Постанова 4804 № 233/824/20

Єдиний унікальний номер 233/824/20 Номер провадження 22-ц/804/2783/20 Єдиний унікальний номер 233/824/20 Головуючий у 1 інстанції Каліуш О.В. Номер провадження 22-ц/804/2783/20 Доповідач Агєєв О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: головуючого судді Агєєва О.В. суддів Канурної О.Д., Папоян В.В., за участю секретаря судового засідання Гладуха О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмут Донецької області цивільну справу № 233/824/20 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, з апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2020 року у складі судді Каліуш О.В., - ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 134575,18 грн. за кредитним договором б/н від 30.07.200р. з яких: 347,10грн. - аборгованість за кредитом; 129228,08грн. заборгованість по процентам за користування кредитом за період 30.07.2007р. по 28.08.2018р. В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 30.07.2007р. відповідачка отримала кредит у розмірі 21600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,80% на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Щодо зміни кредитного ліміту Банк керується п.3.2, п.3.3 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що Клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт дає право Банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання даного Договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру Кредитного ліміту, встановленого Банком, відповідно до п.3.3. Умов та Правил надання банківських послуг. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом у розмірі, встановленому «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, з розрахунку 360 календарних днів на рік, що підтверджується п.5.5 «Правил користування платіжною карткою». АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому Договором. Відповідно до п.6.5 Умов та правил надання банківських послуг, позичальник зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором. Відповідачка не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідачка станом на 31.12.2019р. має заборгованість 415664,43 грн., яка складається з: 5347,10 грн. - заборгованість за кредитом; 408161,78 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2155,55 грн. - заборгованість за пенею. Діючим законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 134575,18 грн., яка складається з: 5347,10грн. - заборгованість за кредитом; 129228,08грн. - заборгованість за користування кредитом з 30.07.2007р. по 28.08.2018р.. На теперішній час відповідачка продовжує ухилятися від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПриватБанк». Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2020 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено в повному обсязі. На зазначене судове рішення позивач АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що відповідно до укладеного договору б/н від 30.07.2007 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 21600.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22.80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. При укладанні договору сторони керувались положенням ч.1 ст.634 ЦК України, який визначає, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Згідно статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до положень ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Виходячи з даної норми закону - кредитний договір є двостороннім та сплатним, де оплатою за користування кредиту є сплата відсотків. Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов`язання виконувати його належним чином. Згідно ч.1 ст.630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі Умови визначаються відповідно до типових умов певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Посилаються на правовий висновок ВП ВС у справ № 444/9519/12 від 28.03.2018 р., відповідно до якого в межах строку кредитування відповідач повинен повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами. Виписка про рух коштів клієнта є первинним документом та підтверджує отримання відповідачем кредитних коштів Банку. Позичальник отримав кредитний ліміт на картку та користувався кредитним лімітом Банку, що підтверджується випискою про рух коштів, а також вбачається з розрахунку заборгованості. Відповідач свої зобов`язання не виконав, не здійснив своєчасне погашення заборгованості за кредитом. У зв`язку з чим за кредитним договором відповідач станом на 31.12.2019 року має заборгованість 415664,43 грн. Заборгованість до стягнення становить 134575,18 грн. Вважають, що суд першої інстанції порушив порядок, встановлений для вирішення питання, допустив однобічність та неповноту свого розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам справи, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення. Відповідач ОСОБА_2 надала письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що подана АТ КБ «ПриватБанк» апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі щодо скасування рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2020 року по цивільній справі № 233/824/20, є безпідставними та необґрунтованими, натомість рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховуючи всі фактичні обставини справи, в межах наданих суду повноважень, та вірно застосовано судом як норми процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення цивільного спору, доведено та всебічно обґрунтовано їх в своєму рішенні, надано належну оцінку всім наявним в справі доказам, ґрунтуючись на повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання, оскільки, відповідно до частини 2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача АТ КБ «ПриватБанк» задоволенню не підлягає. Відповідно до частин першої, другої ст..367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду в оскаржуваній частині відповідає. Судом першої інстанції встановлено, що 30 липня 2007 року ОСОБА_3 (в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_4 ) підписала заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку та виявила бажання про оформлення на своє ім`я банківської картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», у якій зазначила свої персональні дані. У заяві погоджено базова процента ставка 1,9 процентів на місяць на залишок заборгованості, щомісячна комісія 1,0%, а також порядок погашення заборгованості (т.1 а.с.12). Зазначене свідчить про обізнаність відповідачки з порядком та умовами погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплати нарахованих за період користування кредитом процентів. Згідно із кредитним договором б/н від 30.07.2020р. відповідачка отримала картку № НОМЕР_1 (а.с.12 зв.бік) зі строком дії до останнього дня 09.2015р. (т.1 а.с.37). Із доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості за Договором б/н від 30.07.2007 (а.с.5-11) вбачається, що станом на 31.12.2019р. заборгованість за кредитом складає 5347,10 грн., заборгованість за процентами за період з 30.07.2007р. по 28.08.2018р. складає 129228,08 грн., що в сумі дорівнює 134575,18 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 5347,10 грн., процентів за користування кредитними коштами за період з 30.07.2007р. по 30.09.2015р. суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності. Також, суд першої інстанції, прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитними коштами за період з 01.01.2015р. по 28.08.2018р. необхідно відмовити у зв`язку з безпідставністю вимог. До таких висновків суд першої інстанції дійшов з огляду на таке. Аналізуючи зміст наданого позивачем розрахунку, а також виписки з карткового рахунку відповідачки (т.1 а.с.39-80) та враховуючи ту обставину, що відповідачкою не спростована заборгованість за тілом кредиту, суд першої інстанції погодився з розміром вказаної у ньому заборгованості за тілом кредиту, що становить 5347,10 грн. Вирішуючи питання щодо правомірності нарахування позивачем процентів за користування кредитними коштами за період з 30.07.2007р. по 28.08.2018р. у розмірі 129228,08 грн., суд першої інстанції прийшов до таких висновків. Згідно із умовами кредитного договору, укладеного між сторонами, кредит надавався відповідачці з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідно до копії анкети-заяви, відповідач отримала картку № НОМЕР_1 (а.с.12 зв.бік) зі строком дії до останнього дня 09.2015 року (т.1 а.с.37). Нарахування процентів після закінчення строк дії кредитного договору суд першої інстанції вважає неправомірним, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Така позиція відповідає висновку, викладеному Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року в цивільній справі №444/9519/12, який згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» має враховуватися судами. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 01 жовтня 2015 року по 28 серпня 2018 року слід відмовити у зв`язку з безпідставністю заявлених позовних вимог. Одночасно, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про те, що відповідач зверталася до Банку за перевипуском карти та отримала перевипущену карту № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 05.2020 року, оскільки на підтвердження зазначених доводів позивачем належних та допустимих доказів не надано, а відповідач категорично заперечувала цю обставину. Крім того, ухвалою суду від 18.05.2020р. за клопотання відповідача у позивача було витребувано заяву (звернення) ОСОБА_1 на адресу АТ КБ «ПриватБанк» про перевипуск кредитних карток: НОМЕР_2 (дата відкриття 17.05.2016р.) з терміном дії (за інформацією Банку) до 05/20; НОМЕР_2 (дата відкриття 30.08.2016р.) з терміном дії також до 05/20; документи, що підтверджують факт отримання відповідачем ОСОБА_1 в АТ КБ «ПриватБанк» вказаних перевипущених кредитних карток ( т.1 а.с.180, 198,199). На вказану ухвалу позивачем була надана відповідь, згідно із якою перевипуск картки не є укладенням нового кредитного договору, а спрямований лише на випуск платіжної картки. Додаткові документи під час її отримання не заповнюються, що не суперечить чинному законодавству України. З виписки по рахунку відповідачки (т.1 а.с.39-80), вбачається, що карткою № НОМЕР_2 будь-яке зняття чи погашення кредитних коштів не здійснювалося, а отже доводи позивача про перевипуск та отримання відповідачкою перевипущеної картки, суд врахував недоведеними. Щодо стягнення процентів за користування кредитними коштами за період з 30.07.2007р. по 30.09.2015р., суд першої інстанції прийшов до таких висновків. Згідно із розрахунком заборгованості (т.1 а.с. 5-11) з 01.01.2013р. по 30.09.2015р. проценти за користування кредитними коштами нараховувалися позивачем у розмірі більшому ніж 1,9% на місяць. Однак, заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що підписана відповідачкою, такої умови кредитування не містить (т.1 а.с.12). Підвищення в односторонньому порядку, без погодження з відповідачем, процентної ставки не відповідає вимогам чинного законодавства України. З заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, підписаної відповідачкою, вбачається, що нею погоджена процентна ставка по кредиту 1,9% на місяць на залишок заборгованості. Отже, проценти за користування кредитом, за період з 01.01.2013 по 30.09.2015, виходячи з процентною ставки 1,9% на місяць або 0,063% на день (22,8% /360 днів = 0,063%) повинні дорівнювати: з 01.01.2013р. по 30.09.2015р. 5347,10 грн. х 0,063% х 1002 дні = 3376,74 грн. До цієї суми необхідно додати проценти, нараховані до 01.01.2013р., які згідно із розрахунком позивача, складають 30,24 грн. Тож, проценти за користування кредитними коштами за період з 30.07.2007р. по 30.09.2015р. становлять: 3376,74 грн. + 30,34 грн. = 3407,08 грн. При цьому, суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи позивача про те, що можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід`ємних частин договору визначена пунктом 5.3 Умов та правил надання банківських послуг, згідно із яким банк не менше ніж за 7 днів до введення змін зобов`язаний проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картковому рахунку відповідно до п.4.9 цього договору, та вважає безпідставними, оскільки доказів виконання позивачем п.п.5.3,.4.9 Умов та правил надання банківських послуг суду не надано та про наявність таких доказів не зазначено. У відповіді на відзив позивач зазначив, що в Банку діє електронний документообіг та вказані відомості зберігаються в архіві не більше трьох років. Таким чином, надати підтвердження відправлення не вбачається можливим. Крім того, з моменту набуття чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», а саме з 10.01.2009 року Цивільний Кодекс України доповнено статтею 1056 -1, якою визначено, що умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Якщо умовами кредитного договору передбачається право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну було прийняте до набрання чинності Законом № 661-VI. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Судом першої інстанції встановлено, що строк дії укладеного між сторонами договору закінчився 30.09.2015р. Згідно із розрахунком заборгованості, після 30.09.2015р. будь-яких платежів за договором відповідачка не здійснювала. Позивач із вимогами про стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами за період з 30.07.2007р. по 30.09.2015р. звернувся до суду у лютому 2020 року. Про збільшення строку позовної давності сторони письмово не домовлялися, отже, слід застосовувати встановлений ст.257 ЦК України строк позовної давності у три роки. Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідна заява про застосування позовної давності зроблена відповідачкою у відзиві на позовну заяву. Тому, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові в цій частині. Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до частини першої ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.6 Закону України від 02 червня 2016 року «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже на переконання колегії суддів суд першої інстанції в ході розгляду справи в повній мірі встановив всі обставини справи, проаналізував докази надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, надав їм правильну правову оцінку і в рішенні прийшов до обґрунтованих висновків, з якими повністю погоджується колегія суддів, про відмову у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк». Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції з наведених вище підстав. Порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення або призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено. Отже, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги немає. Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява N 63566/00, § 23). Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ст.382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення суду в оскаржуваній частині - без змін, підстави для зміни розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, відсутні. Відповідно до частини першої ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, підстави для відшкодування позивачу витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відсутні, такі судові витрати покладаються на позивача. Відомості про інші судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, сторонами не надані. Відповідно до пункту 1 частини шостої ст.19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, оскільки ціна позову складає 134575,18 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року, в якому позивачем була подана позовна заява. Відповідно до ст.7 Закону України від 14 листопада 2019 року «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року встановлено у розмірі 2 102 гривні. Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої ст.389 ЦПК України, постанова апеляційного суду у цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Керуючись статтями 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2020 року залишити без задоволення. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 червня 2020 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку, як така що ухвалена у малозначній справі, не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 30 вересня 2020 року. Судді: