Постанова Вінницький апеляційний суд № 130/1504/23

Справа № 130/1504/23 Провадження № 22-ц/801/513/2024 Категорія: 70 Головуючий у суді 1-ї інстанції Вернік В. М. Доповідач:Стадник І. М. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 21 лютого 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідача Стадника І.М., суддів Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В., розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Верніка В.М. у справі №130/1504/23 за позовом ОСОБА_1 (позивач) до ОСОБА_2 (відповідач) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на неповнолітню дитину, встановив: Короткий зміст позовних вимог У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в міськрайонний суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, в обґрунтування якого посилалась на те, що 03.08.2014 між нею та відповідачем зареєстровано шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області. Від шлюбу вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з нею та перебуває на її утриманні. Протягом останніх років сімейне життя між нею та відповідачем поступово погіршувалося, що в кінцевому результаті призвело до фактичного припинення шлюбних відносин. Мали місце випадки сімейних конфліктів, неодноразово відповідач залишав її та дитину, й протягом деякого часу вони спільно не проживали. Упродовж останніх двох років лише вона дбала про своє та їхнього сина фінансове благополуччя, її чоловік не приймав участі в житті дитини, він ніколи не відвідував лікаря з сином, не водив його на гуртки, не цікавився його життям взагалі і не забезпечував його фінансово. З січня місяця вона із сином переїхала на інше місце проживання та з відповідачем спільно не проживають, жодної участі він у житті їхньої дитини не приймає. На теперішній час вона не працює, дитину утримує за рахунок тимчасових підробітків. Відповідач офіційно не працевлаштований, але також працює на тимчасових підробітках. Окрім їхнього сина у відповідача інших утриманців немає, стан його здоров`я нормальний. Дитині повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Таким належним рівнем на її думку є 4000 грн і відповідач зможе сплачувати вказану суму. За вказаних підстав просила розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_2 та стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 4 000 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 08.06.2023 року та до досягнення дитиною повноліття, а також судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 1 073,60 грн. Рішення суду першої інстанції Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2024 року, позов задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , зареєстрований 03.08.2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області, за актовим записом №

181. Стягнуто з ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 до 18 років щомісячно, починаючи з 08.06.2023 року до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення суду в частині стягнення аліментів допущено до негайного виконання в межах одного місяця, а саме: з 08.06.2023 року до 08.07.2023 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Короткий зміст вимог апеляційної скарги 24 січня 2024 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині розміру стягуваних аліментів та ухвалити у цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2024 року постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом порушено вимоги статті 7, 182 СК України, оскільки призначений розмір аліментів вочевидь не забезпечить належний, необхідний рівень життя дитини. Так, на думку апелянта, відповідачем не надано доказів скрутного матеріального становища, зокрема щодо відсутності у нього рухомого та нерухомого майна (квартири, будинку земельної ділянки, транспортного засобу тощо). Вважає, що суд не з`ясував ні її дійсного матеріального становища, ні відповідача, рішення суду ґрунтується на припущеннях, що є недопустимим. Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надійшов, проте його відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції частина 3 статті 360 ЦПК України. Провадження у справі в суді апеляційної інстанції Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 26 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою від 06 лютого 2024 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду, який вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 9 статті 19 ЦПК України встановлено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову в даній справі визначається сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, спір у ній не належить до категорій, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження (частина 4 статті 274 ЦПК України), а тому колегією суддів вирішено, що справа з урахуванням її конкретних обставин може бути розглянута без повідомлення учасників справи. Встановлені судом першої інстанції обставини Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстровано 03.08.2014 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану по місту Жмеринці реєстраційної служби Жмеринського міськрайонного управління юстиції у Вінницькій області. Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 вони є батьками неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом матір`ю (без реєстрації) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою КК «Калинка» від 06.06.2023 року №

37. Відповідно до копій медичних документів відповідач ОСОБА_2 має незадовільний стан здоров`я. Записи трудової книжки свідчать, що ОСОБА_2 перебував на обліку у Жмеринській міськрайонній філії Вінницького обласного центру зайнятості, де отримував допомогу по безробіттю та 28.06.2022 року йому було припинено виплату допомоги по безробіттю. На даний час він не працює. З копій платіжних інструкцій від 24.06.2023 року № Р24АР24А1370057630D5494 та від 27.05.2023 року № Р24АР24А1255670918D3740 вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перерахував на ім`я позивача ОСОБА_1 грошові кошти в загальному розмірі 4 020,10 грн. Згідно фіскальних чеків від 25.06.2023 року, 08.07.2023 року, 07.07.2023 року позивач ОСОБА_1 здійснювала придбання самокату та дитячих іграшок на загальну суму 4 582 грн. Позиція апеляційного суду Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскільки рішення суду оскаржується в частині розміру стягуваних аліментів, то відповідно до положень частини першої статті 367 ЦПК України законність судового рішення, ухваленого у іншій частині, апеляційний суд не перевіряє. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Зважаючи на обов`язок обох батьків утримувати дітей, відсутність відомостей щодо працевлаштування ОСОБА_2 та отримання ним будь-якого доходу, суд дійшов висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги не в повній мірі ґрунтуються на нормах сімейного законодавства. При визначенні розміру аліментів суд першої інстанції врахував потребу дитини сторін у матеріальній допомозі, та визначив їх у розмірі 2 000,00 грн щомісячно. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У частині першій статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. За змістом статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України). Відповідно до частини першої статті 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Суд визначає розмір аліментів в кожному конкретному випадку, виходячи з фактичних обставин справи. Визначаючи розмір аліментів, який підлягає стягненню з відповідача, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 182 СК України, дійшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини в розмірі 2000,00 грн щомісячно, який відповідає мінімальному рекомендованому розмірі аліментів на дитину, зокрема прожитковому мінімуму для дитини відповідного віку. У статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» поняття прожиткового мінімуму визначено як вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Батьки дитини повинні забезпечити для дитини утримання у розмірі, не меншому прожиткового мінімуму на місяць, встановленого на відповідний період для певного віку дитини, як мінімальної гарантії загального рівня забезпеченості повноцінним харчуванням для розвитку організму дитини, збереження її здоров`я та розвитку дитини. Однак, таке забезпечення є мінімальною гарантією утримання дитини, застосування якої можливе за певних об`єктивних обставин, підтверджених відповідними доказами. Звертаючись з позовом про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, позивач посилалась на те, що за станом здоров`я, віком, відсутністю обов`язків по утриманню інших осіб, може сплачувати аліменти на утримання сина у розмірі 4 000 грн. Натомість вона одна достатній рівень життя дитини забезпечити не може. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Водночас позивачем не доведено відповідними доказами і судом не встановлено наявність об`єктивної спроможності відповідача сплачувати аліменти на утримання дитини в більшому розмірі від мінімальної гарантії утримання дитини. Суду не надано належних і допустимих доказів ні на підтвердження фактичних щомісячних витрат на утримання малолітньої дитини, ні на підтвердження розміру заявлених позивачем вимог для встановлення більшого розміру аліментів, ніж визначено рішенням суду першої інстанції. При цьому позивач не подала жодних доказів та не довела, що матеріальний стан відповідача є таким, який би відповідав можливості сплачувати аліменти у розмірі 4 000 гривень. У матеріалах справи відсутні докази, які б дали змогу суду встановити, що матеріальний стан відповідача дозволяє сплачувати аліменти у визначеному позивачкою розмірі, наприклад: довідки про доходи, акт обстеження матеріально-побутових умов, докази наявності чи відсутності у власності відповідача рухомого та/або нерухомого майна, тощо. Якщо у позивачки були труднощі з отриманням відповідних доказів, вона не була позбавлена права просити суд про їх витребування, проте відповідних клопотань не заявляла. Спільна дитина сторін проживає разом із мамою і, безумовно, позивач несе більші витрати на дитину, ніж той із батьків, із ким дитина не проживає. Але за умови, що позивач жодними належними та допустимими доказами не довела обставин, на які посилається, як на підставу своїх вимог, то суму стягуваних аліментів належить залишити в тому розмірі як це вирішив суд першої інстанції, враховуючи позицію відповідача. Апеляційним судом не встановлено обставин, передбачених частиною третьою статті 182 СК України, а позивачем не надано доказів на підтвердження визначення розміру аліментів у іншому розмірі. Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновком суду стосовно встановленого розміру аліментів на утримання повнолітньої дитини, який судом першої інстанції визначено правильно, з урахуванням усіх обставин, які мають значення для справи, та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Твердження в апеляційній скарзі про те, що Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» рекомендований розмір аліментів на дитину віком від 6 до 18 років становить 3 196 грн і саме з цієї суми, на думку апелянта, суд мав виходити встановлюючи розмір аліментів є безпідставними і зводяться до власного тлумачення норм права. Відповідно до частини 1 статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а відтак застосуванню підлягає закон, що діяв на момент звернення позивача ОСОБА_1 до суду, у даному випадку що Законом України «Про Державний бюджет на 2023 рік». Надавши належну правову оцінку доказам, які містяться в матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що позивач не надала доказів наявності виключних обставин, які є підставою для стягнення додаткових витрат на утримання непрацездатної матері. Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, Суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 12 січня 2024 року, без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає. Головуючий: І.М. Стадник Судді: Ю.Б. Войтко І.В. Міхасішин