Постанова 4856 № 560/2133/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/2133/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 16 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, В С Т А Н О В И В : В квітні 2020 року Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося до суду з позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в сумі 6959,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податковий борг виник внаслідок несплати позивачем в добровільному порядку самостійно визначеної суми грошового зобов`язання зі сплати податків на доходи фізичних осіб та військового збору. При цьому, позивач відзначає, що відповідачем не погашено податковий борг до теперішнього часу. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року позовні вимоги задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вищевказане рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Серед іншого відповідач зазначив про недоведеність позивачем джерела виникнення податкового боргу в сумі 6959,40 грн., а саме його утворення внаслідок несплати відповідачем в установлені строки суми грошових зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб та військового збору, яке визначене самостійно платником податків за результатами річного декларування згідно декларації про майновий стан і доходи, поданої за звітний 2018 рік. Також, апелянт відзначає безпідставність посилання податкового органу на факт винесення податкової вимоги форми "Ф" №27914-17 від 06.08.2018, оскільки остання жодним чином не стосується періоду за який виник податковий борг та який є предметом розгляду даної справи. Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Як встановлено з матеріалів справи, за даними Головного управління ДПС у Хмельницькій області за відповідачем станом на день розгляду справи в судовому порядку рахується податковий борг в розмірі 6959,40 грн., який утворився внаслідок несплати в установлені строки суми грошових зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які визначені самостійно платником податків за результатами річного декларування згідно декларації про майновий стан і доходи, поданої за звітний 2018 рік. Головне управління ДПС у Хмельницькій області виставило відповідачу податкову вимогу форми "Ф" №27914-17 від 06.08.2018, яка була надіслана на адресу відповідача, ним не оскаржувалась та контролюючим органом не відкликалась. Оскільки податковий борг відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість та доведеність вимог податкового органу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з п.п. 20.1.19 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України; стягувати суми недоїмки із сплати єдиного внеску; стягувати суми простроченої заборгованості суб`єктів господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитами (позиками), залученими державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державні (місцеві) гарантії, а також за кредитами із бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України. Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. За приписами п. 54.1 ст. 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання, яку зазначає у податковій (митній) декларації, а у випадках, передбачених п. 54.3 ст. 54 ПК України, обов`язок визначення суми грошових зобов`язань платника податків покладено на контролюючий орган, який згідно зі ст. 58 Податкового кодексу України реалізує такі повноваження шляхом надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення. Строки сплати сум податкового зобов`язання встановлені ст. 57 ПК України та складають 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, визначеного п. 49.18 ст. 48 ПК України, або протягом такого ж строку за днем отримання податкового повідомлення - рішення, а у випадку оскарження - за днем узгодження. Підпунктом 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Підпунктом 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України зазначено, що податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. За приписами п.п. 19-1.1.22 п. 19-1 ст. 19-1 ПК України погашення податкового боргу, стягнення своєчасно не нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів здійснюють контролюючі органи. Контроль за своєчасністю подання платниками податків передбаченої законом звітності (декларацій, розрахунків та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів), своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків, зборів, платежів покладено на органи державної фіскальної служби. Приписами пункту 59.1 ст. 59 ПК України встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Відповідно до п.п. 59.4-59.5 ст.59 ПК України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається). Відповідно до п. 95.1 ст. 95 ПК України на контролюючі органи покладено також обов`язок здійснювати за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Пунктом 95.2 ст. 95 ПК України встановлено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини (п. 95.3 ст. 95 ПК України). Аналізуючи викладені вище норми, колегія суддів дійшла до висновку про те, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, а предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку; встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених ПК України, тощо. Наведене є однією із гарантій дотримання у податкових відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного суду від 22.08.2018 у справі № 820/1878/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції. Матеріалами справи підтверджено, що за позивачем рахується податковий борг у сумі 6959,4 грн., який утворився внаслідок несплати в установлені строки суми грошових зобов`язань по податку на доходи фізичних осіб та військового збору, яке визначене самостійно платником податків за результатами річного декларування згідно декларації про майновий стан і доходи, поданої за звітний 2018 рік. Відповідно до підпункту 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов`язання за звітний рік з податку сплачується фізичними особами - протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення. Відповідно до пункту 87.11 статті 87 ПК України, орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження. Як встановлено з матеріалів справи, позивачем на податкову адресу відповідача було надіслано податкову вимогу форми "Ф" №27914-17 від 06.08.2018, яка відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, отримана особисто ОСОБА_1 10.08.2018 року (а.с. 9), в судовому порядку не оскаржувалась та не є скасованою, зміненою або відкликаною. Колегія суддів зауважує, що з дати направлення зазначеної вимоги відповідачу податковий борг платника податків існував, у зв`язку з чим вказана податкова вимога не втратила своєї юридичної сили. Таким чином, матеріалами справи засвідчується той факт, що відповідачбув належним чином повідомлений про наявність податкового боргу. При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження апелянта про те, що жодної податкової вимоги йому до цього часу вручено не було, а наявний на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення підпис йому не належить. Так, зокрема, правила надання послуг поштового зв`язку (далі - Правила), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, передбачають порядок вручення рекомендованих поштових відправлень. У пункті 99 Правил зазначено: рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, … які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім`ї за умови пред`явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв`язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу. У пункті 106 Правил передбачено: під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв`язку на підставі пред`явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище. На бланку повідомлення про вручення поштового відправлення з позначкою "Вручити особисто", внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" одержувач розписується та зазначає прізвище. Відповідні дані на бланку повідомлення про вручення також зазначаються про особу, уповноважену на одержання внутрішнього рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка", адресованого юридичній особі або фізичній особі за місцем роботи. Бланк повідомлення про вручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" повертається за зворотною адресою у першочерговому порядку. З наведених норм можна дійти висновку, що загальний порядок фіксації та оформлення вручення рекомендованого поштового відправлення передбачає встановлення особи одержувача та зазначення на бланку повідомлення про вручення його прізвище. Цей запис вносить працівник поштового зв`язку. Апеляційний суд відзначає, що рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи, містить особистий підпис та прізвище одержувача на бланку повідомлення про вручення поштового відправлення. Напис про одержання поштового відправлення учасником справи, в якому зазначене його прізвище, зроблений працівником поштового зв`язку, зазвичай є переконливим доказом отримання відправлення саме адресатом. Таке переконання грунтується на презумпції добросовісного виконання працівниками пошти своїх обов`язків. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №222/1402/16-а (адміністративне провадження №К/9901/3223/19). В призмі викладеного, судова колегія враховує можливість спростування вказаної презумпції скаржником, однак зауважує, що відповідачем вказаного не досягнуто, оскільки належних і достатніх доказів в підтвердження власних доводів суду не надано. Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05). Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96). Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29). У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.