Постанова 4856 № 380/2940/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 380/2940/26 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сподарик Наталія Іванівна Суддя-доповідач - Сапальова Т.В. 27 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сапальової Т.В. суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М., Курильця А.Р., Мікули О.І. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М., Курильця А.Р., Мікули О.І. з вимогами: - визнати дії Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду уповноважених на виконання функцій держави у складі суддів Курильця Андрія Романовича, Кузьмича Сергія Миколайовича, Мікули Оксани Іванівни протиправними; - зобов`язати Державу Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду уповноважених на виконання функцій держави у складі суддів Курильця Андрія Романовича, Кузьмича Сергія Миколайовича, Мікули Оксани Іванівни виконати вимоги ст.254 КАС України,ч.2 ст.19 Конституції України та надати роз`яснення незрозумілого рішення суду на підставі українського законодавства, судової практики ЄСПЛ; - стягнути солідарно з Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Курильця Андрія Романовича, Кузьмича Сергія Миколайовича, Мікули Оксани Іванівни на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 моральну шкоду у сумі 400000,00грн (чотириста тисяч гривень, 00 копійок), яка буде направлена на потреби ЗСУ. Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М., Курильця А.Р., Мікули О.І. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди. Позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року та постановити судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Розпорядженням від 04 березня 2026 року в.о. голови Восьмого апеляційного адміністративного суду, Нос С.П. передав до Верховного Суду справу №380/2940/26 для визначення підсудності. Підставою для визначення Верховним Судом підсудності цієї справи зазначено те, що відповідачем у справі №380/2940/26 є Восьмий апеляційний адміністративний суд, в особі суддів Кузьмича С.М., Курильця А.Р., Мікули О.І., до підсудності якого віднесено розгляд указаної справи. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11 березня 2026 року визначено підсудність адміністративної справи №380/2940/26 за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду Кузьмича С.М., Курильця А.Р., Мікули О.І. про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди за Сьомим апеляційним адміністративним судом. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року, призначено апеляційний розгляд справи у відкритому судовому засіданні. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання. Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, в провадженні Восьмого апеляційного адміністративного суду перебуває справа №380/19379/25 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Вищої Ради Правосуддя, Держави України в особі судді Херсонського окружного адміністративного суду (відряджена до Львівського окружного адміністративного суду) ОСОБА_3 , Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправними дій та стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 про відмову у відкритті провадження у справі. Відповідно до автоматизованого розподілу справ визначено колегію суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі суддів А.Курильця, С.Кузьмича, О.Мікули. Ухвалою колегії суддів від 08.01.2026 у справі №380/19379/25 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 . Позивач вважає, що справа №380/19379/25 яка відповідно до діючого законодавства розглядається в порядку загального провадження, колегією суддів розглядається в порядку письмового провадження, що фактично позбавляє позивача - ОСОБА_2 доступу до правосуддя. Крім цього, зазначив, що звернувся до колегії суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі Курильця А.Р., Кузьмича С.М., Мікули О.І із заявою про роз`яснення рішення суду. Однак, заява про роз`яснення рішення суду від 26.01.2026 станом на 12.02.2026 колегією суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі Курильця А.Р., Кузьмича С.М., О.Мікулою проігнорована. З огляду на зазначене, позивач вважає, що дії щодо не вирішення заяви про роз`яснення рішення суду є протиправними. Також позивач вважає, що відповідач своїми умисними протиправними, незаконними діями, а також бездіяльністю, спричинили шкоду ОСОБА_6 у розмірі 400 000,00 грн. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для притягнення судді або суду до юридичної відповідальності за здійснення правосуддя, окрім випадків коли дії судді (суддів) були навмисними, тобто становили склад правопорушення. Крім того, з посиланням на висновки Верховного Суду, суд зазначив, що цей спір за своїм змістом не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Вивчивши доводи апеляційної скарги, беручи до уваги підстави та обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також зміст і суть порушеного права, зміст та висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваній ухвалі, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав. Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур. Приписами частини першої статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їхній захист, визначеним у цій статті шляхом. Завданням адміністративного судочинства у силу норм частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За правилами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України). Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод. Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі № 280/8200/23. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Водночас поняття «позов, який не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» необхідно тлумачити більш широко: вказане поняття стосується як позову, який не може розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які не підлягають судовому розгляду. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Як слідує зі змісту позовної заяви, позивач оскаржує дії/бездіяльність колегії суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду, які виразилися, на думку позивача, у порушенні його прав під час розгляду його справ, скарг та заяв, а також порушень, пов`язаних з вчиненням процесуальних дій у судових справах, крім того на думку позивача вказані дії спричинили йому шкоду. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23.05.2001 № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 1340/4052/18, а також у постановах Верховного Суду , від 27.11.2019 у справі № 320/3328/19, від 26.05.2021 у справі №460/9271/20, від 06.07.2021 у справі №240/533/21, від 31.01.2023 у справі №640/13808/21, від 23.02.2023 у справі та багато інших. Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03.04.2018 в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається. У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності та не пов`язані зі здійсненням судом провадження у справі, результатом якого є прийняття акта органом судової влади. За висновками, неодноразово викладеними Великою Палатою Верховного Суду, відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви (скарги) та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі відповідного порядку оскарження рішень, дій та бездіяльності суду. Аналізуючи наведені положення чинного законодавства України у світлі роз`яснень Конституційного Суду України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 280/1334/19 підсумувала, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді). Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.04.2025 у справі №560/19107/24. Таким чином, позовні вимоги про оскарження дій/бездіяльності, які стосуються вчинення/ невчинення судом (суддею) передбачених процесуальним законом дій, не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого цим законодавством. Отже, спірні правовідносини за своїм змістом не є владно-управлінськими, стосуються дій/ бездіяльності суду (судді) щодо процесуальних питань у межах конкретних справ. Цей спір не можна визначити як публічно-правовий, отже колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства. При цьому, відповідні обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті. Окрім того, предметом даного спору є також стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. З огляду на висновки, що даний спір не є публічно-правовим, то відносини щодо відшкодування моральної шкоди є цивільними правовідносинами. Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків судів першої інстанції та не дають підстав вважати, що оскаржуване судове рішення постановлено Львівським окружним адміністративним судом з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України). Крім того, колегія суддів зазначає, що позивач, не погодившись з судовим рішенням, звернувся до Восьмого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року про відмову у відкритті провадження та постановити судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Водночас ст.312 КАС України визначено порядок розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції. Відповідно до ч.3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Отже, вивчивши доводи та вимоги, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки це не входить до встановленого КАС України виключного переліку повноважень суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд. Таким чином, колегія суддів вирішила згідно зі ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Сапальова Т.В. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.