Постанова 4804 № 229/471/19

Єдиний унікальний номер 229/471/19 Номер провадження 22-ц/804/2320/20 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 вересня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Халаджи О.В., за участю секретаря Ротар Я.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті цивільну справу №229/471/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 березня 2020 року (суддя Грубник О.М., повний текст рішення складений 13 квітня 2020 року), в с т а н о в и в : 30 січня 2019 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна, посилаючись на те, що з 2000 року по 2016 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у фактичних шлюбних відносинах. У вказаний період ОСОБА_1 працював та отримував заробітну плату, яка значно перевищувала прибутки ОСОБА_2 . Заробітна плата ОСОБА_1 витрачалась на спільні потреби. За вказаний період сторонами було придбано майно: 1) шлакоблочний гараж площею 29,5 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 вартістю 31540 грн.; 2) земельну ділянку, кадастровий номер 1411700000:00:004:0734, загальною площею 0,03 га вартістю 5524,12 грн.; 3) побутову техніку та меблі: телевізор «LG RT-21B20VW» вартістю 1509 грн.; телевізор «PHILIPS» вартістю 5200 грн.; холодильник «SAMSUNG RL38ECSW» вартістю 5041,52 грн.; пральну машину «LG WD-12360 ND» вартістю 2800 грн.; газовий котел «HERMANN Місга 2-23е» вартістю 6000 грн.; газову плиту «INDESIT K3G21(W)» вартістю 2500 грн.; газову плиту «Електа» вартістю 1000 грн.; мікрохвильову піч «SAMSUNG G274VR/BWT» вартістю 1094,10 грн.; програвач «DVD PHILIPS DVP3560K/51» вартістю 562,32 грн.; домашній кінотеатр» DVD SAMSUNG СНТ-250» вартістю 1500 грн.; пилосос «RAINFORD VC 709 GB» вартістю 199 грн.; кухонну витяжку вартістю 280 грн.; меблевий гарнітур (стінка) вартістю 2600 грн.; м`які меблі (диван та крісла) вартістю 4000 грн.; кухонний гарнітур вартістю 1800 грн.; 2 килими (паласи) загальною вартістю 1000 грн.; комплект супутникового телебачення вартістю 1200 грн.; телефон «Panasonic» вартістю 289 грн.; всього майна на суму 38 574,94 грн. За період з 2000 року по 2016 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали у будинку АДРЕСА_2 . Цей будинок належав ОСОБА_4 , яка була матір`ю ОСОБА_5 , після смерті якої, будинок успадкувала відповідачка. За цей період, сторони за спільні кошти відремонтували будинок. У ньому були проведені роботи: перекритий шифером дах (60 шт. х 70 грн) 4200 грн.; поштукатурений «шубою» будинок 2000 грн.; замінені на пластикові 7 вікон (7 шт. х 900 грн.) 6300 грн.; встановлено металеві грати на вікна (7 шт. х 200 грн.) 1400 грн.; відремонтована та обладнана ванна кімната - 7000 грн.; двір будинку вимощений тротуарною плиткою (90 кв.м х 70 грн.) 6300 грн.; встановлений паркан з металопрофілю 2500 грн.; газифіковано будинок 1500 грн.; в будинку обладнане парове опалення 1000 грн.; проведено водопровід 2800 грн.; встановлені металеві вхідні двері 3500 грн.; відремонтована веранда 1700 грн.; повністю перебудована літня кухня 15000 грн.; збудований літній туалет-душ 5000 грн. Всього здійснено робіт та витрачено товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 60200 грн. Внаслідок проведених робіт, вартість вказаного будинку істотно збільшилась. Після припинення спільного проживання з відповідачкою, ОСОБА_1 перестав мешкати у будинку АДРЕСА_2 . З будинку ОСОБА_1 забрав особисті одяг та речі, які були придбані до початку спільного проживання з ОСОБА_2 , а також речі з числа спільно нажитого майна: телевізор LG RT-21B20VW вартістю 1509 грн., диван «Малютка» вартістю 700 грн., пилосос «RAINFORD VC 709 GB» вартістю 199 грн., всього товарів на суму 2408 грн. Все інше придбане майно (меблі, побутова техніка) залишилось у володінні та користуванні відповідачки ОСОБА_2 . Позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості отримати частину вказаного майна чи ним користуватися. Це розповсюджується й на будинок. У повній мірі користуватися гаражем він також не може, тому що договір на його купівлю передбачає застереження (придбання у період спільного проживання з ОСОБА_2 ). Уточнивши позовні вимоги, просив залишити у своїй власності шлакоблочний гараж площею 29,5 кв.м, який розташований по вул. за адресою АДРЕСА_1 вартістю 31540 грн., а також 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 1411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га.; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га.; у власності ОСОБА_2 залишити наступне майно: телевізор «PHILIPS» вартістю 5200 грн., холодильник «SAMSUNG RL38ECSW» вартістю 5041,52 грн., пральну машину «LG WD-12360 ND» вартістю 2800 грн., газовий котел «HERMANN Міста 2-23е» вартістю 6000 грн., газову плиту «INDESIT K3G21(W)» вартістю 2500 грн., газову плиту «Електа» вартістю 1000 грн., мікрохвильову піч «SAMSUNG G274VR/BWT» вартістю 1094,10 гри., програвач «DVD PHILIPS DVP3560K/51» вартістю 562,32 грн., кухонну витяжку вартістю 280 грн., меблевий гарнітур (стінка) вартістю 2600 грн., м`які меблі (диван та крісла) вартістю 4000 грн., кухонний гарнітур вартістю 1800 грн., 2 килими (паласи) загальною вартістю 1000 грн., пакет супутникового телебачення вартістю 1200 грн., телефон «Panasonic» вартістю 289 грн., всього на загальну суму 35366,94 грн.; стягнути з відповідачки грошову компенсацію половини затрат на збільшення вартості будинку АДРЕСА_2 в сумі 30100 грн., а також стягнути з відповідачки судові витрати. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 30 березня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна відмовлено. З вказаним рішенням не погодився позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , та оскаржив його в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим, судом неповно з`ясовано обставини справи, рішення суду не відповідає вимогам матеріального права та наведені у ньому висновки не відповідають фактичним обставинам справи. Приймаючи рішення, суд першої інстанції безпідставно відійшов від принципу рівності часток при поділі майна подружжя, закріпленого у статті 70 СК України. Позивачем були надані доказ придбання майна: квитанції та чеки, фотографії, які підтверджують наявність цього майна за місцем спільного мешкання сторін, також даний факт підтвердили свідки. Крім того, суд в рішенні зазначив, що сторони не досягли згоди щодо вартості майна, клопотань про призначення відповідних експертиз не заявляли, однак в суді позиція відповідача зводилась до заперечення права позивача на спільно придбане майно, а питання вартості не було предметом судового розгляду. Крім того, суд в рішенні посилається на розписку та зазначає, що позивач отримав свою частку майна, але в розписці спільного майна тільки на суму 5108 грн., інше майно набуте ним до спільного проживання з відповідачкою. Крім того, відмовляючи в задоволенні позову про поділ земельної ділянки та гаражу, суд посилається на рішення суду від 15 травня 2019 року, яким здійснено поділ земельної ділянки, але судом не розглянуто позовні вимоги щодо поділу гаражу. Щодо позовних вимог про стягнення витрат на покращення будинку, суд зазначив про відсутність у позивача доказів, але факт проведення цих робіт підтвердили в судовому засіданні свідки. Відповідачкою ОСОБА_2 надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що представником позивача в апеляційній скарзі всупереч норм ЦПК змінено позовні вимоги, а саме додано нову позовну вимогу про визнання спільним сумісним майном сторін, а також в перелік цього майна включено інше майно, яке не було заявлено в суді першої інстанції. Також зазначає, що судом першої інстанції дотримано норми чинного законодавства, повно, всебічно та з врахування всіх обставин справи прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з чим просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов. Представник позивача Сологуб С.А., який діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Представник відповідачки ОСОБА_6 , яка діє на підставі ордеру, в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 367 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року № 229/4853/18 встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01 січня 2004 року по вересень 2016 року (а.с.168-172 т.1). Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області суду від 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 було відмовлено у відкритті провадження за його позовом до ОСОБА_2 щодо встановлення факту проживання однією сім`єю (а.с.44 т.1). Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що відповідачка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 17 лютого 1999 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.13 т.1). Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 2000 року по вересень 2016 рік фактично мешкав за адресою АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 . З 1998 року по 23 вересня 2012 року у будинку АДРЕСА_2 , зареєстрована і мешкала матір відповідачки, власниця будинку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.70 т.1). ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 померла (а.с.72 т.1). 19 грудня 2013 року ОСОБА_2 успадкувала після смерті матері ОСОБА_4 вказаний будинок (а.с.91 т.1). З 1998 року по 14 березня 2019 року у будинку АДРЕСА_2 зареєстровані і фактично мешкають ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , 1976 року народження (зять), ОСОБА_8 , 1975 року народження (донька) (а.с.71 т.1). На підставі договору купівлі-продажу гаражу та частини земельної ділянки від 20 грудня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області Гнатенко В.Л., зареєстрованого в реєстрі за №7122, ОСОБА_1 придбав за 42058 грн. шлакоблочний гараж загальною площею 29,5 кв.м та частину земельної ділянки, кадастровий номер 1411700000:00:004:0524, загальною площею 0,0932 га, визначеної для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в межах згідно з планом: від «А» до «Б» - землі Дружківської міської ради, від «Б» до «В» землі ОСОБА_9 , від «В» до «А» - землі ОСОБА_10 . А саме відчужується земельна ділянка площею 0,0300 га, визначена для обслуговування гаражу, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Пункт 1.6. вказаного договору містить інформацію про те, що покупець усно довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що покупець під час укладання цього договору перебуває у фактичному проживанні з ОСОБА_2 , яка письмовою згодою, посвідченою приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Гнатенко В.Л. від 20 лютого 2010 року за реєстром №7121, підтвердила свою згоду на купівлю вказаного нерухомого майна (а.с.20-21 т.1). На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Донецької області Гнатенко В.Л., зареєстрованого в реєстрі за №6787, ОСОБА_1 придбав за 5524,12 грн. земельну ділянку, кадастровий номер 1411700000:00:004:0734, загальною площею 0,0300 га, яка визначена для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в межах згідно з планом: від «А» до «Б» землі Дружківської міської ради, від «Б» до «В» зем.діл. ОСОБА_9 , від «В» до «Г» зем.діл. ОСОБА_10 , від «Г» до «А» зем.діл. ОСОБА_11 . Пункт 1.7. вказаного договору містить інформацію про те, що покупець усно довів до відома продавця, а продавець взяв до уваги той факт, що покупець під час укладання цього договору перебуває у фактичному проживанні з ОСОБА_2 , яка письмовою заявою, посвідченою приватним нотаріусом Дружківського міського нотаріального округу Гнатенко В.Л. від 14 грудня 2011 року за реєстром №6786, підтвердила свою згоду на купівлю вказаного вище нерухомого майна (а.с.22 т.1). Факт придбання ОСОБА_1 вищезазначеної земельної ділянки також підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 10797306 від 14 грудня 2011 року, витягом з Державного реєстру правочинів № 9408863 від 20 грудня 2010 року та витягом про державну реєстрацію прав № 28595170 від 05 січня 2011 року (а.с.24 т.1). Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 26 березня 2019 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1411700000:00:004:0734 із цільовим призначення для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, площею 0,03 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с.23 т.1). Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року № 229/4853/18 позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки та виділення 1/2 частини земельної ділянки в натурі задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 січня 2004 року по вересень 2016 року; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровим номером 1411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 . В решті вимог відмовлено (а.с.168-172 т.1). Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року за ОСОБА_2 вже було визнано право власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровим номером 1411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 , а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично вже є власниками (по 1/2 частини) вищевказаної земельної ділянки та гаражу, який на ній розташований. Крім того, позивачем не було підтверджено а ні суми та факту витрат на ремонт вищевказаного будинку, а ні того факту, що вказаний ремонт проводився за його власний кошт, а не за кошти власниці будинку ОСОБА_4 , а тому, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації щодо витрат на ремонт будинку у сумі 30100 грн. не підлягає задоволенню. Також, матеріали справи не містять доказів про природу походження та існування майна (місце знаходження), в судовому засіданні позивач не довів факт знаходження вказаного у позові майна у відповідачки, більшість наданих ним товарних чеків не підтверджують факт придбання майна саме ним, крім того, з товарного чеку на придбання холодильника «Самсунг» вбачається, що його придбано ОСОБА_12 . Оскільки сторони не досягли згоди щодо вартості предметів домашнього вжитку, клопотань про призначення відповідних експертиз не заявляли, а тому поділити в рівних частках зазначене ними майно та вирішити питання компенсації його вартості неможливо. Окрім того, згідно розписки від 25 грудня 2016 року позивач особисто отримав свою частину майна, яку поділив з відповідачкою по особистій згоді. Апеляційний суд частково не погоджується з висновками суду першої інстанції. За положеннями частин 1, 2 статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Відповідно до частини 1 статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року № 229/4853/18 встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в період з 01 січня 2004 року по вересень 2016 року (а.с.168-172 т.1). Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із п. 4 частини 5 статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода надання ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 5 статті 81 ЦПК). Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими способами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Згідно із статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до статті 90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу. На підтвердження факту того, що спірне майно є спільним майном сторін, що проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, яке підлягає поділу між сторонами, позивач посилалася на квитанції та чеки, фотографії, показання свідків. Суд з урахуванням наявних у справі матеріалів, представлених позивачем, дійшов висновку про безпідставність заявлених вимог в частині поділу побутового майна та компенсацію половини затрат на збільшення вартості будинку. З цим колегія апеляційний суд погоджується, виходячи з недоведеності сукупності обставин, істотних і необхідних для поділу такого майна, таких як: 1) період придбання майна під час шлюбу; 2) вартість майна; 3) фіксація будь-якими належними, допустимими і достовірними доказами наявності цього майна у сторін на момент розгляду справи; 4) наявності спору з приводу поділу саме цього побутового майна між сторонами. Такими доказами в розумінні статей 77-79 ЦПК України не можна вважати долучені позивачем квитанції, чеки та фотографії на частину спірного майна, суд першої інстанції вірно зазначив, що надані позивачем товарні чеки не підтверджують факт придбання майна саме позивачем, а з товарного чеку на придбання холодильника «Самсунг» вбачається, що його придбано ОСОБА_13 щодо іншого заявленого у позовній заяві майна, то позивачем не представлено взагалі будь-яких даних про їх придбання та фізичне існування. Окрім того, в розписці від 25 грудня 2016 року (а.с.69 т.1) позивач зазначив, що особисто отримав свою частину майна, яку поділив з відповідачкою по особистій згоді. Також суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що позивачем не було підтверджено суми та факт витрат на ремонт вищевказаного будинку, факт, що вказаний ремонт проводився за власний кошт позивача, а не за кошти власниці будинку ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Судом першої інстанції була надана оцінка свідченням допитаним у судовому засіданні свідків і даний результат оцінки суд відобразив у рішенні, а доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів особами, які беруть участь у розгляді справи, діючим законодавством не передбачена. Таким чином, позивачем не доведено в порядку статей 12,81 ЦПК України тих обставин, що мали б вирішальне значення для розгляду справи про поділ побутового майна та компенсацію половини затрат на збільшення вартості будинку. Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами ОСОБА_1 про поділ побутового майна та компенсацію половини затрат на збільшення вартості будинку, відповідні їм правовідносини, наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги статей 89, 263-264 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про не обґрунтованість заявлених вимог в цій частині, що є підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог в зазначеній частині. Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем були надані правоустановчі документи на частину придбаного майна, свідченням свідків підтверджено ремонт та обладнання будинку за рахунок позивача, не дають підстав вважати, що побутове майно наявне у сторін та збільшення вартості будинку здійснено, а побутове майно придбано за кошти позивача. Таким чином суд першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про поділ побутового майна та компенсацію половини затрат на збільшення вартості будинку відповідно до статті 375 ЦПК України ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення в цій частині, оскільки судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами і їм надана належна оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про поділ гаража, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року за ОСОБА_2 вже було визнано право власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровим номером 1411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 , тобто ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично вже є власниками (по 1/2 частини) вищевказаної земельної ділянки та гаражу, який на ній розташований. Апеляційний суд не може погодитися з такими висновками суду з наступних підстав. Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 15 травня 2019 року № 229/4853/18 позов ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_8 , до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки та виділення 1/2 частини земельної ділянки в натурі задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період з 01 січня 2004 року по вересень 2016 року; визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки за кадастровим номером 1411700000:00:004:0734 загальною площею 0,03 га за адресою: АДРЕСА_1 . В решті вимог відмовлено (а.с.168-172 т.1). Таким чином, рішенням суду поділено та визнано право власності на 1\2 частину земельної ділянки, в той час як суд першої інстанції помилково зазначає про вирішення питання про поділ гаражу. Отже, зважаючи на встановлення судом факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу в той період, коли набувалося позивачем спірне рухоме майно, позивач має право на частку спірного майна. Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 і 2 статті 71 СК України). При цьому слід також врахувати, що в силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. У пункті 25 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11 Пленум Верховного суду України роз`яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 і 5 статті 71 СК України щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Отже, в разі, коли жоден з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_1 просив поділити спільне майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, зокрема, гараж за адресою: АДРЕСА_1 , виділивши йому гараж в натурі за рахунок залишення у власності відповідачки побутового майна. Відповідно до частини 1 статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Предметом позовних вимог ОСОБА_1 є поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, а вимога про порядок такого поділу у спосіб вказаний позивачем є змістом позовних вимог. Тому, поділ спірного майна згідно вимог чинного законодавства не є виходом за межі позовних вимог. Відповідно до наведеного вище, спір між сторонами про поділ гаража у цій справі підлягає вирішенню шляхом визнання ідеальних часток подружжя в спірному майні (гараж) без його реального поділу і залишення майна в їх спільній частковій власності, у зв`язку з чим апеляційний суд частково задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ гаража та проводить розподіл шлакоблочного гаража площею 29,5 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 , шляхом визнання права власності за кожною із сторін на ідеальну частку у майні, тобто по 1/2 частині кожному. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Таким чином, з огляду на викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про поділ гаража підлягаю скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позову, в іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін. Керуючись статтями 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , задовольнити частково. Рішення Дружківського міського суду Донецької області від 30 березня 2020 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ гаражу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ гаражу задовольнити частково. Розділити шлакоблочний гараж площею 29,5 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності за кожною із сторін на ідеальну частку у майні. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину шлакоблочного гаражу площею 29,5 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 . Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину шлакоблочного гаражу площею 29,5 кв.м, який розташований по АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складений 30 вересня 2020 року. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич О.В. Халаджи