Постанова 4801 № 130/129/20

Справа № 130/129/20 Провадження № 22-ц/801/1697/2020 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Порощук П. П. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 30 вересня 2020 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів: Міхасішина І.В., Войтка Ю.Б. розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року, ухвалене суддею Порощуком П.П., повний текст якого складено того ж дня в справі №130/129/20 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, - встановив: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11.07.2019 близько 18.25 год внаслідок порушення відповідачем пунктів 10.1, 14.2 Правил дорожнього руху відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої йому було заподіяно легкі тілесні ушкодження, а автомобіль, що знаходився в його користуванні, зазнав механічних пошкоджень. Відповідно до договору про врегулювання страхового випадку № 2300279058 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8480448 від 18.07.2018 страховик здійснив позивачу виплату страхового відшкодування без проведення оцінки пошкодженого транспортного засобу. Сума страхового відшкодування склала 24749 грн. Разом з тим, реальний збиток у зв`язку із пошкодженням транспортного засобу відповідно до незалежної оцінки склав 56031,21 грн. Вартість проведення незалежної оцінки вартості матеріального збитку становить 2000 грн. Крім цього, у зв`язку отриманням тілесних ушкоджень він проходив комп`ютерну томографію головного мозку та кісток черепу, шийного відділу хребта без внутрішньоконтрастного підсилення, вартість проведення якої склала 1900 грн. Таким чином, загальна сума, яку позивач просить стягнути з відповідача у відшкодування матеріальної шкоди становить 35182,21 грн. На обґрунтування моральної шкоди зазначив, що після ДТП він був обмежений у використанні транспортного засобу, який є єдиним в його розпорядженні. У зв`язку із цим він не міг користуватися всіма благами та перевагами, які дає транспортний засіб, зокрема, оперативно вирішувати побутові та службові потреби. Травми, яких він зазнав внаслідок ДТП та пошкоджений транспортний засіб не давали йому можливості влаштуватися на роботу водія, стажування на яку він проходив до ДТП. Крім цього, в момент ДТП він пережив значний фізичний біль, емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, тривоги, безпомічності, страху за своє життя та здоров`я. Тому заподіяну йому моральну шкоду оцінив у 20000 грн. Заочним рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що у постанові про закриття кримінального провадження під час досудового розслідування встановлено, що саме відповідач порушив правила дорожнього руху - п. 10.1, 14.2, в результаті чого сталось зіткнення автомобілів. Крім того вказав, що відносно відповідача судом була винесена постанова про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КпАП України у зв`язку із закінченням строків притягнення до відповідальності, передбачених ч. 5 ст. 38 КпАП України. У вказаній постанові суд встановив, що своїми діями відповідач, порушивши ПДР, вчинив правопорушення, що передбачене ст. 124 КпАП України. Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року встановлено в розмірі 2102 грн. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сумою, яка стягується і становить 55182,21 грн, що є меншим ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб (210200 грн.), спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Саме в порядку письмового провадження вирішила розглядати дану справу колегія суддів в ухвалі від 14 вересня 2020 року. Вивчивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, суд приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено наступні обставини справи. Постановою слідчого СВ Вінницького РВП ВВП ГУНП у Вінницькій області Дикого М.М. від 21.09.2019 про закриття кримінального провадження встановлено, що 11.07.2019 близько 18-25 год ОСОБА_2 , перебуваючи за кермом транспортного засобу марки «Geely Emgrand Ec7» державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив виїзд на полосу зустрічного руху на автодорозі сполученням Вінниця-Жмеринка, 320 км поблизу повороту на с. Широка Гребля, зіштовхнувся з транспортним засобом марки «Opel Vectra» державний номер НОМЕР_2 , за кермом якого перебував ОСОБА_1 . Відомості по даному факту було внесені до ЄРДР за № 12019020100000610 від 12.07.2019 за ч. 1 ст. 286 КК України. Відповідно до копії звіту № 11-19-М281 про незалежну оцінку вартості матеріального збитку колісного транспортного засобу «Opel Vectra» д.н.з. НОМЕР_2 , оціночна вартість матеріального збитку, заподіяного власнику в результаті пошкодження транспортного засобу станом на дату оцінки 25.11.2019 складає 56031,21 грн (а.с. 11). Згідно з копією квитанції до прибуткового касового ордеру №15/11-19/01 за надання послуг по експертній оцінці вартості матеріального збитку авто після ДТП позивач сплатив 2000 грн 15.11.2019 (а.с. 12). Згідно з копією довідки ПП «Діагностичний центр «Медіскан» 12.07.2019 позивач отримав послугу в цьому центрі, а саме комп`ютерну томографію головного мозку та кісток черепу, шийного відділу хребта без внутрішньовенного контрастного підсилення. Вартість послуги складає 1900 грн (а.с. 15). Відповідно до копії договору про врегулювання страхового випадку № 2300279058 за Договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8480448 від 18.07.2018, потерпілий ОСОБА_3 , інтереси якого представляє уповноважена особа ОСОБА_1 (позивач) на підставі довіреності ННК834724 від 27.08.2018 та ПАТ «Страхова Компанія «ПРОВІДНА» домовилися про те, що сторони не наполягають на проведенні оцінки/експертизи пошкодженого транспортного засобу, страховик здійснює виплату страхового відшкодування без проведення оцінки/експертизи транспортного засобу. Розмір страхового відшкодування за подією складає 24749 грн та перегляду не підлягає (а.с. 16). Згідно з копією повідомлення про виплату, страховик надіслав на адресу позивача відповідне повідомлення, що страхова виплата в сумі 24749 грн буде здійснена в строки, визначені чинним законодавством (а.с. 17). Відповідно до копії договору про надання правової допомоги від 26.12.2019 та копії додаткової угоди №1 до цього договору за надання правової допомоги позивач сплатив адвокату Усову А.Ю. 10000 грн за підготовку позовної заяви до суду та представництво інтересів в суді першої інстанції (а.с. 22-21). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що допустимих і належних доказів на підтвердження вини відповідача у скоєнні ДТП не надано, а без встановлення вини неможливим є і встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача в момент ДТП та наслідками у виді шкоди, заподіяної позивачу. Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Зобов`язання про відшкодування шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Стаття 11 ЦК України визначає підстави виникнення цивільних прав і обов`язків. Такими підставами є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди. Частиною першою статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела. Згідно з частиною першою статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується. Враховуючи це, підставою виникнення зобов`язання із заподіяння шкоди є факт її завдання. Умовами відповідальності за завдану шкоду є протиправна поведінка особи, що завдала шкоду, наявність між нею та майновою шкодою безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку, а також вина зазначеної особи. Згідно частиною 6 статті 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в Постанові №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до частини четвертої статті 61 ЦП України (ч. 6 ст. 82 ЦПК чинної редакції) при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи чи зі справи про адміністративне правопорушення, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування. Інші прийняті в рамках кримінальної справи чи справи про адміністративне правопорушення постанови оцінюються судом згідно з положеннями статті 89 ЦПК України. Відповідно до частин 1-3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Так, постановою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 жовтня 2019 року, доданою позивачем до апеляційної скарги, провадження у справі № 130/2212/19 про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2 за статтею 124 КпАП України закрито, у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд встановив, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 11.07.2019 близько 18-45 год на автодорозі сполученням Вінниця-Жмеринка водій ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом марки «Geely Emgrand Ec7» державний номерний знак НОМЕР_1 , під час виконання маневру перестроювання не переконався в тому, що смуга зустрічного руху на яку він буде виїжджати, вільна від інших транспортних засобів на достатній для обгону відстані, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом марки «Opel Vectra» державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 . Разом з тим, вказаний процесуальний документ не дає можливості зробити висновок про наявність вини відповідача у скоєнні цього ДТП, оскільки для встановлення вини відповідача необхідна наявність прямого причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) відповідача і зіткненням автомобілів. А тому доводи апеляційної скарги про те, що зазначена постанова, а також постанова слідчого про закриття кримінального провадження у справі вказують на порушення відповідачем Правил дорожнього руху, а відтак є доказом його вини у вчинення дорожньо-транспортної пригоди, є безпідставними. Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно зі статтею 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Як випливає із матеріалів справи позивачем ні в усній, ні в письмовій формі не заявлялось клопотання про призначення авто-технічної експертизи, висновок за результатами проведення якої дав би можливість встановити причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та ДТП. Доказів поважності причин неможливості заявити таке клопотання в суді першої інстанції суду апеляційної інстанції не надано. За положенням частини 3 статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Суд призначає експертизу у справі за умови, що стороною не надавався відповідний висновок із відповідних питань. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ст. 13 ЦПК України). Крім того, всупереч вимогам статей 12, 81 ЦПК України, позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів про розмір завданої матеріальної шкоди. Так, з наданого позивачем звіту № 11-19-М281 оцінювача ФОП ОСОБА_4 про вартість матеріального збитку колісного транспортного засобу «Opel Vectra» державний номер НОМЕР_2 на суму 56031,21 грн не вбачається: який саме об`єм ремонту необхідно здійснити, кількість та якість запасних частин та їх вартість робіт врахував оцінювач у своєму звіті, як відновлювальний ремонт співвідноситься із наявними механічними ушкодженнями. Протокол огляду механічних ушкоджень автомобіля, отриманих внаслідок ДТП, в матеріалах справи відсутній. Тому вказаний звіт не є належним і допустимим доказом розміру завданої позивачу внаслідок ДТП шкоди. Виходячи із того, що вартість відновлювального ремонту навіть із врахуванням зносу 59863,89 грн, є вищою ніж дійсна (ринкова) вартість транспортного засобу 56031,21 автомобіль вважається технічно знищеним, а його відновлювальний ремонт є економічно недоцільним. Разом з тим, між позивачем ОСОБА_1 і ПрАТ СК «Провідна» укладено договір про врегулювання страхового випадку № 2300279058 (а.с. 16), відповідно до якого його предметом є врегулювання страхового випадку за Договором АК/8480448 від 18 липня 2018 року, а саме за подією дорожньо-транспортною пригодою, яка сталася 11 липня 2019 року, та в результаті якої було пошкоджено транспортний засіб заявника: OPEL VEKTRA, номерний знак НОМЕР_2 . При цьому сторони дійшли згоди, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування без проведення оцінки/експертизи пошкодженого транспортного засобу, а розмір страхового відшкодування за подією є остаточним і складає 24749 грн та перегляду не підлягає. Зазначене страхове відшкодування фактично отримане позивачем, а відтак він просить стягнути з відповідача різницю між розміром матеріального збитку, визначеного в звіті № 11-19-М281, та фактично отриманим від страховика відшкодуванням. Проте позивачем до матеріалів справи не додано договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8480448 від 18 липня 2018 року, а відтак не підтверджено ліміту відповідальності страховика за ним та інші його істотні умови. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (ст. 3 Закону). Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом лише до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Саме такий правовий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі N 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18). Позивач уклавши із страховиком договір про врегулювання страхового випадку й погодившись на виплату страхового відшкодування без попереднього проведення оцінки/експертизи пошкодженого транспортного засобу, відмовився від свого права вимоги до страховика про виплату страхового відшкодування в межах ліміту відповідальності (з відрахуванням або без відрахування франшизи), а добровільно прийняв узгоджену суму відшкодування. Проте відповідач як застрахована особа може відповідати лише в межах, не покритих лімітом відповідальності страховика, а тому без доведення позивачем відповідних обставин задоволення позову про відшкодування збитків також є неможливим. Отже суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Доводи скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають і спростовуються вищенаведеними обставинами справи. Таким чином, колегія суддів вважає суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 02 червня 2020 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий І.М. Стадник Судді Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин