Постанова 4856 № 560/1649/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/1649/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лабань Г.В. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 05 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Курка О. П. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького до ОСОБА_1 про стягнення коштів, В С Т А Н О В И В : в квітні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького про стягнення коштів. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 13 серпня 2020 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 серпня 2020 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що між Національною академією Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького та солдатом, курсантом Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького ОСОБА_1 .. 30.07.2017 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, відповідно до якого відповідач зобов`язався добровільно відшкодувати витрати, пов`язані з утриманням у вищому військовому навчальному закладі відповідно до вимог ст. 25, ч. 10 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", в разі дострокового розірвання контракту та при відмові від подальшого проходження військової служби на посадах офіцерського складу у Державній прикордонній службі України після закінчення академії. Наказом ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького від 19.02.2020 № 108-ОС молодшого сержанта ОСОБА_1 було звільнено з військової служби за підпунктом «д» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через службову невідповідність). Відповідно до розрахунку витрат на утримання відповідача у Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького за період з 30.07.2017 по 19.02.2020, затверджений ректором академії, такі витрати складають 338593,71 грн. (грошове забезпечення - 281510,48 грн., речове забезпечення - 5085,45 грн., продовольче забезпечення - 34327,81 грн., медичне забезпечення - 0,00 грн., забезпечення комунальними послугами та енергоносіями - 17669,97 грн.). З розрахунком витрат відповідач ознайомлений. З метою стягнення вказаних коштів, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи оцінку спірними правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 5 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII, з громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 цього Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 цього Закону. Згідно з ч. 10 ст. 25 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", "з", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 цього Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Згідно з п. 3 Порядку відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року №964, відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв. Порядок розрахунку витрат установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою. Пунктом 4 Порядку №964 визначено, що розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів. З матеріалів справи встановлено, що молодший сержант ОСОБА_1 був звільнений з службовою невідповідністю, не вислуживши 5 років після закінчення вищого військового навчального закладу. Як наслідок, за відповідачем рахується заборгованість з відшкодування витрат, пов`язаних з його утриманням в Академії в сумі 338593,71 грн. Згідно з п. 7 Порядку № 964 у разі відмови курсанта або особи офіцерського складу добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Оскільки, відповідач будучи обізнаним під час підписання контракту про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі у разі дострокового розірвання контракту, проте на час розгляду справи зазначену вище суму коштів не відшкодував, туму суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь Адміністрації Державної прикордонної служби України витрати коштів пов`язаних з його утриманням у Національній академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького, у розмірі 338593 грн.71 коп. Аналізуючи доводи апелянта стосовно залишення позовної заяви без розгляду, оскільки остання підписана не уповноваженою особою, колегія суддів зазначає наступне. Специфіка представництва за довіреністю в адміністративному судочинстві зумовлена його публічно-правовим та офіційним характером і визначена відповідними нормами КАС України. Так, згідно з частинами 1, 3 статті 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб`єкта владних повноважень), або через представника. Відповідно до частин 1, 3, 6, 8 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Оригінали документів, зазначених у цій статті, копії з них, засвідчені суддею, або копії з них, засвідчені у визначеному законом порядку, приєднуються до матеріалів справи. У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання. Частинами 1, 2 статті 60 КАС України передбачено, що представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки. Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері. Приписами Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» №1401 від 02 червня 2016 року, що набрав чинності 30 вересня 2016 року, Конституцію України доповнено статтею 131-2, у якій передбачено, що виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена. Вказаним Законом розділ XV «Перехідні положення» Конституції України було доповнено пунктом 16-1, у підпункті 11 якого визначено, що представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 01 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 01 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 01 січня 2019 року. Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 01 січня 2020 року. Представництво в суді у провадженнях, розпочатих до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», здійснюється за правилами, які діяли до набрання ним чинності, - до ухвалення у відповідних справах остаточних судових рішень, які не підлягають оскарженню. Частина друга статті 57 КАС України зазначає, що у справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність. За приписами пункту 20 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - це адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Відповідно до частин другої та третьої статті 12 КАС України спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні. Згідно з частиною четвертою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Ці ж категорії справ зазначено і в частині 4 статті 12 КАС України, згідно з якою вони розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження. Як вбачається з матеріалів справи, предметом оскарження в цій справі є стягнення коштів з ОСОБА_1 в розмірі 338593,71 грн., сума якої не перевищує 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, відтак на переконання колегії суддів Д.В. Косміна міг представляти інтереси Адміністрації Державної прикордонної служби України у судах на підставі довіреності. Судом апеляційної інстанції встановлено, що до адміністративного позову додано оригінал належним чином завірену копію довіреності від 02 січня 2020 року № 14/26, що видана головою Державної прикордонної служби України Косміні Д.В. для представництва інтересів Адміністрації Державної прикордонної служби України, та звернення до суду з адміністративними позовами. Копія довіреності містить відбиток штампу Адміністрації Державної прикордонної служби України «згідно з оригіналом». У даній довіреності, зокрема, зазначено, що Косміні Д.В. надається право подання від імені Адміністрації Державної прикордонної служби України позовів, заяв, клопотань, відзивів, заперечень, пояснень, оскарження рішення суду тощо. Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі №826/5500/18 зазначила, що слід вважати підтвердженими повноваження представника юридичної особи на підставі завіреної копії довіреності. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що під час вирішення питання відповідності копії документа, що підтверджує повноваження представника юридичної особи вимогам статті 59 КАС України, зокрема при визнанні копії довіреності такою, що є засвідченою у визначеному законом порядку, слід уникати зайвого формалізму, як-от констатація відсутності в матеріалах заяви (скарги) копії посадової інструкції особи, яка засвідчила копію відповідного документа, відсутність у довіреності вказівки на повноваження представника на засвідчення копії довіреності тощо. Повернення заяв (скарг) за наявності процесуальної можливості пересвідчитись у наявності в особи повноважень на представництво під час розгляду справи (скарги) ставить під загрозу дотримання завдань адміністративного судочинства, закріплених у частині першій статті 2 КАС України, а також дотримання учасниками справи строків звернення до суду та оскарження судових рішень. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовна заява підписана уповноваженою особою, оскільки дана категорія справ не розглядається виключно за правилами загального позовного провадження, натомість така відноситься до справ незначної складності. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.06.2020 у справі №640/10770/19, від 03.9.2020 року у справі № 580/3913/19. Також колегія суддів зауважує, що дана справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи наведене, представник відповідача не врахував зазначених особливостей представництва у малозначних справах, а відтак доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано належних докази на підтвердження повноважень щодо вчинення дій, а саме щодо права подання (підписання) позовної заяви, а відтак і про наявність підстав для залишення адміністративного позову без розгляду є помилковими. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Судова колегія зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, в рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Курко О. П. Біла Л.М.