Постанова 4801 № 130/2072/19

Справа № 130/2072/19 Провадження № 22-ц/801/359/2020 Категорія: 44 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сенько Л. Ю. Доповідач:Ковальчук О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2020 рокуСправа № 130/2072/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Ковальчука О.В., суддів : Сала Т. Б., Якименко М. М. розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка Володимира Володимировича та слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченко Анатолія Миколайовича про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 17 грудня 2019 року у м. Жмеринці суддею цього суду Сенько Л. Ю., дата складання його повного тексту не відома, В С Т А Н О В И В: В жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України, начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В. В. та слідчого СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Майченко А. М. про відшкодування моральної шкоди, мотивуючи його тим, що відповідачі проявляють бездіяльність при здійсненні розслідування кримінального провадження № 42018021130000022 від 10 травня 2018 року за ч.1 ст. 382 КК України, зокрема слідчий виносить постанови, які скасовуються за їх незаконністю, а начальник СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області не розуміє чому позивач вимагає заміни слідчого. Пославшись на викладене та на те, що бездіяльність відповідачів завдає позивачу страждань, ОСОБА_1 просив стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України 5000,00 грн моральної шкоди. Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2019 року у задоволені позовних вимог відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, позивач, посилаючись на незаконність рішення суду першої інстанції, в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Відзив на апеляційну скаргу не надійшов. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з огляду на таке. Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (п. 2, п. 4, п. 6 п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України). Згідно з ч. ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (ч. 1 ст. 78 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що заступник керівника Жмеринської місцевої прокуратури Кириченко А.В. листом від 08 квітня 2019 року №74-72-16 повідомив ОСОБА_1 , що Жмеринською місцевої прокуратурою розглянуто його скаргу щодо недотримання розумних строків під час досудового розслідування ряду кримінальних проваджень, в тому числі за № 42018021130000022 від 10 травня 2018 року за ч.1 ст. 382 КК України. Вивченням стану досудового розслідування кримінальних проваджень установлено, що слідчими слідчого відділення Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області та Барського відділення поліції Жмеринського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області допущено в останніх тяганину (а. с. 4). Відповідно до листа начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Домбровського В.В. від 23 травня 2019 року №7176/2012/01-2019 ОСОБА_1 повідомлено, що його скарга від 10 травня 2019 року, в якій він просить визнати бездіяльність заступника начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області начальника слідчого відділення Олексюка В.В. та заступника начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Рощепи А.А. у зв`язку з відсутністю контролю зі сторони останніх за діяльність підпорядкованих слідчих, яка надійшла до Жмеринського ВП ГУНП 10 травня 2019 року та зареєстрована в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Жмеринського ВП за №3496, розглянута згідно Закону України «Про звернення громадян». За результатами її розгляду повідомлено, що заступник начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області начальник слідчого відділення Олексюк В.В. та заступник начальника СВ Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Рощепа А.А. у своїй службовій діяльності щодо організації досудового розслідування керуються вимогами Кримінального процесуального кодексу України, у яку керівник Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області в межах своєї компетенції не вправі втручатись (а. с. 3). Згідно з листом заступника начальника Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області начальника слідчого відділення Олексюка В.В. від 18 червня 2019 року № 8204/212/03-2019 ОСОБА_1 повернуто без розгляду на його адресу звернення (клопотання), яке надійшло на ім`я керівників органу досудового розслідування Жмеринського ВП ГУНП за №2573/212-2018 11 червня 2018 року, про зміну слідчих ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на інших слідчих по справах, які знаходяться у провадженні, у зв`язку з тим, що останнє є неконкретизованим, не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України. Відповідно до постанови Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 25 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, начальника слідчого відділу Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Олексюка В.В. та старшого слідчого Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області Полонської О.Г. про відшкодування моральної шкоди скасовано, ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з держави України в особі Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн (а. с. 5-8). Згідно зі ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Положеннями статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. ч. 2, 3, 4, 5 ст. 23 ЦК України). У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за № 4 (з наступними змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить. За загальними положеннями, передбаченими ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду встановлюється законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України). Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок, бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Суд першої інстанції, встановивши вказані обставини, дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги щодо відшкодування моральної шкоди в порядку, передбаченому ст. ст. 1167, 1174, 1176 ЦК України. Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у зв`язку з тим, що суд першої інстанції розглянув справу без витребування та дослідження матеріалів кримінального провадження, оскільки позивач не був позбавлений можливості надати докази для підтвердження обставин, які мають значення для справи, а місцевий суд розглянув дану справу дотримавшись принципу диспозитивності цивільного судочинства, який передбачено ст. 13 ЦПК України, та вирішив спір в межах заявлених позовних вимог і на підставі наявних доказів. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо преюдиціального значення рішення Вінницького апеляційного суду від 20 вересня 2019 року, оскільки преюдиційність полягає у звільненні від доказування обставин, встановлених в мотивувальній частині рішення суду, яке набрало законної сили, при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, проте у рішенні апеляційного суду від 20 вересня 2019 року не встановлювались обставини та факти розгляду кримінального провадження № 42018021130000022 від 10 травня 2018 року за ч.1 ст. 382 КК України. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий О. В. Ковальчук Судді : Т. Б. Сало М. М. Якименко Текст постанови виготовлено 12 березня 2020 року.