Постанова 4856 № 380/2794/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 380/2794/20 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Коморний О.І. Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б. 05 жовтня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Матохнюка Д.Б. суддів: Франовської К.С. Шидловського В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Старунського Дмитра Миколайовича про визнання недійсною присяги судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Старунського Дмитра Миколайовича, В С Т А Н О В И В : у квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до судді Восьмого апеляційного адміністративного суду Старунського Дмитра Миколайовича в якому просив визнати, що у відповідності до вимог Конституції України, Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» присяга судді Старунського Дмитра Миколайовича, підписана ним 25 вересня 1991 року є недійсною і, відповідно, громадянин ОСОБА_2 не має права здійснювати правосуддя в державі Україна. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Розпорядженням від 21 травня 2020 року №5-р Голова Восьмого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_3 передав до Верховного Суду справу №380/2794/20 для визначення підсудності. Підставою для передачі цієї справи зазначено те, що однією зі сторін (відповідачем) є суддя Восьмого апеляційного адміністративного суду, водночас до підсудності цього суду віднесено розгляд вказаної справи. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2020 року визначено підсудність справи №380/2794/20 за Сьомим апеляційним адміністративним судом. Розпорядженням від 10 червня 2020 року №7-р В.о голови Восьмого апеляційного адміністративного суду Затолочний В.С. передав до Сьомого апеляційного адміністративного суду справу №380/2794/20 за підсудністю. 16 червня 2020 року справа №380/2794/20 надішла до Сьомого апеляційного адміністративного суду. Ухвалами Сьомого апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2020 року відкрито апеляційне провадження та від 20 липня 2020 року розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції на 29 липня 2020 року о 13 год. 30 хв. Відповідач у судове засідання не з`явився. Проте, 28.07.2020 року до суду надійшов лист Восьмого апеляційного адміністративного суду в якому зазначено про те, що суддя Старунський Д.М. в період з 13.07.2020 по 02.08.2020 знаходиться у щорічній відпустці. У судовому засіданні позивач заявив клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату та надати йому можливість ознайомитись із відзивом та іншими матеріалами, які є у справі. Дане клопотання колегією суддів задоволено. У зв`язку з перебуванням членів колегії суддів у щорічних відпустках, розгляд справи було призначено на 22 вересня 2020 року о 10 год. 30 хв. Так, 14 вересня 2020 року позивачем подано клопотання в якому він просив перенести судове засідання на іншу дату, оскільки 22 вересня 2020 року він буде зайнятий в іншому суді. До клопотання позивачем додано копію повістки про виклик. Крім того, 22 вересня 2020 року до суду надійшов лист Восьмого апеляційного адміністративного суду в якому повідомлено про те, що відповідно до наказу голови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26.08.2020 №297-к/тв «Про припинення повноважень судді ОСОБА_2 та відрахування його зі штату суду» припинено повноваження судді Восьмого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_2 у зв`язку із смертю та відраховано його зі штату суду з 25 серпня 2020 року. При цьому, до листа надано копію наказу №297-к/тв від 26.08.2020 та копію свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серія НОМЕР_1 від 26.08.2020. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва. Враховуючи зазначені положення закону, питання щодо закриття провадження у даній справі колегією суддів не вирішується. Клопотання позивача про перенесення розгляду справи колегією суддів вкотре задоволено та розгляд справи було призначено в режимі відеоконференції на 30 вересня 2020 року о 12 год. 40 хв. У судове засідання позивач не з`явився, однак вкотре подав до суду клопотання в якому просив перенести судове засідання, оскільки 30.09.2020 року він зайнятий в іншому суді. Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а також те, що явка сторін не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення чергового клопотання позивача про відкладення розгляду справи. Заслухавши, суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності. У випадку коли позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі (п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України). Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Крім того, ст. 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень. Так, із змісту позовної заяви встановлено, що позивач просить визнати, що у відповідності до вимог Конституції України, Законів України «Про судоустрій і статус суддів» та «;Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» присяга судді Старунського Дмитра Миколайовича, підписана ним 25 вересня 1991 року є не дійсною і, відповідно, громадянин ОСОБА_2 не має права здійснювати правосуддя в державі Україна. Також, позивач зазначає, що під час особистого спілкування в судовому засіданні, а потім у зв`язку з діями судді при розгляді і вирішенні питань стосовно позовів позивача, у позивача склалося враження, що громадянин ОСОБА_2 не просто людина, становлення якої відбулося під час комуністичного режиму, а людина, яка досі сповідує ідеї комунізму та використовує їх у своїх діях і рішеннях. Після отримання копії присяги судді ОСОБА_2 позивач переконався, що його сумніви стосовно права громадянина ОСОБА_2 займати в державі Україна посаду судді підтверджуються відсутністю присяги судді, яку повинен був скласти громадянин ОСОБА_4 у відповідності до частини 1 статті 57 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Суддя держави України присягає Українському народові, суддя ОСОБА_2 присягав не існуючій вже державі УРСР. У своїй присязі суддя ОСОБА_2 клянеться «всі свої знання, здібності і досвід віддати справі побудови соціалістичної правової держави» УРСР. Не відомо коли і ким слово «соціалістичної» було закреслене, але герб УРСР, який стоїть на початку присяги і назва «Присяга судді і народного засідателя судів Української РСР» підтверджує, що відповідно діючої присяги судді ОСОБА_2 , він досі все робить для повернення соціалістичної держави. Також, позивач вказує, що у відповідності до частини 1 статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» пропаганда комуністичного та/або націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та їхньої символіки визнається наругою над пам`яттю мільйонів жертв комуністичного тоталітарного режиму, націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарного режиму та заборонена законом. Тож діюча клятва громадянина ОСОБА_2 не тільки пропагувати а і будувати комуністичний режим, який був панівним в УРСР є протиправна. Зазначає, що у відповідності до підпункту а) пункту 4) частини 1 статті 1 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» герб УРСР відноситься до символіки комуністичного тоталітарного режиму, а частина 1 статті 4 цього ж закону забороняє публічне використання символіки комуністичного тоталітарного режиму. Присяга судді, яка є публічним документом, не входить в перелік документів і випадків, перерахованих в частині 3 статті 4 цього закону, на які не поширюється заборона використання комуністичної символіки, тому присяга судді Старунського Д.М., в якій використаний герб УРСР, є не законною. Вказує, що у своїй присязі суддя ОСОБА_2 клянеться «всі свої знання, здібності і досвід віддати справі виховання громадян у дусі поваги до радянських законів». Виховання громадян є тією ж пропагандою радянського, комуністичного режиму, є участю у політичній діяльності що заборонено статтею 127 Конституції України та частиною 1 статті 3 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Крім того, відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 4 КАС нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних. При цьому, нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування. Проте, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах. Таким чином, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує свою дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин. Враховуючи викладене вище, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді. При цьому, захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Враховуючи те, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин з приводу прийняття суддею присяги, то така присяга судді не породжує для позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у даній справі. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі № 9901/22/17, від 12.06.2018 року у справах №800/489/17 та № 800/587/17, від 16.10.2018 року у справі № 9901/415/18, від 09.04.2019 року у справі №9901/611/18. При цьому, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Відповідно до ч. 6 ст. 170 КАС України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз`яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи. Враховуючи те, що розгляд даного спору перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № П/9901/385/18 та від 17 жовтня 2018 року у справі № 9901/591/18. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної ухвали дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 19, 170, 243, 250, 308, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Матохнюк Д.Б. Судді Франовська К.С. Шидловський В.Б.