Постанова 4808 № 344/11278/19

Справа № 344/11278/19 Провадження № 22-ц/4808/978/20 Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., секретаря Капущак С.В., з участю ОСОБА_1 та його представника адвоката Малетина А.Я., представників Івано-Франківської міської ради, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківської міської ради до Державного реєстратора Державного підприємства «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина Андрія Богдановича, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року під головуванням судді Бородовського С.О. у м. Івано-Франківську в с т а н о в и в: 25 червня 2019 року Івано-Франківська міська рада звернулася з позовом до державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію права власності. Позов обґрунтований тим, що 03 травня 2017 року державним реєстратором ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалином А.Б. проведено державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0815 га з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності та внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, номер запису 20275021 Підставою виникнення речового права зазначено: витяг з рішення № 93- XLIX, виданий 20.04.2010, видавник: Івано-Франківська міська рада; технічна документація із землеустрою, серія та номер: б/н, видавник: ПП «Галко-ІФ»; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-2602350822017, виданий 02.03.2017, а підставою внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35065134 від 05.05.2017, Цалин А.Б. , ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Позивач вказує, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 подали для реєстрації документи, яких завідомо недостатньо для державної реєстрації, оскільки рішенням міської ради від 20.04.2010 їм надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, та у зв`язку із невідповідністю розробленої технічної документації нормам чинного на той час містобудівного і земельного законодавства таку документацію не було затверджено на засіданні сесії Івано-Франківської міської ради. Рішення про надання у власність земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 міською радою не приймалося, а державний реєстратор здійснив неправомірні дії щодо ухвалення оскаржуваного рішення та внесення відомостей в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Такими діями відповідачі порушили право власності територіальної громади на нерухоме майно. Позивач просив скасувати рішення державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35065134 від 05.05.2017 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,0815 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0311, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року позов задоволено Скасовано рішення державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 35065134 від 05.05.2017 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. Стягнуто з Цалина А.Б. на користь позивача 1 921 грн судового збору. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду. Зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року» від 14.05.2015 № 418-VIII внесено зміни до ЗК України задля отримання громадянами України у власність земельних ділянок щодо яких до 1 січня 2013 року розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на основі такої документації без будь-яких її подальших погоджень, зокрема, з органом місцевого самоврядування, та без отримання від, зокрема, органу місцевого самоврядування рішення про передачу конкретному громадянину земельної ділянки у власність. Тому, після реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Державному земельному кадастрі на виконання вимог ст. 79-1 ЗК України, державний реєстратор Цалин А.Б. прийняв законне та правильне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), на підставі якого зареєстрував 05.05.2017 право спільної сумісної власності на земельну ділянку за ним та ОСОБА_1 . Таке право власності набуте ним на підставі вищевказаного Закону № 418-VII - з підстав розробленої до 2013 року технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка розроблена на підставі рішення позивача від 20.04.2010 № 93- XLIX. Позивач до справи не подав жодного доказу про те, що станом на 05.05.2017 земельна ділянка по АДРЕСА_1 була його власністю, майновим правом чи перебувала в його управлінні, а також не подав суду оскаржуване рішення державного реєстратора та клопотання про витребування реєстраційної справи. Також, позивач на підставі декількох рішень сесій оформив муніципальну власність на земельну ділянку, з розділенням такої на дві земельні ділянки із частковою зміною первісного цільового призначення. Декілька раз він та ОСОБА_1 з серпня 2019 року викликалися позивачем для проведення переговорів щодо земельної ділянки, на яких, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову ради про примусове відчуження земельних ділянок та інших об`єктів нерухомого майна, представники позивача вимагали щоб вони відмовилися від прав на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та від свого позову щодо оскарження рішень щодо оформлення та поділу земельної ділянки. При цьому, з 05.05.2020 почалося злісне невиконання ухвали суду про накладення арешту на земельні ділянки, постановленої в межах справи за їх позовом, за результатом чого вони подали до суду скаргу на бездіяльність державних виконавців органу державної виконавчої служби, що була призначена до розгляду на 09.06.2020. Таким чином, станом на 09.06.2020 на розгляді суду перебували справи щодо оформлення земельної ділянки за позивачем, оскарження бездіяльності державних виконавців щодо невиконання ухвали суду про накладення арешту на земельні ділянки та за даним позовом. При цьому, він не був повідомлений судом першої інстанції про час та місце проведення судових засідань, яке відбулося 10.06.2020, 25.06.2020 та 26.06.2020, чим порушено його процесуальні права. Суд першої інстанції, незважаючи на продовження у зв`язку із дією карантину строків розгляду справи, встановлених процесуальним законом, 10.06.2020 без його участі та участі ОСОБА_1 постановив ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі та відмовив у прийнятті їх зустрічних позовних заяв, вказавши, що така ухвала не підлягає оскарженню. Тобто, у цій ухвалі суд першої інстанції фактично об`єднав три процесуальних документа, два з яких стосувалися поданих ним та ОСОБА_1 зустрічних позовів, питання розгляду яких не вирішується відмовою у прийнятті таких, а може вирішуватися їх поверненням, що оскаржується, проте судом таке право було обмежене. При цьому, така ухвала йому взагалі судом не надсилалася, а надіслана позивачем після судового засідання 25.06.2020. Вказує, що поданий позов є завідомо безпідставним через відсутність предмета спору, оскільки позивачем не завлено вимог щодо майна - земельної ділянки по АДРЕСА_1 , не подано будь-яких доказів, що на цій земельній ділянці є об`єкти нерухомого майна комунальної власності та про реєстрацію його прав на таку ділянку до 05.05.2017, а відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. При цьому, такого відповідача як державний реєстратор ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалин А.Б. не існує, бо з 28.02.2019 скасована його акредитація при цьому інституті, тому такий відповідач перестав мати процесуальну правоздатність та дієздатність, а суд першої інстанції 25.06.2020 відмовився закрити провадження у справі щодо цього відповідача. Також, підставою позову Івано-Франківська міська рада зазначає відсутність рішення ради про передачу земельної ділянки у власність та не затвердження розробленої технічної документації, проте таке вже вирішувалося Івано-Франківським міським судом у справі № 344/12721/13-а, рішення у якій набрало законної сили, тому провадження у справі підлягає закриттю. Крім того, ОСОБА_1 заявив головуючому судді відвід, однак в ухвалі суду від 26.06.2020 зазначено, що відвід заявлено адвокатом Малетином А.Я., тому ця ухвала суду першої інстанції має бути визнана неприпустимою також і через те, що головуючий суддя заборонив ОСОБА_1 коротке приватне спілкування з адвокатом, чим порушив його право на правничу допомогу, що тягне за собою повністю підставний відвід судді. При цьому, строк для заявлення відводу судді не сплинув, оскільки ухвалу від 10.06.2020 ОСОБА_1 отримав 25.06.2020. Просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б. та в частині підстав позову щодо того, що документацію із землеустрою щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було затверджено та для отримання земельної ділянки у власність орган місцевого самоврядування повинен прийняти відповідне рішення - рішення про затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки та надання її у власність, а в іншій частині рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 також посилається на те, що його право власності на земельну ділянку набуте на підставі вищевказаного Закону № 418-VII - з підстав розробленої до 2013 року технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, яка розроблена на підставі рішення позивача від 20.04.2010 № 93- XLIX, а державний реєстратор Цалин А.Б., після реєстрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 в Державному земельному кадастрі, прийняв законне та правильне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу). Зазначає, що міська рада не подала доказів перебування земельної ділянки у її власності станом на 05.05.2017, оформила таку у свою власність пізніше, з приводу чого тривають судові процеси, а також велися переговори з позивачем. Суд першої інстанції порушив його процесуальні права, оскільки йому 09.06.2020 не вдалося з`ясувати, чи у зв`язку із запровадженим карантином відбудеться судове засідання, призначене на 10.06.2020, а також розпочав таке судове засідання та постановив ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі та відмовив у прийнятті його зустрічного позову, замість повернення такого, заборонивши таку оскаржувати та не надіславши її. Аналогічно до доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 та з тих самих підстав посилається на відсутність предмета спору, відповідача державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б. та підстав позову про відсутність рішення ради про передачу земельної ділянки у власність та не затвердження розробленої технічної документації. Вказує, що в ухвалі суду про відхилення заявленого відводу від 26.06.2020 заявники вказані невірно, оскільки саме він 26.06.2020 заявив головуючому судді відвід, а адвокат таку заяву зачитав та вказав, що не може заперечувати в заявленні такого відводу, що підтверджується технічним записом судового засідання, а також заявлений відвід є підставним та його адвокат жодних перешкод у розгляді справи не вчиняв. Просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до державного реєстратора ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалина А.Б. та в частині підстав позову щодо того, що документацію із землеустрою щодо земельної ділянки по АДРЕСА_1 не було затверджено та для отримання земельної ділянки у власність орган місцевого самоврядування повинен прийняти відповідне рішення - рішення про затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки та надання її у власність, а в іншій частині рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. У відзиві на апеляційні скарги представник Івано-Франківської міської ради зазначає, що прийнявши рішення від 20.04.2010 за № 93-XLIX, Івано-Франківська міська рада надала відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, що знаходиться по АДРЕСА_1 (орієнтовною площею 0,0815 га). Рішення про надання у власність земельної ділянки по АДРЕСА_1 міською радою не приймалося. Вказує, що за відсутності повного та вичерпного переліку документів або надання документів які не відповідають вимогам, визначеним чинним законодавством для проведення державної реєстрації права власності, державний реєстратор зобов`язаний прийняти рішення про відмову у проведенні державної реєстрації. Відповідно до п. 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність із земель комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність. Враховуючи, що згідно вимог чинного законодавства надання в приватну власність земель в межах населених пунктів входить до виключної компетенції відповідних рад, а основного документа, який би засвідчував право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , як цього вимагає чинне законодавство, зокрема Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, заявниками свідомо не було подано, тому відсутні будь-які правові підстави для прийняття оскаржуваного рішення державного реєстратора. Таким чином, державна реєстрація прав на нерухоме майно щодо земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (площею 0,0815 га, кадастровий номер 2610100000:04:002:0311), була незаконною та протиправною, а відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Крім того, Порядком безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки, затвердженим постановою КМ України від 05.08.2009 № 844, визначено спрощену процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 та наступних роках державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та ведення садівництва у розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, після прийняття рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок, відповідно до п. 2 якого до заяви про видачу такого державного акта додається копія рішення про передачу земельної ділянки у власність, прийнятого органом місцевого самоврядування чи районною держадміністрацією, а також у разі наявності - технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі - технічна документація), або проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року. Відповідно до п. 3 цього Порядку у разі відсутності рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина, який отримав її у користування до дня набрання чинності ЗК України (тобто до 01.01.2002), громадянин звертається із заявою про передачу йому у власність такої земельної ділянки до відповідного органу місцевого самоврядування та відповідний орган місцевого самоврядування невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК України. З урахуванням вимог п. 3 вказаного Порядку у зв`язку із відсутністю у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішення про передачу їм земельної ділянки у власність, вони звернулися до Івано-Франківської міської ради із заявою про передачу їм у власність такої земельної ділянки, на що рішенням від 20.04.2010 за № 93-XLIX рада надала їм дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на землю, однак після виготовлення такої документації міська рада не приймала рішення про її затвердження та надання у власність земельної ділянки. При цьому, постанова КМ України від 05.08.2009 № 844 втратила чинність 23.01.2016 року, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 під час дії такої не оформили право власності на земельну ділянку, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЗК України, якими врегульовано порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Також системний аналіз положень ст. 79-1, п. 20 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України та п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» вказує на те, що державна реєстрація земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою, що в розумінні ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» означає внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. При цьому, поняття «державна реєстрація земельної ділянки» не тотожне поняттю «державної реєстрації права власності на земельну ділянку». Крім цього зазначає, що в апеляційній скарзі не наведено жодних обставин щодо неможливості подання до суду першої інстанції доказів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, та посилання на такі та обставини, які підтверджуються ними, не містяться в поданих представниками відповідачів відзивах на позовну заяву. Також подання зустрічного позову поза строком, визначеним в ухвалі про відкриття провадження у справі, із подання в строк відзиву на позовну заяву, не відповідає положенням ст. 193 ЦПК України, згідно яких визначено, що відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Просить апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без зміни. В засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Малетин А.Я. подані ним та ОСОБА_2 апеляційні скарги підтримали з наведених у них мотивів. Представники Івано-Франківської міської ради вимоги апеляційних скарг заперечили, покликаючись на обґрунтованість висновків суду першої інстанції. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та необхідність дотримання судом строків розгляду, колегія суддів відповідно до статті 372 ЦПК України перешкод у розгляді справи в зв`язку з їх неявкою не вбачає. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника, представників Івано-Франківської міської ради, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що рішенням Івано-Франківської міської ради від 20.04.2010 за № 93-XLIX надано відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право спільної сумісної власності на землю громадянам для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі постанови КМ України № 844 від 05.08.2009 та постанови КМ України № 1112 від 21.10.2009, орієнтовною площею 0,0815 га на АДРЕСА_1 (п. 4.41 рішення) (т. 1 а.с. 7-10). Державним реєстратором ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалином А.Б. 03.05.2017 проведено державну реєстрацію земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2610100000:04:002:0311 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1240772526101, та внесено запис про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на цю земельну ділянку, номер запису про право власності: 20275021, що вбачається з копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованої 29.05.2017 року № 88239812 (т. 1 а.с. 6). Запис про право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 35065134 від 05.05.2017, прийнятого державним реєстратором ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалином А.Б. Підставою виникнення права власності на земельну ділянку вказано: витяг з рішення, серія та номер: № 93-XLIX, виданий 20.04.2010, видавник: Івано-Франківська міська рада; технічна документація із землеустрою, серія та номер: б/н, видавник: ПП «Галко-ІФ»; витяг з ДЗК, серія та номер: НВ-2602350822017, виданий 02.03.2017, видавник: Шендерецька С.В. державний кадастровий реєстратор. Із копії звіту СПД ОСОБА_4 про оцінку майна № 17/02/01 та № 17/03/01 від 12.01.2017 вбачається, що відповідачу ОСОБА_1 належить на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 34,0 м. кв., на підставі договору купівлі-продажу квартири від 17.12.1998' а відповідачу ОСОБА_2 належить на праві власності однокімнатна квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 39,3 м. кв., на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.11.2008 (т.1 а.с. 39, 40). Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Відповідно до ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.. Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Відповідно до ст. 79-1 ЗК України, в редакції на момент прийняття оскаржуваного рішення, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Згідно ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера. Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи. Згідно абз. 5 п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, а відомості про таку земельну ділянку не внесені до Державного реєстру земель, державна реєстрація такої земельної ділянки здійснюється на підставі зазначеної технічної документації із землеустрою в порядку, встановленому законом. Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Згідно з п. б ч. 1 ст. 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю). Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 83 ЗК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 89 ЗК України, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку. Згідно ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Частиною третьою цієї статті визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Згідно ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Згідно ч. 8 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідно до ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність. Згідно ч. 10 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Відповідно до ч. 11 ст. 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року» від 14.05.2015 № 418-VIII, який набрав чинності 06.06.2015, розділ Х «Перехідні положення» ЗК України доповнено пунктом 20 такого змісту:«Установити, що у разі, якщо до 1 січня 2013 року була розроблена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність або надання в користування, у тому числі на умовах оренди, формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, крім випадків, визначених статтею 79-1 цього Кодексу, здійснюється за такою технічною документацією. Цим же законом п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» доповнено абзацом п`ятим. Постановою КМ України від 05.08.2009 № 844, яка втратила чинність на підставі постанови КМ України № 3 від 13.01.2016, затверджено Порядок безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки (далі - Порядок), а також постановлено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, районним державним адміністраціям разом з сільськими, селищними та міськими радами забезпечити: прийняття на позачергових сесіях рішень щодо затвердження рішень виконавчих комітетів відповідних рад про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок, прийнятих у період з дня набрання чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» до дня набрання чинності Земельним кодексом України; у разі надходження від громадянина, який отримав у користування земельну ділянку до дня набрання чинності Земельним кодексом України (зокрема надану колгоспному двору), заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку, але рішення про її безоплатну передачу у власність громадянина прийнято не було, невідкладно приймати рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету), з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК України. Згідно п. 1 Порядку цей порядок визначає спрощену процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України у 2009 та наступних роках державних актів на право власності на земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, ведення особистого селянського господарства в межах населених пунктів та ведення садівництва у розмірах, визначених статтею 121 Земельного кодексу України, після прийняття рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок: 1) органами місцевого самоврядування до 1 січня 2002 р. - відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. № 15-92 «Про приватизацію земельних ділянок» та ЗК України від 18.12.1990 № 561-XII (в редакції Закону України від 13 березня 1992 р. N 2196-XII); 2) органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з 1 січня 2002 р. - відповідно до статті 118 ЗК України. Відповідно до п. 2 Порядку для одержання державного акта на право власності на земельну ділянку громадянин або уповноважена ним особа подає сільському, селищному, міському голові або уповноваженій ним особі адресовану територіальному органові Держкомзему заяву про видачу такого акта. Заява про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку подається за місцем розташування земельної ділянки. До заяви додається: копія документа, що посвідчує особу; засвідчена в установленому порядку копія довіреності - для уповноваженої особи; копія документа про присвоєння ідентифікаційного номера згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; копія рішення про передачу земельної ділянки у власність, прийнятого органом місцевого самоврядування чи районною держадміністрацією, а також у разі наявності - технічна документація із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку (далі - технічна документація), або проект відведення земельної ділянки, виготовлений та затверджений до 15 серпня 2009 року. Згідно п. 3 Порядку у разі відсутності рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина, який отримав її у користування до дня набрання чинності Земельним кодексом України, громадянин звертається із заявою про передачу йому у власність такої земельної ділянки до відповідного органу місцевого самоврядування, а стосовно такої земельної ділянки, отриманої у користування для ведення садівництва за межами населених пунктів, - до відповідної районної держадміністрації. Відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації (виготовляється для громадян безоплатно, за рахунок коштів державного бюджету) з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог частини другої статті 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК України. У разі прийняття органом місцевого самоврядування до 15 серпня 2009 р. рішення щодо приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні громадян до набрання чинності ЗК України, на підставі статті 118 цього Кодексу без попереднього виготовлення технічної документації, такий орган місцевого самоврядування за відповідною заявою громадянина приймає рішення відповідно до абзацу другого цього пункту. Згідно п.п. 1, 8, 9 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-ІV (далі - Закон № 1952-ІV), в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Реєстраційна справа - сукупність документів, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документів, сформованих у процесі проведення таких реєстраційних дій, що зберігаються у паперовій та електронній формі. Реєстраційна дія - державна реєстрація прав, внесення змін до записів Державного реєстру прав, скасування державної реєстрації прав, а також інші дії, що здійснюються в Державному реєстрі прав, крім надання інформації з Державного реєстру прав. Відповідно до п. п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; Державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення. Під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Згідно ч. 1 ст. 11 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1952-ІV за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав. Таким чином, прийняття державним реєстратором рішення про державну реєстрацію прав є єдиною підставою відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав. Поряд з тим, що рішення державного реєстратора, відповідно до положень Закону № 1952-ІV, є правовою підставою для створення розділу в державному реєстрі, внесенням запису до відповідно розділу, таке є стадією розгляду поданої на реєстрацію документації. Тому рішення державного реєстратора є комплексним поняттям, що охоплює як порядок здійснення реєстраційних дій, а також настання правових підстав для здійснення державної реєстрації. Відповідно до ст. 22 Закону № 1952-ІV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Згідно п. п. 8, 14 ч. 1 ст. 27 Закону № 1952-ІV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно. Відповідно до п. 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2015 № 1127, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно належало громаді м. Івано-Франківська до протиправної та незаконної зміни його власника у відповідному державному реєстрі та правовим регулюванням спірних відносин не гарантувалося право власності відповідачів на підставі рішення про надання дозволу на розроблення і погодження документації щодо проекту відведення, в тому числі із врахуванням непогодження документації уповноваженим органом, суперечності документації генеральному плану розвитку міста, не затвердженням позивачем документації, що складала проект, і не ухваленням ним рішення про передання земельної ділянки у власність відповідачам, що також прямо суперечить ст. 118 ЗК України, яка однозначно передбачала порядок реалізації громадянами прав на землю та порядок його реалізації щодо правових підстав таких дій і щодо процедур його реалізації. Будь-яких колізій законодавство не передбачало. Співвідношення законного та підзаконного порядку регулювання також вказувало на необхідність застосування положень ст. 118 ЗК України. При цьому, суд першої інстанції вказав, що законом встановлено відповідальність за подання недостовірних даних на реєстрацію, за невідповідність документів вимогам, що встановлені законом, та позитивне правове регулювання відносин існує в об`єктивній формі, що доступна усім учасникам відповідних відносин. Тому на час звернення до державного реєстратора відповідачам було відомо про відсутність у них правових підстав на ухвалення державним реєстратором відповідного рішення для них, саме тому позивачем пред`явлено відповідний позов до відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки вони безпосередньо здійснили неправомірні дії щодо подання державному реєстратору документів, які не містять правових підстав для ухвалення оскаржуваного рішення та виведення земельної ділянки із власності територіальної громади міста Івано-Франківська. Також державному реєстратору був доступний зміст нормативно-правових актів про те, що рішення позивача про надання дозволу на розроблення документації за проектом відведення є лише правовою підставою для складання такої документації і не є правовою підставою для ухвалення ним оскаржуваного рішення щодо реєстрації права власності, яке відображено у відповідному розділі державного реєстру. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів. Стаття 13 Конституції України покладає, зокрема, на органи місцевого самоврядування здійснення права власника землі від імені Українського народу в межах, визначених цією Конституцією, а вимоги ст. 83 ЗК України визначають належність до комунальної власності земель територіальних громад сіл, селищ, міст, та те, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. Таким чином, в силу закону усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, є у комунальній власності. Статтею 122 ЗК України визначено повноваження щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності територіальної громади міста для всіх потреб виключно за міськими радами. Положеннями ст. 14 Конституції України, ст. 78 ЗК України передбачено набуття права власності на землю тільки відповідно до Основного закону, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Статтею 81 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав набуття права власності на земельні ділянки громадянами України та ст. 116 ЗК України передбачено набуття такого права саме за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом передачі земельних ділянок у власність. При цьому, ст. 118 ЗК України визначено порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно якого, зокрема, передбачено прийняття міською радою саме рішення про надання земельної ділянки у власність. В матеріалах справи відсутні рішення Івано-Франківської міської ради про надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якізаперечуючи проти задоволення позивних вимог посилалися на те, що вони не мали обов`язку при подачі документів для реєстрації права власності на земельну ділянку подавати рішення про передачу такої у власність, бо це суперечило б постановам КМ України № 844 від 05.08.2009 та № 1112 від 21.10.2009, відповідно до яких прийнято рішення міської ради від 20.04.2010 року № 93-XLIX. Однак такі посилання відповідачів не ґрунтуються на положеннях постанови КМ України від 05.08.2009 № 844, якою передбачено прийняття на позачергових сесіях рішень щодо затвердження рішень виконавчих комітетів відповідних рад про безоплатну передачу у власність громадянам України земельних ділянок, прийняття рішень щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку, з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог ч. 2 ст. 118 та в межах норм, визначених ст. 121 ЗК України. Також Порядком безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки визначено спрощену процедуру безоплатних оформлення та видачі громадянам України державних актів на право власності на земельні ділянки після прийняття рішення про передачу громадянам безоплатно у приватну власність земельних ділянок, зокрема, із поданням до заяви про видачу державного акта на право власності на земельну ділянку копії рішення про передачу земельної ділянки у власність, прийнятого органом місцевого самоврядування, а також технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Крім того, цим Порядком визначено, що у випадку відсутності рішення про передачу земельної ділянки у власність громадянина, відповідний орган місцевого самоврядування чи районна держадміністрація невідкладно приймає рішення щодо надання дозволу на виготовлення технічної документації з наступним затвердженням зазначеної документації та наданням земельної ділянки у власність відповідно до вимог ч. 2 ст. 118 та в межах норм, визначених статтею 121 ЗК України, в тому числі і у разі прийняття органом місцевого самоврядування до 15 серпня 2009 р. рішення щодо приватизації земельних ділянок, які перебували у користуванні громадян до набрання чинності ЗК України, на підставі статті 118 цього Кодексу без попереднього виготовлення технічної документації. Разом з тим, вказана постанова КМ України втратила чинність 23.01.2016 на підставі постанови КМ України № 3 від 13.01.2016, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оформили будь-яких своїх прав на земельну ділянку до зазначеного терміну. При цьому, враховуючи норми Конституції України, ЗК України та відсутність рішення Івано-Франківської міської ради про надання земельної ділянки у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є безпідставними доводи їх апеляційних скарг про те, що вони набули право власності на земельну ділянку на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року» від 14.05.2015 № 418-VIII. В п. 20 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України зазначено, що формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав за технічною документацією із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування про надання або передачу земельної ділянки у власність і таке формування передбачає визначення її площі, меж і внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. При цьому вимоги абз. 5 п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державний земельний кадастр» передбачають державну реєстрацію земельних ділянок у разі, якщо відомості про такі не внесено до Державного реєстру земель. Також законодавством чітко розмежовано державну реєстрацію земельної ділянки, тобто внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера (ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр»), яка здійснюється за заявою особи, якій за рішенням органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність із земель комунальної власності, та державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки, яка відповідно до ч. 10 ст. 79-1 ЗК України здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Враховуючи вимоги ч. 9 ст. 79-1, ст. ст. 116, 118 ЗК України та ч. 1 ст. 177, ст. 179, ч. 1 ст. 181 ЦК України, згідно яких об`єктами цивільних прав є речі (в т.ч. нерухоме майно, нерухомість), річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки, безпідставними є посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що саме формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, вже є реалізацією ними вимог про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та що Законом від 14.05.2015 № 418-VIII змінено застосування п. 47 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, яким передбачено, що для державної реєстрації права власності на земельну ділянку необхідне подання відповідного рішення органу місцевого самоврядування. Не заслуговують на увагу доводи апеляційних скарг про те, що позивач не довів, що на час реєстрації за ними права власності спірна земельна ділянка була його власністю, майновим правом чи перебувала в його управлінні і не подав доказів, що на такій є об`єкти нерухомого майна комунальної власності та доказів про реєстрацію його прав на таку ділянку до 05.05.2017. Спірна земельна ділянка згідно приписів частин першої та другої статті 83 ЗК України є власністю територіальної громади міста та щодо неї органом місцевого самоврядування (позивачем) не приймалося рішення, яким її передано у приватну або державну власність. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 1952-ІV, в редакції на час виникнення спірних відносин щодо державної реєстрації, державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Разом з цим, положеннями Закону № 1952-ІV таПорядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не визначено форми відповідного рішення. Державний реєстратор за результатом прийнятого ним рішення про державну реєстрацію вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості, які відповідають змісту цього рішення. При цьому, суд першої інстанції вірно вказав, що не надання державним реєстратором тексту оскаржуваного рішення не позбавляє позивача права на його оскарження, оскільки державним реєстратором прийнято відповідне рішення, що стало підставою для відкриття розділу в державному реєстрі та внесення до нього відповідного запису. Судом встановлено, що на час розгляду даного спору запис реєстратора номер 20275021 про право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на земельну ділянку вилучено самим державним реєстратором Цалином А.Б., що визнається сторонами. Також про наявність такої обставини зазначали відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при розгляді справи іншої справи в суді № 809/855/17 за їх позовом до державного реєстратора Цалина А.Б. та інших третіх осіб про відновлення такого запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с. 127-132). Враховуючи встановлені судом обставини, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора необхідне для повного ефективного поновлення порушених прав позивача. Доводи апеляційних скарг про відсутність предмета спору та про неможливість його розгляду в порядку ЦПК України, оскільки позивачем не заявлено вимог щодо майна та про відсутність такого відповідача як державний реєстратор ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Цалин А.Б, спростовуються висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.02.2019 у справі № 809/1018/17. Згідно цих висновків вбачається, що спірні правовідносини стосуються речового права на земельну ділянку, право на яку було зареєстроване за відповідачами і оспорюється в даній справі. В іншій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 520/12606/17, зазначено, що спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Тому на думку відповідачів обов`язкова участь у даному спорі державного реєстратора Цалина А.Б. як співвідповідача, не є визначальною і спір може бути вирішений за його відсутності як сторони. Щодо доводів апелянта ОСОБА_2 про те, що він не був повідомлений судом першої інстанції про час та місце проведення судових засідань, яке відбулося 10.06.2020, 25.06.2020 та 26.06.2020 колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повістки про його виклик відповідно до ч. ч. 6, 7 ст. 128 ЦПК України направлялися за адресою його місця проживання згідно інформації отриманої судом від ВОМІРМП УДМС у Івано-Франківській області. У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 адвокат Малетин А.Я. зазначив саме таку адресу місця проживання відповідача, однак ОСОБА_2 у своїх додаткових поясненнях від 24.07.2019 року вказав, що така адреса не є актуальною, та не зазначив іншої адреси свого місця проживання (т. 1 а.с. 37, 48-54, 60, 63-68, 90). Повідомлення про виклик в судові засідання поверталися з відміткою підприємства поштового зв`язку «адресат відсутній» чи «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с. 148, 155). Судова повістка на 10.06.2020 повернулася без зазначення причин, а судові повістки на 25.06.2020 вручено представнику позивача для направлення учасникам справи та такі направлено 16.06.2020. У судовому засіданні 25.06.2020 року був присутній представник ОСОБА_2 адвокат Малетин А.Я., який повідомлений про наступне судове засідання під розписку. Тому безпідставними є доводи ОСОБА_2 про невиконання судом обов`язку щодо належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про проведення підготовчого засідання 10.06.2020 (т. 1 а.с. 167), тому доводи апеляційної скарги про те, що йому не вдалося з`ясувати чи відбудеться судове засідання у цей день, не свідчать про порушення його процесуальних прав. Доводи апеляційних скарги про те, що суд постановив ухвалу, якою закрив підготовче провадження у справі та відмовив у прийнятті їх зустрічних позовних заяв не вказують на порушення норм процесуального прав, що призвело до неправильного вирішення справи, та апелянти не зазначають про невідповідність таких дій суду положенням ст. 193 ЦПК України. Посилання апелянтів на незаконність ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді також не заслуговують на увагу, оскільки судом відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 та адвоката відповідачів Малетина А.Я. про відвід судді, а також така заява обґрунтована незгодою з процесуальними рішеннями судді, в такій міститься суперечлива інформація, що не дає змогу встановити наявність обставин, визначених ч. 1 ст. 36 ЦПК України. Твердження апелянтів про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою обставину, що вони є співвласниками житлового будинку, спростовуються тим, що їм кожному належить однокімнатна квартира у житловому будинку, а твердження про те, що територіальній громаді не належить земельна ділянка, оскільки така була відведена під будівництво житлового будинку не відповідають положенням ст. 89 ЗК України, згідно якої у спільній сумісній власності громадян перебувають земельні ділянки саме співвласників жилого будинку, а не власників квартир. Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційних скаргах, не встановлено. Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України. Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на апелянтів. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 червня 2020 року залишити без зміни. Постанова суду набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 05 жовтня 2020 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.Д. Фединяк В.А. Девляшевський