем, про що надано письмові докази, в розмірі 29838,74грн. (а.с. 16-38) Встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із раптовим погіршенням зору змушена була пройти відповідний курс лікування з метою корекції зору в період з 12.11.20р. -26.12.20р. в к-ті 10 занять, загальною вартістю 1542 гри. 30 коп., що підтверджується Актом виконаних робіт, наданих послуг від 26.12.2020 р., виданим ФОП ОСОБА_5 (оптика «ІНФОРМАЦІЯ_3»), та належними бланками обстеження окуліста від 08.12.2020р. з діагнозом і рекомендаціями щодо лікування, копії додаю. Нею також були придбані медикаменти для лікування зору на суму 264 грн. 30коп. Загальна вартість витрат на діагностування та лікування проблем із зором у доньки ОСОБА_3 становить 1806 грн. 60 коп. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мала погіршення стану фізичного здоров`я у зв`язку із зниженням зору, порушення акомодації, міопія слабкої ступені обох очей і їй фахівцем було рекомендовано відповідне лікування, а відтак, дитина пройшла повний курс вправ апаратної дитячої корекції зору в період з 15.02.2021 р. по 27.02.2021 р. в к- ті 10 занять, загального вартістю 2194 грн. 50 коп. Крім того, вони отримали та оплатили дві консультації провідного офтальмолога з базовим оглядом та повторним обстеженням - загальною вартістю 850,00 грн., зробили призначену лікарем біометрію обох очей - вартість послуги становить 390 грн. та придбали рекомендовані медикаменти та засоби для лікування зору для дитини на загальну суму 2167 грн. 64. коп. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , після консультації дерматовенеролога, була проведена кріодеструкція бородавки 1ст., яка була у неї на пальці правої руки і заважала повноцінно жити, а також навчатись. Вартість наданих послуг становить 500 грн. Послуги були оплачені нею особисто і в повному обсязі. У ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при плановому огляді у стоматолога в стоматологічній клініці ПП «БіІІІ компані» (м. Львів пр.-т Ч.Калини, 57)., 30.07.2019 року було виявлено зубощелепну патологію на 1 щелепі, котру необхідно було терміново лікувати за допомогою металевої брекст системи, і стоматологічні послуги надані дитині, були теж оплачені нею особисто на загальну суму 21 930,00 грн. Загальна сума витрачених коштів на лікування спільних дітей становила 29 838грн., 74коп. Згідно позиції Верховного Суду, сформованій у справах №183/1679/17 від 20.03.2019, №756/4947/17-ц від 12.12.2019, №521/16268/18 від 01.04.2020, №607/12170/20 від 08.12.2021, особливі обставини, яких стосується стаття 185 СК України, можуть бути зумовлені як позитивними, так і негативними фактами, зокрема хворобами. При цьому, Сімейний кодекс України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого (правовий висновок Верховного Суду у справі №6-1489цс17 від 13.09.2017). Наявність фактично понесених або передбачуваних додаткових витрат має довести особа, яка заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.81 ЦПК України). Під час розгляду справи, на підставі належним чином оцінених доказів, які підтверджують наявність у дітей захворювань, які потребували лікування, районний суд дійшов правильного висновку, що заявлені позивачем до стягнення витрати є додатковими та необхідними витратами, що викликані особливими обставинами, передбаченими статтею 185 СК України. Доводи апеляційної скарги правильність таких висновків не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та припущень, на яких не може ґрунтуватися судове рішення. Колегія суддів приходить до висновку, що вищенаведені витрати ОСОБА_2 на лікування дітей підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому такі підлягають до задоволення. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Окрім цього, встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , являється студентом 1 курсу денної форми навчання Інституту архітектури та дизайну Національно університету «Львівська політехніка» - термін навчання до 30.06.2024 р., спеціальність - «Архітектура та містобудування», платна форма навчання. Відповідно до договору №45-2 від 29.08.2020 «Про надання освітніх послуг» - вартість освітньої послуги за І курс навчання - 23700,00 грн., 2 курс (2021/2022) 23700,00 грн., 3 курс (2022/2023) -23700,00 грн., 4 курс (2023/2024) -23700,00грн. Вартість навчання за І курс (2020/2021) в сумі 23 700,00 грн.оплатила (посеместрово) особисто вона. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , також навчається на заочній формі факультету управління фінансами та бізнесу в Львівському національному університеті імені Івана Франка IV акредитації. Відповідно до договору «Про надання платної освітньої послуги № 1062-3-20» від 15.09.2020 року - навчання платне. Термін навчання з 01.09.2020 р. по 30.06.2024 року. Загальна вартість освітньої послуги за весь строк навчання становить 58 788,00 грн. Вартість освітньої послуги за кожен навчальний рік становить 14 697,00 грн.. Оплату за І курс (посеместрово) навчання здійснила вона особисто в сумі 14 800,00 грн. ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі посилається на постанову Верховного Суду від 26.08.2020 року у справі №336/1488/19, в якій суд касаційної інстанції зауважив, що навчання особи з метою здобуття професійної освіти не належить до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат із батьків на утримання дитини. Отже, такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами в розумінні ст.185 СК. Верховний Суд звернув увагу, що позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання в державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини. Особою 1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад обрано позивачем на власний розсуд, без погодження з відповідачем. Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що навчальні заклади ОСОБА_3 було обрано у м.Львові а не закордоном. Окрім того, колегія суддів вважає сумнівними твердження відповідача, що з ним не було узгоджено вибору навчальних закладів. Як вбачається з матеріалів справи, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано 27 листопада 2020 року в той час, як договори про надання освітніх послуг були укладені в серпні та вересні 2020 року, ще за час проживання їх однією сім`єю. Доводи апелянта щодо незгоди з тим, що навчання дитини не є розвитком її здібностей колегія суддів до уваги не приймає з врахуванням наступного. Слід одразу зауважити, що поняття «здібність» не зводиться до знань, умінь і навичок, що є у людини, але вони забезпечують їх швидке надбання. Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині відразу, не є природною властивістю. Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Частинами 7, 8 ст. 7 СК України передбачено, що кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Приписами ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» закріплено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, при вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей. Навчання дитини з метою отримання професії не може не вважатися розвитком її здібностей з огляду на положення Закону України «Про освіту», де в преамбулі зазначено, що освіта є основою інтелектуального, духовного, фізичного і культурного розвитку особистості, її успішної соціалізації, економічного добробуту, запорукою розвитку суспільства, об`єднаного спільними цінностями і культурою, та держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її талантів, інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, формування цінностей і необхідних для успішної самореалізації компетентностей, виховання відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству, збагачення на цій основі інтелектуального, економічного, творчого, культурного потенціалу Українського народу, підвищення освітнього рівня громадян задля забезпечення сталого розвитку України та її європейського вибору. З огляду на вказане вище, витрати понесені позивачем оплаті за навчання доньки, пов`язані з необхідністю розвитку здібностей дитини, отримання нею освіти, і в розумінні ст. 185СК України є додатковими. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Згідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 02 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її постановлення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 14 лютого 2022 року. Головуючий : Ванівський О.М. Судді: Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.