Постанова 4807 № 332/3411/19

Дата документу 29.09.2020 Справа № 332/3411/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 332/3411/19 Головуючий у 1 інстанції Сінєльнік Р.В. Провадження №22ц/807/1872/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З. суддів: Крилової О.В. Кухаря С.В. при секретарі: Волчановій І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2020 року по справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» з метою тримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських № б/н від 03 грудня 2015 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 15000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Пунктом 1.1.3.2.4 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід`ємних частин Договору. При цьому у сторін Договору виникають обов`язки: у кредитора інформування позичальника щодо внесених змін шляхом надання виписки по картковому рахунку, у позичальника отримання виписки про стан та про здійснені операції по карткових рахунках. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privat.ua, з розрахунку 365/366 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Згідно п. 2.1.1.76 Договору при порушенні позичальником строків платежів по якому з грошових зобов`язань, передбачених цим Договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку судовий штраф у розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Зазначали, що відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до Умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Так, у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 23 липня 2019 року має заборгованість 21395,82 грн., яка складається з наступного: 13802,73 грн. заборгованість за кредитом; 6098,05 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина; 995,04 грн. процентна складова. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» вищезазначену заборгованість. Заочним рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість з тіла кредиту у розмірі 13802,73 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що заява позичальника не містить умов щодо відсоткової ставки за користування кредитними коштами та розміру неустойки за порушення виконання умов кредитного договору, а надані позивачем витяг з умов та правила не містять підтвердження того, що саме з цією редакцією наданих умов та правил позичальник був ознайомлений та погодився із ними. Частково не погоджуючись з рішенням суду, АТ КБ «Приватбанк» подало апеляційну скаргу, в якій скаржник просить рішення суду в частині незадоволених вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, задовольнивши позовні вимоги в цій частині. В іншій частині рішення суду залишити без змін. У доводах апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вважає що суд не врахував усі обставини справи. Також, апеляційна скарга мотивована тим, що правовідносини між сторонами виникли на підставі договору приєднання і регулюються ст. 634 ЦК України, така процедура укладення даного договору не передбачає підписання позичальником стандартних Умов та правил надання банківських послуг, а факт ознайомлення з ними засвідчується відповідними записами та підписом в заяві. Відмовивши у задоволенні стягнення з відповідача відсотків по кредиту, судом не враховано ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої надання безпроцентних кредитів забороняється за винятком, передбачених законом винятків. Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило, проте, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. 17 серпня 2020 року від АТ КБ «ПриватБанк» на адресу апеляційного суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що долучена до позовної заяви анкета-заява підписана ОСОБА_2 це колишнє прізвище відповідача ОСОБА_1 , яке було змінено ним 24 лютого 2016 року. Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. За таких обставин, колегія суддів колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України здійснила апеляційний розгляд у відсутності сторін. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та в частині відмови у стягненні штрафів не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 відсотків у розмірі 6098,05 грн. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Встановлено судом, та підтверджується матеріалами справи, що 03 грудня 2015 року ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.15). В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, які викладені на офіційному сайті ПриватБанка становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. З копії паспорту НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_2 змінив прізвище на ОСОБА_3 (а.с. 36). Згідно з наданим банком розрахунком, розмір заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 03 грудня 2015 року, станом на 23 липня 2019 року має заборгованість 21395,82 грн., яка складається з наступного: 13802,73 грн. заборгованість за кредитом; 6098,05 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. фіксована частина; 995,04 грн. процентна складова. (а.с. 6-14). До позовної заяви банком додано Витяг з «Тарифів Банку», Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг Умов та правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою (а.с. 16-35). Саме на підставі Умов та правил банківських послуг та Правил користування платіжною карткою Банком було нараховано відображені у розрахунку проценти, з відмовою у стягненні яких не погоджується АТ КБ «ПриватБанк» в апеляційній скарзі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Вбачається, що в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 03 грудня 2015 року відсутні дані про вид і характер банківських послуг, які АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_2 , крім того анкета-заява не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру та підстав для нарахування процентів. Витяг із «Тарифів Банку» та Витяг із Умов та Правил надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог не підписані ОСОБА_2 , а матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та Тарифами ознайомився та погодився відповідач, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Крім цього, в анкеті-заяві у відповідній графі, в якій зазначено «пам`ятку на підтвердження в тому числі, Тарифи і основні умови обслуговування та кредитування отримав та ознайомився з її змістом під підпис. Я зобов`язуюсь виконувати Умови та правила, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на банківському сайті» відсутня відповідна позначка, яка б вказувала про погодження з наведеним ОСОБА_2 . Таким чином, з огляду на відсутність достатніх підтверджень про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг, Тарифи, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про розмір сплати відсотків за користування кредитними коштами, можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. У зв`язку з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, що регламентують правові засади договору приєднання. Із аналізу прийнятої Великою Палатою Верховного Суду в справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19) постанови від 03 липня 2019 року, висновки якої щодо застосування відповідних норм права в силу положень частини 4 статті 263 ЦПК Українипідлягають врахуванню, вбачається, що Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених раніше у рішеннях Верховного Суду України, та орієнтувала судову практику у справах, де банк звертається до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором, укладеним шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, на те, що на підставі норм матеріального права, які застосовуються до стандартної (типової) форми кредитного договору, не підлягають стягненню проценти за користування кредитними коштами та застосуванню відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. За таких обставин, враховуючи вищевказаний правовий висновок, колегія суддів констатує відсутність підстав для задоволення із заявлених банком правових підстав вимог в частині стягнення відсотків. Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16, від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16, у яких зазначено про те, що Умови та правила надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору. Доводи апеляційної скарги, що суд, встановивши факт надання відповідачу кредиту, не мав достатніх підстав у відмови в позові в частині стягнення відсотків, знехтував принципом платності кредитного договору слід відхилити, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції, які є законними, відповідають встановленим обставинам справи та узгоджуються з правової позицією Верховного Суду у подібних правовідносинах. Також, не заслуговують на увагу твердження апеляційної скарги про безпідставність посилання суду на позицію Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, так як на думку Банку в тій справі відповідачем заперечувалися такі умови договору, а в цій справі відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови, а отже судом першої інстанції порушено принцип змагальності та неупередженості. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача; за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно посилання позивачем на відсутність заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків. В даному випадку відсутні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки судом встановлюються фактичні обставини справи щодо укладення між сторонами кредитного договору з узгодженням всіх його істотних умов та в залежності від цього вирішується спір між сторонами і суд дає оцінку встановленим обставинам справи, застосовує норми матеріального права на підставі вказаних обставин. Як вбачається з матеріалів справи відповідач участь в розгляді справи в суді першої інстанції не брав і в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані щодо його волевиявлення про визнання позовних вимог. Також, посилання АТ КБ «ПриватБанк» на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 28 березня 2019 року по справі № 428/2873/17 не приймаються колегією суддів, оскільки вказаний висновок, що посилання на не ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних відносин стосується саме щодо визнання кредитного договору неукладеним, про що у наведеній справі заявляла позивач за зустрічним позовом. В даному випадку, суд першої інстанції не зазначав про недійсність договору чи його неукладення. Суд зазначив, що позивач не надав доказів, що стверджують про ознайомлення відповідача з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами. Таким чином, викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно. Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 141, 371, 374, п. 4 ч. 3 ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Заочне рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 березня 2020 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 01 жовтня 2020 року. Головуючий: Судді: