Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 380/1327/20

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 380/1327/20 Головуючий у 1-й інстанції: Шевчук О.П. Суддя-доповідач: Франовська К.С. 24 вересня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Франовської К.С. суддів: Совгири Д. І. Кузьменко Л.В. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Винниківської міської ради на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом Виконавчого комітету Винниківської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови про накладення штрафу, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року Виконавчий комітет Винниківської міської ради звернувся з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) про скасування постанови головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) ВП №59769958 від 22.01.2020 року про накладення штрафу в розмірі 10200 грн. за невиконання судового рішення у справі № 813/719/16. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду в задоволенні адміністративного позову Виконавчого комітету Винниківської міської ради відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Виконавчий комітет Винниківської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин невиконання судового рішення. Між тим, боржником виконувались всі необхідні дії, спрямовані на виконання рішення суду у вказаній справі, проте, у зв`язку із відсутністю в бюджеті боржника належної до виплати стягувачу одним платежем суми, яка є значною, боржник звернувся до суду із заявою про розстрочення виплати. На думку заявника наведені обставини є поважними причинами, які невраховані державним виконавцем та судом. У відзиві на апеляційну скаргу, Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги та просить її відхилити. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи і не заперечується сторонами, що рішенням Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2019 року по справі № 813/719/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Винниківської міської ради Львівської області, Виконавчого комітету Винниківської міської ради, щодо не поновлення ОСОБА_1 на роботі на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2008 №2а-1041/08 та рішення Європейського суду з прав людини від 17.07.2014 року. Визнано протиправною бездіяльність посадових осіб Управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 30.12.2008 року №2а-1041/08 та рішення ЄСПЛ від 17.07.2014 року щодо поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Визнано протиправними дії Департаменту державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області щодо закриття виконавчих проваджень від 18.02.2016 року ВП №44366223 та від 16.02.2016 року ВП №15410374, ВП №15409960. Зобов`язано Департамент державної виконавчої служби України Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Львівській області скасувати постанови про закриття виконавчих проваджень від 18.02.2016 року ВП №44366223 та від 16.02.2016 року ВП №15410374, ВП №15409960 відповідно та поновити виконавчі провадження. Зобов`язано Винниківську міську раду Львівської області, Виконавчий комітет Винниківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду з 03 грудня 2010 року по 06 травня 2019 року. Дане судове рішення набрало законної сили 06.05.2019. 26 липня 2019 року Хмельницьким окружним адміністративним судом у справі видано виконавчий лист, який стягувачем ОСОБА_1 пред`явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.02.08.2019 року(а.с.46-47). 12 серпня 2019 року Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Берегових В.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою зобов`язано Винниківську міську раду виконати рішення суду протягом 10 днів, а саме зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду з 03 грудня 2010 року по 06 травня 2019 року, про що повідомити державного виконавця. 14 листопада 2019 року державним виконавцем боржнику надіслана вимога про повідомлення у триденний термін з дня отримання вимоги про виконання рішення Сьомого апеляційного адміністративного суду у справі №813/719/16. Оскільки рішення суду боржником виконано не було, постановою заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області від 03 грудня 2019 року на боржника накладено штраф в розмірі 5100 грн., який було боржником сплачено після процедури оскарження. 20 грудня 2019 року на виконання вимоги, боржник розрахував суму виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , яка склала 250 586,64 грн., про що повідомив державного виконавця. Одночасно, боржник зазначив, що вказана сума є значною для міського бюджету і з об`єктивних причин не може бути виплачена ОСОБА_1 одним платежем, у зв`язку із чим позивач звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з заявою про розстрочення виконання судового рішення. Ухвалою суду від 17 лютого 2020 року у задоволенні заяви виконавчого комітету Винниківської міської ради про розстрочення виконання судового рішення у справі №813/719/16 відмовлено. Враховуючи невиконання судового рішення від 06 травня 2019 року по справі №813/719/16 в частині зобов`язання Виконавчого комітету Винниківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду з 03 грудня 2010 року по 06 травня 2019 року, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Берегових В.С. винесено постанову у ВП №59769958 від 22.01.2020 про накладення штрафу на Виконавчий комітет Винниківської міської ради, якою за невиконання вимог виконавчого документа накладено на боржника штраф у розмірі 10200,00 грн. Вважаючи, що відповідачем протиправно винесено оскаржену постанову про накладення штрафу від 22 січня 2020 року, позивач звернувся до суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець у межах наданих йому повноважень, діяв правомірно та законно виніс оскаржену постанову про накладення штрафу, натомість позивач, в порушення положень 124, 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів та статей 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо обов`язковості виконання рішень суду, які набрали законної сили), не виконав судового рішення та не надав доказів поважності причин його невиконання, які б свідчили про наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходить з наступного. Статтею 129-1 Основного Закону України cудове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад як, зокрема обов`язковість виконання рішень (ст. 2 вказаного Закону). Відповідно до частини 1 статті 18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Частиною 4 статті 18 вказаного Закону визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Відповідно до частини 3 статті 18 Закону виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом. Водночас, згідно з частиною 4 статті 19 Закону України Про виконавче провадження сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи. Відповідно до частин 5, 6 статті 26 Закону України Про виконавче провадження виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України Про виконавче провадження копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Отже, у будь-якому випадку, початку проведення виконавчих дій має передувати належне повідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження. Аналіз норм ст. 28 Закону України Про виконавче провадження свідчить про те, що перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника. Згідно положень статті 63 вказаного Закону за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Згідно частини 3 статті 63 вказаного Закону виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 75 вказаного Закону, яка визначає відповідальність за невиконання рішення, що, зокрема, зобов`язує боржника вчинити певні дії, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Таким чином, зазначені норми дають підстави для висновку, що законодавець передбачив негативні наслідки (зокрема штрафні санкції) за невиконання в обумовлений строк відповідного рішення, за умови його невиконання без поважних причин. Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону України Про виконавче провадження. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними в розумінні наведених норм закону можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення божником та які не залежали від його волевиявлення. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк б е з з` я с у в а н н я і о ц і н к и причин цього невиконання н е м о ж е вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону України Про виконавче провадження. Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення. Колегія суддів вказує на те, що державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, та наголошує, що підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення. Поважними в розумінні Закону України Про виконавче провадження можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року по справі №127/3770/17. У даній справі, суд встановив, що виконавши рішення в окремій частині ( зобов`язання нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу), 20.12.2019 Виконком Винниківської міської ради звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із заявою про розстрочку виконання судового рішення в іншій частині - щодо виплати нарахованої суми стягувачу разовим платежем, посилаючись на те, що боржник є бюджетною установою, виплати здійснюються згідно призначення і сума нарахованих коштів в бюджеті виконкому відсутня. Отже, боржником не виконано рішення суду в частині виплати суми середнього заробітку у зв`язку із зверненням до суду із заявою про розстрочку виконання рішення. Безумовно, звернення до суду із заявою про розстрочку виконання не є підставою для зупинення виконання судового рішення, проте, є поважною причиною невиконання. Разом з тим, державним виконавцем не надано оцінки поважності причини невиконання боржником судового рішення, а в оскаржуваній постанові про накладення штрафу не надано вмотивованого обґрунтування про визнання або не визнання причин невиконання рішення суду неповажними. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Отже, у випадку невиконання судового рішення позивачем в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, встановлення законодавством процедури перерозподілу коштів їх розпорядником чи надання додаткового фінансування, не може вважатись невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Водночас обставини, які повідомив боржник, в своїй сукупності свідчать, що невиплата в повному обсязі нарахованої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за згаданим рішенням зумовлена не недбалістю позивача чи неналежним виконанням своїх обов`язків, а власне , необхідністю дотримання процедури видатків з бюджету. Тому в даному випадку, державний виконавець, з огляду на повідомлення боржника про наявність перешкод у виконанні судового рішення, не переконався, чи мав позивач об`єктивну фінансову можливість виконати судове рішення виплатою визначеної суми без виконання передбачених Бюджетним кодексом України процедур для здійснення фінансування та не зажадав подання відповідних доказів. Саме це зумовило звернення боржника до суду із заявою про розстрочку виконання рішення. Такі підстави невиконання рішення суду, суд вважає поважними, оскільки фактичне, у повному обсязі виконання судового рішення, можливо лише за наявності відповідного бюджетного призначення за рахунок бюджету. Зазначена правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 30.06.2015 та 03.11.2015, 02.02.2016 (справи №№ 21-1044а15, 21-5099а15, 825/3715/14 відповідно), Верховним Судом, у постановах від 24.01.2018 (справа № 405/3663/13-а (К/9901/1598/18)) та від 13.06.2018 (справа № 757/29541/14-а (К/9901/12146/18). Суд апеляційної інстанції погоджується з аргументами суду про те, що право особи, тобто стягувача, на отримання присуджених коштів не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. В той же час, у спірному випадку йдеться не про право особи на виплати, а про правові підстави для застосування до позивача штрафних санкцій, як до установи, яка зобов`язана дотримуватись бюджетної дисципліни і здійснювати видатки з бюджету лише у визначеному законодавством порядку. Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу і на таке. Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови, розмір штрафу визначено за повторне невиконання судового рішення. Повторним невиконанням судового рішення в розумінні статті 64-1 Закону №1404-VІІІ є встановлений відповідним актом факт кожного наступного невиконання боржником судового рішення після складення акту про невиконання такого рішення вперше та винесення відповідної постанови про накладення штрафу за невиконання судового рішення без поважних причин. Проте, в мотивувальній частині оскаржуваної постанови про накладення штрафу державним виконавцем не наведені доводи прийнятого ним рішення щодо невиконання боржником судового рішення, також не наведені доводи на підставі яких, державний виконавець прийшов до висновку про відсутність поважних причин у боржника, які унеможливлювали виконання ним судового рішення, а також не викладено обставин повторності невиконання судового рішення, а також не вказано самої ознаки повторності. Крім того, судом першої інстанції також не досліджувався факт п о в т о р н о с т і невиконання рішення суду, в чому він проявлявся та правомірності накладення штрафу, враховуючи оскарження в судовому порядку постанови державного виконавця про накладення першого штрафу та викладених боржником обставин, що перешкоджали виконанню та процедури складання постанови про накладення штрафу. Наведене дає підстави стверджувати про невжиття належних заходів щодо офіційного з`ясування обставин справи. Відповідно до положень статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частин першої та другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Суд першої інстанції за результатами розгляду справи прийняв рішення, врахувавши лише позицію відповідача, без проведення належного глибинного дослідження всіх необхідних доказів, застосувавши спрощений поверхневий підхід до встановлення фактів. Враховуючи викладене, оцінивши зібрані докази у сукупності, судова колегія приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги позивача являються підставними і обґрунтованими та спростовують висновки суду першої інстанції. Таким чином, судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, оскаржуване рішення суду відповідно до вимог статті 317 КАС України підлягає скасуванню з одночасним прийняттям постанови про задоволення позову з наведених підстав. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу Виконавчого комітету Винниківської міської ради задовольнити . Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року скасувати. Прийняти постанову, якою позов Виконавчого комітету Винниківської міської ради задовольнити. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) від 22 січня 2020 року про накладення на Виконавчий комітет Винниківської міської ради штрафу у розмірі 10200 грн. за невиконання вимог виконавчого документа у виконавчому провадженні № 59769958. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 29 вересня 2020 року. Головуючий Франовська К.С. Судді Совгира Д. І. Кузьменко Л.В.