Постанова Запорізький апеляційний суд № 323/29/19

Дата документу 06.05.2020 Справа № 323/29/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 323/29/19 Головуючий у 1 інстанції Гуцал О.П. Провадження №22ц/807/1077/20 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 травня 2020 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що відповідно до укладеного договору № б/н від 02 березня 2012 року, відповідач отримала кредит у розмірі 4500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privat.ua/terms/pages/70/ складає між нею і Банком Договір, про що свідчить підпис Відповідача у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privat.ua/terms/pages/70/, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п. 2.1.1.12.6 «Правил користування платіжною карткою». Одночасно, п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачена можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід`ємних частин Договору. Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов надання банківських послуг, - при порушення позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених цим договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов`язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми позову. Зазначали, що відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до Умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Так, у зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 30 вересня 2018 року має заборгованість - 80588,83 грн., яка складається з наступного: 2131,19 грн. - заборгованість за кредитом; 69759,77 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4384,12 грн. - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи 500 грн. - штраф (фіксована частина); 3813,75 грн. - штраф (процентна складова). На підставі викладеного, позивач просив стягнути зі ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у сумі 80588,83 грн. та судові витрати у розмірі 1921 грн. Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року відмовлено в задоволені позову. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 10835,90 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що АТ КБ «ПриватБанк» не було надано належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог. Зокрема, судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_1 кредитний договір не укладала, оскільки відповідно висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30.10.2019 року № 4-103, підпис в графі «Подпись» навпроти друкованого тексту «Клиент» в бланку з назвою «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в Приватбанке» від 02 березня 2012 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Щодо заяви відповідача про відшкодування судових витрат суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 було сплачено вартість проведення експертизи у розмірі 2250 грн., пов`язані із цим банківські послуги. Також, відповідачем здійснено витрати на правову допомогу у розмірі 8500 грн. З урахуванням ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України понесені судові витрати повинні бути відшкодовані позивачем. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована посиланнями на те, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки наданим банком доказам на підтвердження укладення кредитного договору від 02 березня 2012 року між позивачем та відповідачем. Висновок судово-почеркознавчої експертизи був складений з порушенням Науково-методичних рекомендацій для проведення досліджень з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, зокрема надані експертам умовно-вільні зразки для здійснення дослідження не відповідають об`єкту дослідження за формою документа та цільовим призначенням. Крім того, висновок експерта є недостатнім доказом, тому що не дозволяє зробити достовірний висновок про факт, що доказується. Суд попередньої інстанції не надав належної правової оцінки наданій банком виписці за кредитним договором/кредитною карткою, з якої можна встановити всі здійснені операції за кредитом, в тому числі й факт надання позичальнику кредитних коштів та сплату щомісячних платежів по кредиту протягом дії кредитного договору. Крім того, судом першої інстанції необґрунтовано стягнуто з позивача витрати на правову допомогу у розмірі 8500 грн., оскільки зазначений розмір є завищеним. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою суду апеляційної інстанції від 02 березня 2020 року, в порядку передбаченому ст. 360 ЦПК України, особам, які беруть участь у справі, надавався строк для надання можливих відзивів на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк». Однак, в строк визначений судом на адресу апеляційного суду відзивів від осіб, які беруть участь у справі, на вищезазначену апеляційну скаргу, не надійшло. В силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Згідно із частинами 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша та друга статті 638 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Частиною 1,6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів. На підтвердження укладення між сторонами кредитного договору від 02 березня 2012 року та на підтвердження невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк від 02 березня 2012 року, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк» та розрахунок заборгованості (т. 1 а.с. 6-32). За заявою ОСОБА_1 ухвалою Оріхівського районного суду Запорізької області від 14 серпня 2019 року по справі призначено судову почеркознавчу експертизу (т. 1 а.с. 124-125). На розгляд експертові поставлено одне питання, - чи виконано підпис в графі «Клієнт» оригіналу договору №б/н від 02 березня 2012 року у вигляді Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, ОСОБА_1 .? Згідно висновку експерта Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 30.10.2019 року № 4-103, підпис в графі «Подпись» навпроти друкованого тексту «Клиент» в бланку з назвою «Анкета-заявление о присоединении к Условиям и Правилам предоставления банковских услуг в Приватбанке» від 02.03.2012 року виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (т. 1 а.с. 152-155). За таких обставин, слід дійти висновку про те, що суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, оскільки при підписані анкети-заяви (договору) від № б/н від 02 березня 2012 року про приєднання Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанк для отримання кредиту, що укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , підпис від імені ОСОБА_1 , виконаний не нею. АТ КБ «ПриватБанк» також не навело переконливих аргументів, які б ставили під сумнів правильність висновку, складеного судовим експертом Запорізького науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, зокрема того, що він складений з порушенням вимог Науково-методичних рекомендацій для проведення досліджень з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5. Колегія суддів також зазначає, що у контексті даного спору та за встановлених обставин, виписка по рахунку позичальника не є підтвердженням факту укладення договору № б/н 02 березня 2012 року. Посилання АТ КБ «ПриватБанк» на те, що суд першої інстанції не вірно здійснив розподіл судових витрат, зокрема безпідставно стягнув з позивача витрати на правову допомогу адвоката, є необґрунтованими з огляду на таке. Суду при визначенні розміру компенсації слід ураховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України»). На підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу ОСОБА_1 надано договір про надання правової допомоги від 19 березня 2019 року, акт виконаних робіт від 04 грудня 2019 року за договором від 19 березня 2019 року. До матеріалів справи долучені копії квитанцій про оплату послуг з надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року у розмірі 3500 грн., від 19 березня 2019 року у розмірі 5000 грн. (т. 1 а.с. 179-181). Ураховуючи необґрунтованість заявлених АТ КБ «ПриватБанк» позовних вимог, наявність укладеного договору про надання правової допомоги, документально підтверджених витрат відповідача на його виконання, з наданням відповідного розрахунку, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 8500 грн. Наведені вище обставини свідчать про те, що суд першої інстанції, мотивуючи своє рішення, вірно проаналізував норми закону та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення. Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року у цій справі - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 06 травня 2020року. Головуючий: Судді: