Постанова Одеський апеляційний суд № 521/5848/19

Номер провадження: 22-ц/813/4541/20 Номер справи місцевого суду: 521/5848/19 Головуючий у першій інстанції Коблова О. Д. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.09.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Гірняк Л.А., Комлевої О.С., за участю: секретаря Ющак А.Ю., представника ОСОБА_1 - адвоката Уртаєва О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини, встановив: 05 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини. В обґрунтування позовних вимог позивачка посилалась на те, що 18.06.2011 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що Другим Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ОМУЮ у книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 156 та видано свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 від 18.06.2011 року Від даного шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 17 липня 2018 року Малиновським районним судом м. Одеси справа № 521/8992/18 винесено рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Позивачка вказала, щр в теперішній час сторони не дійшли згоди щодо грошового забезпечення дитини. У зв`язку з викладеним, позивачка звернулась до суду з даним позовом та просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини у розмірі 8000 грн. та визначити місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 разом з матір`ю. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення місця проживання дитини - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 5500 грн., щомісячно, починаючи з 05.04.2019 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визначено місце проживання малолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю - ОСОБА_1 за її місцем проживання ( АДРЕСА_1 ) Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у сумі 768,40 грн. Стягнуто з з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768,40 грн. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року, та постановлення нового, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки - ОСОБА_3 у розмірі 4000 грн. щомісячно. В іншій частині позову відмовити. До суду апеляційної інстанції з`явився лише представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Уртаєв О.І., інші учасники справи до суду не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час і місце судового засідання, у тому числі представник заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 - адвокат Сакали М.І. (а.с.198, 200). Залучений до участі у справі ухвалою Одеського апеляційного суду від 08.07.2020 року в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, також до суду не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання (а.с.195-97), висновок щодо доцільності проживання малолітньої ОСОБА_4 з матір`ю вони з об`єктивних причин суду не надали (а.с.205). З огляду на викладені обставини, колегія суддів вирішила слухати справу у відсутність її учасників, які до суду не з`явились, однак які належним чином були повідомлені про час і місце судового засідання. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, відзив на неї (а.с.48-50), колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеля ційної скарги, виходячи з наступних підстав. Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 181 СК України за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь в її утриманні у грошовій і (або) натуральній формі, у тому числі шляхом стягнення за рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів). Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2018 року Малиновським районним судом м. Одеси справа № 521/8992/18 було винесене рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, їх малолітня донька ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , залишилась проживати з позивачкою - ОСОБА_1 і перебуває на утриманні позивачки. При цьому, вирішуючи питання про стягнення аліментів у сумі 5500 грн. щомісячно, суд виходив із того, що відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківська, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Крім того, суд зазначив, що відповідно до вимог, передбачених ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Також суд обрунтовано вказав, що відповідно до ч ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Конвенцією про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. В Декларації прав дитини проголошено, що дитині законом та іншими заходами повинен бути забезпечений спеціальний захист та надані можливості та умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим та нормальним шляхом, що дитина повинна рости під піклуванням та відповідальністю своїх батьків та у будь-якому разі в атмосфері матеріальної забезпеченості, що суспільство та органи публічної влади повинні здійснювати особливе піклування про дитину, яка не має достатніх коштів для існування, що дитина за будь-яких обставин повинна бути серед тих, хто першим отримає захист та допомогу. Враховуючи викладені обставини, а також те, що відповідно до ч.1ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, суд першої інстанції дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню аліменти щомісячно на утримання їх малолітньої доньки у розмірі 5500 грн., починаючи з дня пред`явлення позову до досягнення дитиною повноліття, як того вимагає ст.ст. 180, 191 СК України. При цьому, колегією суддів враховується, що відповідач ОСОБА_2 є дієздатною, працездатною людиною, зареєстрований як ФОП, тримує щорічний дохід в розмірі 233 840 грн., що ідтверджується податковою декларацією платника єдиного податку - ФОП ОСОБА_2 (а.с.56). Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що він може надавати матеріальну допомогу дитині щомісячно лише у розмірі 4000 грн., колегія суддів не може взяти до уваги, так як доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 фактично не зазначає всіх своїх доходів, оскільки наймає контейнери на ринку «7 км», де реалізує товари і отримує щомісячний дохід, а також орендує нежитлове приміщення (магазин) в торговому павільоні «ІНФОРМАЦІЯ_3», розташованого а адресою: АДРЕСА_2 матеріалами справи не спростовані, а навпаки підтверджені (а.с.52-54). Крім того, матеріалами справи не спростовані доводи позивачки ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 в теперішній час не несе витрати на навчання своєї нової дружини - ОСОБА_5 і на найм житлового приміщення, яке фактично належить матері його нової дружини - ОСОБА_6 (а.с.57-60, 81-82). Також колегія суддів не погоджується з доводами заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивчка ОСОБА_1 фактично не несе витрати на утримання їх дитини, оскільки зазначені доводи спростовуються наявними у справі доказами (а.с.98-126), та тим, що саме батьки мають нести відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини. Всі вищевикладені обставини в своїй сукупності свідчать про обгрунтованість і законність оскаржуваного судового рішення. Що стосується судового рішення, в частині визначення місця проживання дитини разом з матірью, суд першої інстанції обгунтовано виходив із того, що відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. При цьому, доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що між сторонами не існує спору з приводу місця проживання їх дитини, спростовуються тим, що вказані обставини заперечує позивачка, що і змусило її звернуисть з даним позовом до суду. Крім того, зі змісту зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 , яка не була прийнята судом до сумісного розгляду, про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільного спілкування з дитиною (а.с.40-47), а також його відзиву на дану позовну заяву (а.с.48-50), вбачається спір між сторонами щодо місця проживання їх дитини - малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що без вирішення питання про визначення місця проживання малолітньої доньки сторін, в подальшому може виникнути питання з приводу тимчасового її вивезення за межі України, що зазначено в суді апеляційної інстанції представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Уртаєвим О.І., або спір щодо сплати аліментів на утримання малолітньої доньки сторін. Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про наявність предмету спору між сторонами щодо визначення місця проживання їх малолітньої доньки, а також про відсутність правових підстав про закриття провадження у справі в цій частині. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційної скарги. Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 27 травня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено: 05.10.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда Л.А. Гірняк О.С. Комлева