Постанова 4801 № 130/590/19

Справа № 130/590/19 Провадження № 22-ц/801/984/2020 Категорія: 53 Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М. Доповідач:Міхасішин І. В. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2020 рокуСправа № 130/590/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Войтка Ю.Б., Стадника І.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в м. Вінниця цивільну справу № 130/590/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Акціонерне товариство «Страхова група «ТАС» про стягнення майнової шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року, повний текст якого складено 28 лютого 2020 року, ухвалене у складі судді Заярного А.М., встановив: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , який обґрунтовував тим, що 15 січня 2019 року з вини відповідачки сталася ДТП, внаслідок якої його автомобіль зазнав механічних пошкоджень, що підтверджується постановою суду у справі про адміністративне правопорушення від 06 лютого 2019 року. Згідно з висновком автотоварознавчого дослідження №588/19-21 від 11 лютого 2019 року розмір матеріального збитку позивача як власника пошкодженого авто, станом на лютий 2019 року становить 205190,75 грн. Станом на момент ДТП цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована в АТ «СГ «ТАС», яка погодилась виплатити позивачу страхове відшкодування в розмірі 99050 грн. З підстав, передбачених ст. 1188, 1187, 1194 ЦК України позивач просив стягнути на його користь різницю між сумою страхового відшкодування та фактичним розміром шкоди, у розмірі 106 140,75 грн та судові витрати, які складаються з 1061,41 грн судового збору, 1201,20 витрат на експертне дослідження, та 5000 грн витрат на правову допомогу. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновок автотоварознавчого дослідження, наданий позивачем на підтвердження розміру матеріального збитку є недопустимим доказом, оскільки не відповідає вимогам, встановленим ЦПК України до висновку експерта, а саме у ньому відсутнє посилання на те, що він підготовлений для подання до суду, відмітка про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Інших належних, допустимих та достовірних доказів для підтвердження заявлених вимог позивачем не надано. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення його позову у повному обсязі та стягнути 13 273, 73 грн судових витрат, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги обґрунтовував тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, про те, що розмір майнових збитків може бути підтверджено лише висновком судової експертизи та безпідставно відхилив поданий ним письмовий доказ, сформований експертом державної експертної установи, що має ліцензію на право проведення судових експертиз, при цьому звільнивши відповідачку від обов`язку доказування заперечень щодо розміру завданої шкоди. ОСОБА_2 не скористалася своїм правом заявити клопотання про проведення експертизи у відзиві на позовну заяву, коли автомобіль ще перебував у власності позивача, а також після призначення експертизи судом не вжила заходів щодо розшуку нового власника автомобіля та узгодження можливості надати його експерту та не клопотала про виклик експерта у судове засідання з метою з`ясування причин його відмови від надання висновку. Від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідачка проти апеляційної скарги заперечила, просила у її задоволенні відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з таких підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. По справі встановлено та не заперечується сторонами, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, за ОСОБА_1 був зареєстрований транспортний засіб марки «Hyndai IX35», державний номерний знак НОМЕР_1 , 2013 року випуску (а.с.5). 15 січня 2019 року ОСОБА_3 керуючи транспортним засобом «Subaru Tribeca», д.н.з. НОМЕР_2 по вул. Грушевського в с. Северинівка Жмеринського району, не обрала безпечної швидкості руху, не врахувала дорожню обстановку та здійснила зіткнення із транспортним засобом «Hundai IX35», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 В результаті ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Постановою Жмеринського міськрайонного суду від 06 лютого 2019 року ОСОБА_3 визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення. Постанова набула законної сили 19 лютого 2019 року (а.с.6). Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Згідно з копією рукописного тексту датованого 24 січня 2019 року, ОСОБА_4 запропоновано бути присутньою 30 січня 2019 року при огляді автомобіля марки «Hundai IX35», державний номер НОМЕР_3 НОМЕР_4 , пошкодженого в результаті ДТП (а.с.7). 30 січня 2019 року експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Базалицьким В.С. складено акт огляду транспортного засобу (дефектну відомість) автомобіля марки «Hundai IX35», державний номер НОМЕР_1 , в якому міститься підпис ОСОБА_5 (а.с.14). Відповідачка проти підписання Діденком ОСОБА_6 дефектної відомості заперечувала. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження, наданого Вінницьким відділенням Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 лютого 2019 року № 588/19-21, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Hundai IX35», д.н.з. НОМЕР_1 в результаті його пошкодження складає на лютий 2019 року 205190,75 грн, в тому числі втрата товарної вартості автомобіля 12 158,08 грн (а.с.10-29). З матеріалів справи про адміністративне правопорушення №130/114/19 відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП, оглянутих судом, встановлено, що відповідно до поліса № АМ/9071618 від 04 жовтня 2018 року застрахована цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 у АТ «СГ «ТАС» (приватне) на строк до 04 жовтня 2019 року включно, забезпеченим транспортним засобом є автомобіль марки «Subaru Tribeca», д.н.з. НОМЕР_2 . Страхова сума (ліміт відповідальності) на одного потерпілого, якщо шкоди завдано майну становить 100 000 грн, розмір франшизи 950 грн. Відповідно до копії заяви, адресованої голові правління АТ «СГ «ТАС» від 27 лютого 2019 року, ОСОБА_1 просив здійснити відшкодування шкоди заподіяної в результаті пошкодження його транспортного засобу під час ДТП з вини ОСОБА_4 . Погодився, що розмір страхового відшкодування складає 99050 грн. (а.с.8). Згідно з копією довіреності від 01 березня 2019 року ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_7 та ОСОБА_8 правом на розпорядження (продати, обміняти, передавати в позичку, в оренду) автомобілем «Hyundai ІX35» 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 (а.с.125). Відповідно до довідки Територіального сервісного центру №0541 РЦС МВС у Вінницькій області від 29 серпня 2019 року №31/2/0541-5228, згідно Єдиного державного реєстру транспортних засобів автомобіль «Hyundai ІX35» 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , був перереєстрований на нового власника 07 травня 2019 року (а.с.124). У ч.1 ст.1166 ЦК передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фіз- або юрособи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно з ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відповідно до статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону, зобов`язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров`ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У разі якщо деліктні відносини поєдналися з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виникло обов`язку з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV). До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 року, яка у подальшому була підтримана Великою Палатою Ве,рховного Суду у постанові № 760/15471/15-ц від 03.11.2018 року. Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За змістом статей 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підтвердження розміру матеріального збитку завданого автомобілю діями ОСОБА_2 , позивач надав висновок автотоварознавчого дослідження, наданого експертом Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 11 лютого 2019 року № 588/19-21. З урахуванням цього висновку, а також погодженої ним суми страхового відшкодування, позивач просив стягнути з відповідачки як безпосереднього заподіювача шкоди різницю між сумою страхового відшкодування та фактичним розміром шкоди. Так, ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. Пунктом 1.8. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5, передбачено, що підставою для проведення експертизи відповідно до чинного законодавства є процесуальний документ про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовим зверненням особи у випадках, передбачених законом, в якому обов`язково зазначаються її реквізити, номер справи або кримінального провадження або посилання на статтю закону, якою передбачено надання висновку експерта, перелік питань, що підлягають вирішенню, а також об`єкти, що підлягають дослідженню. Результати проведення експертизи викладаються у письмовому документі - висновку експерта. В інших випадках проводиться експертне дослідження, підставою для якого є договір з експертом чи експертною установою, укладений за письмовою заявою (листом) замовника (юридичної або фізичної особи), з обов`язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв`язанню, а також об`єктів, що надаються. Результати проведення експертних досліджень викладаються у письмовому документі - висновку експертного дослідження. За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством (п. 2.4 Інструкції). Частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відповідно до п. 4.17 Інструкції висновок експерта (експертів) оформлюється на бланку експертної установи і підписується експертом (експертами), який (які) проводив(ли) дослідження. Підписи у заключній частині засвідчуються відбитком печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків. Якщо до висновку експерта додаються фототаблиці, креслення, схеми, діаграми тощо, вони також підписуються експертом (експертами); підписи засвідчуються відбитком печатки експертної установи. Якщо експерт не є працівником державної спеціалізованої установи і працює на професійній основі самостійно, він засвідчує наданий ним висновок своїм підписом і печаткою із зазначенням реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків). Експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення експертиз. Висновок експертного дослідження складається за структурою і змістом висновку експерта (п. 4.23 Інструкції). Суд першої інстанції, оцінюючи висновок автотоварознавчої експертизи від 11 лютого 2019 року № 588/19-21, наданий на замовлення ОСОБА_1 , дійшов правильного висновку, що такий доказ є недопустимим, оскільки складений з порушенням вимог ч.5 ст. 106 ЦПК України, а саме в ньому не зазначено, що такий висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Також в порушення пункту 4.17 Інструкції, висновок, оформлений на бланку Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, не містить відбитку печатки експертної установи на кожній сторінці тексту заключних висновків та додатках до експертного дослідження (фототаблицях). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року , справа № 522/1029/18. Посилання позивача на те, що висновок експерта є письмовим доказом, колегія суддів відхиляє, оскільки види доказів визначені статтею 76 ЦПК України, у яких висновок експерта є самостійним видом доказів, оформлення якого повинно відповідати чітко визначеним законом вимогам. Поняття збитків визначено статтею 22 ЦК України. Так, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що у разі здійснення відновлювального ремонту пошкодженої речі розмір збитків визначається як реальна вартість матеріалів і робіт, затрачених на її відновлення, а у разі непроведення ремонту - як вартість матеріалів і робіт, необхідних для її відновлення у майбутньому. При цьому особою, яка має право на відшкодування збитків у разі проведення відновлювального ремонту, є саме та особа, що понесла відповідні витрати. Такі висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 753/19288/14-ц Сума матеріального збитку, заподіяного потерпілій особі, повинна бути підтверджена таким засобом доказування, як звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), який за змістом має відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України «Про затвердження методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів» від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395). До таких висновків прийшли судді Верховного Суду у постановах: № 520/8867/15-ц від 13.11.2019 року; № 522/1597/15-ц від 31.10.2019 року, № 221/6180/16-ц від 25.07.2019 року. Будь-яких інших доказів на підтвердження суми матеріального збитку чи понесених витрат на ремонт автомобіля, встановлених законом, позивач ОСОБА_1 не надав. Не приймаються до уваги доводи позивача про те, що відповідачка ОСОБА_2 не спростувала належними та допустимими доказами розмір матеріального збитку, заподіяного позивачеві. Як видно з матеріалів справи, відповідачка скористалася процесуальними правами щодо заперечення суми заподіяних збитків та ухвалою Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 20 травня 2019 року було задоволено клопотання представника відповідачки та призначено автотоварознавчу експертизу, на вирішення якої експертам поставлено питання: Які пошкодження отримав автомобіль ОСОБА_1 марки «Hyndai IX35» д.н.з. НОМЕР_1 в результаті ДТП від 15 січня 2019 року. Проте 01 жовтня 2019 року надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення експертизи через ненадання для огляду автомобіля марки «Hyndai IX35» д.н.з. НОМЕР_1 . Також є неспроможними доводи позивача, що ОСОБА_4 зобов`язана була вжити заходи щодо розшуку нового власника, відчуженого ОСОБА_1 автомобіля для надання його експерту, оскільки це суперечить принципу змагальності сторін в контексті принципу рівності сторін. Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У п. 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) та п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» (заява №38789/04) наголошується на принципі рівності сторін одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом; у розумінні «справедливого балансу» кожній стороні повинна надаватися розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (рішення у справі «Ankerl v. Switzerland» від 23 жовтня 1996 р., заява №17748/91 п. 38). З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 20 березня 2020 року. При цьому, довіреність на розпорядження автомобілем «Hyundai ІX35» 2013 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 позивач надав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ще 01 березня 2019 року, а 07 травня 2019 року транспортний засіб був перереєстрований на нового власника. З огляду на викладене ОСОБА_2 перебувала в суттєво менш сприятливому становищі в порівнянні з позивачем щодо надання доказів суми матеріального збитку, завданого автомобілю. За таких обставин, суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, надавши належну оцінку наявним у справі доказам, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову. Рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 374, 375, 381,382, 384, 389 ЦПК України, суд, постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: Ю.Б. Войтко І.М. Стадник