Постанова 4857 № 300/6540/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 300/6540/24 пров. № А/857/4008/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді - Мікули О. І., суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №300/6540/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання до вчинення дій, - суддя в 1-й інстанції Григорук О. Б., дата ухвалення рішення 20 грудня 2024 року, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складання повного тексту рішення не зазначено, в с т а н о в и в: Позивачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до відповідача - Івано-Франківської міської ради, в якому просили визнати протиправним та скасувати пп.22.2 п.22 рішення №160-43 від 20 червня 2024 року «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки», зобов`язати прийняти рішення про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення /відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0767 га кадастровий номер 26101400000:06:002:0551 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та передати її у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано підпункт 22.2 пункту 22 рішення Івано-Франківської міської ради від 20 червня 2024 року за №160-43 в частині відмови ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0767 га кадастровий номер 26101400000:06:002:0551 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 . Зобов`язано Івано-Франківську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0767 га кадастровий номер 26101400000:06:002:0551 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та прийняти рішення з урахуванням висновків, викладених у рішенні суду. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що оскаржуване рішення прийняте на підставі неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що позивачі, як власники квартир в багатоквартирному будинку, звернулися до Івано-Франківської міської ради для затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства. Зазначає, що земельним законодавством не передбачено можливість затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, якщо об`єктами права власності є саме квартири. Таким чином вважає, що рішення Івано-Франківської міської ради №160-43 від 20 червня 2024 року «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки» є законним, оскільки прийняте в межах повноважень органу місцевого самоврядування в галузі розпорядження землями, які перебувають у комунальній власності, у спосіб, передбачений Законом України «Про місцеве самоврядування» та Земельним кодексом України, на підставі документації, яка подана разом з заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є власниками двох квартир у житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.23, 24). Згідно з рішенням Івано-Франківської міської ради від 19 серпня 2016 року №257-7 позивачам надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , орієнтованою площею 0,0783 га (а.с.35). ТОВ «Юридично-Земельний Центр-ІФ» виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 (а.с.40-58). У подальшому позивачі звернулися до Івано-Франківської міської ради із заявою про затвердження даної технічної документації із землеустрою. Рішенням Івано-Франківської міської ради (43 сесія) восьмого демократичного скликання від 20 червня 2024 року за №160-43 «Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки», зокрема, пунктом 22.2 вирішено відмовити громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у затвердженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки (в натурі) на місцевості та передачі її у спільну сумісну власність, для будівництва і обслуговування площею 0,0767 га, кадастровий номер 2610100000:06:002:0551 (документація з МБК №37979, території багатоквартирної забудови, садибної забудови, межі комплексної охоронної зони історичного центру, згідно історико-архітектурного опорного плану; межі історичного ареалу: відсутня інформація щодо погодження суміжних меж суміжниками; згідно п. 1 протоколу №229 від 01 березня 2024 року на засіданні узгоджувальної комісії виконавчого комітету міської ради по розгляду земельних спорів не погоджено гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0767 га, згідно з наданими графічними матеріалами) (а.с.39). Позивачі, вважаючи необґрунтованим оскаржуваний пункт рішення від 20 червня 2024 року за №160-43 та таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, звернулися у суд за захистом своїх прав та законних інтересів. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що підпункт 22.2 пункту 22 рішення Івано-Франківської міської ради від 20 червня 2024 року за №160-43 в частині відмови гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в затвердженні технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні технічної документації землеустрою, а тому такий є протиправним та підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивачів необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачів про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0767 га кадастровий номер 26101400000:06:002:0551 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі ст.14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За змістом ч.1, 2 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Відповідно до п.«в» ч.3 ст.116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Згідно з п.«г» ч.1 ст.121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. За змістом ч.1,2 ст.118 ЗК України громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. До заяви додається розроблена відповідно до Закону України «Про землеустрій» технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що замовляється громадянином без надання дозволу на її розроблення. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову. Відповідно до абз.13 ст.1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон №858-IV), технічна документація із землеустрою - це сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування. Згідно зі ст.25 Закону №858-IV технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є однією із видів документації із землеустрою. За змістом ст.30 Закону №858-IV погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом. Статтею 55 Закону №858-IV визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) матеріали топографо-геодезичних робіт; г) кадастровий план земельної ділянки; ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; д) відомості про встановлені межові знаки. Відповідно до ст.198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: а) геодезичне встановлення меж земельної ділянки; б) погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; в) відновлення меж земельної ділянки на місцевості; г) встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; ґ) виготовлення кадастрового плану. З системного аналізу наведених вище правових норм суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність та затверджує документацію. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками. При цьому, відмова суміжного власника в погодженні меж не є підставою для позбавлення іншого землекористувача його прав на земельну ділянку чи на користування нею. Колегія суддів також вважає правильним висновок суду першої інстанції, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 січня 2020 року у справі №455/856/18-а, від 12 лютого 2020 року у справі №545/1149/17, та Верховним Судом у постановах від 5 травня 2020 року у справі №404/3048/18, від 22 жовтня 2020 року у справі №454/805/13-а. Таким чином, непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не може саме по собі бути підставою для прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на розробку технічної документації. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, в оскаржуваному рішенні підставою для відмови в затвердженні технічної документації зазначено про те, що відсутня інформація щодо погодження суміжних меж суміжниками, згідно з п.1 протоколу №229 від 01 березня 2024 року на засіданні узгоджувальної комісії виконавчого комітету міської ради по розгляду земельних спорів не погоджено гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 межі земельної ділянки на АДРЕСА_1 , площею 0,0767 га, згідно з наданими графічними матеріалів. Жодного іншого посилання на невідповідність технічної документації положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації рішення в оскаржуваній частині не містить. Згідно з ч.17 ст.186 ЗК України підставою для відмови у погодженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації. Щодо доводів апелянта про те, що позивачі є власниками квартир, а не будинку, а тому їх звернення до Івано-Франківської міської ради для затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, а також наявність накладки між земельними ділянками, то колегія суддів не приймає такі до уваги, оскільки вказані обставини не були визначені у спірному рішенні, як підстави для відмови у затвердженні технічної документації. Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підпункт 22.2 пункту 22 рішення Івано-Франківської міської ради від 20 червня 2024 року за №160-43 в частині відмови гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в затвердженні технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не містить законодавчо визначених підстав для відмови у затвердженні технічної документації землеустрою, а тому такий є протиправним та підлягає скасуванню та з метою захисту прав позивачів необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивачів про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0767 га кадастровий номер 26101400000:06:002:0551 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 та прийняти мотивоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №300/6540/24 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Івано-Франківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2024 року у справі №300/6540/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя О. І. Мікула судді А. Р. Курилець М.А. Пліш Повне судове рішення складено 15 квітня 2026 року.