Постанова 4819 № 766/4917/20

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер справи 766/4917/20 Головуючий в 1 інстанції Булах Є.М. Номер провадження 22-ц/819/1103/20 Доповідач Орловська Н.В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Орловської Н.В., суддів: Кутурланової О.В., Майданіка В.В., секретар Литвиненко В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Веріковської Тетяни Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 09 червня 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 , яка діє від імені ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Нестерович Ольга Іллівна про визнання правочинів недійсними, В С Т А Н О В И В: 20 березня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Веріковська Тетяна Анатоліївна, звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Нестерович Ольга Іллівна, у якій просить визнати недійсними договори дарування від 01.12.2017 року та від 21.03.2018 року і скасувати рішення про їх державну реєстрацію; визнати недійсною спільну заяву ОСОБА_3 та ОСОБА_5 від 20.11.2019 року про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку від 18.02.2004 року та скасувати рішення про його державну реєстрацію; стягнути солідарно з відповідачів понесені судові витрати. Вказані вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані договори дарування від 01.12.2017 р. та від 21.03.2018 р. укладені між сторонами, які є близькими родичами, сторони не передбачали реальне настання правових наслідків, обумовлених договорами, а дії відповідачів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно від ОСОБА_3 на користь інших осіб з метою ухилення останньої від виконання грошового зобов`язання перед позивачем. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12.05.2020р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. 04 червня 2020 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Веріковська Тетяна Анатоліївна, подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на: - квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - квартиру АДРЕСА_2 та належить на праві власності ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; - житловий будинок з надвірними і побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_3 та належить на праві власності ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вказана заява обґрунтована тим, що невжиття таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на майно, яке є предметом спірних договорів, фактично унеможливить ефективний захист та поновлення прав та інтересів позивача у випадку задоволення її позовних вимог, оскільки вказане майно може бути відчужене на користь третіх осіб з метою уникнення ОСОБА_3 обов`язку по виконанню грошового зобов`язання перед позивачем. Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 09 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 , яка діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову у даній цивільній справі повернуто заявнику. Вказане судове рішення мотивовано тим, що заява про забезпечення позову подана без дотримання вимог ст. 151 ЦПК України. Зокрема, в порушення п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Крім того, заявником не надано відомості, які б беззаперечно свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову у даній цивільній справі зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі адвокат Веріковська Тетяна Анатоліївна, діючи від імені ОСОБА_1 , посилається на неповне з`ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що подана заява про забезпечення позову містить обґрунтування необхідності його застосування із зазначенням конкретного заходу, який необхідно застосувати, що спростовує висновки суду першої інстанції про її невідповідність вимогам щодо змісту такої заяви. За позицією скаржника достатність наданих доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття заяви про забезпечення позову до розгляду, а підлягають дослідженню під час вирішення її по суті. Щодо відсутності у заяві про забезпечення позову пропозиції про зустрічне забезпечення, то скаржник вважає вказану обставину такою, що не може бути перешкодою у розгляді питання про забезпечення позову, оскільки в подальшому особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, не позбавлена права подати клопотання про вжиття заходів зустрічного забезпечення. З огляду на викладене скаржник вважає, що повертаючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції підійшов формально до вирішення вказаного питання та не сприяв захисту прав позивача. Відзиви на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходили, що в силу ч.3 ст. 360 ЦПК України не є перешкодою для перегляду судового рішення. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, відповідність ухвали суду нормам цивільного процесуального закону, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені у статті 151 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення, повертаючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив з того, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогами п. 6 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, оскільки не містить пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення. Проте колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим виходячи з наступного. Так, заява про забезпечення позову повинна містити пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення (п.6 ч.1 ст.151 ЦПК України). Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЦПК України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Питання застосування зустрічного забезпечення вирішується судом в ухвалі про забезпечення позову або в ухвалі про зустрічне забезпечення позову. Якщо клопотання про зустрічне забезпечення подане після застосування судом заходів забезпечення позову, питання зустрічного забезпечення вирішується судом протягом десяти днів після подання такого клопотання. (ч. 6 ст. 154 ЦПК України) Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що тлумачення норми процесуального закону, наведеної у пункті 6 ч.1 ст.151 ЦПК України, як обов`язок у кожному випадку подання заяви про забезпечення позову одночасно пропонувати конкретне зустрічне забезпечення є помилковим, оскільки не відповідає дійсному змісту цієї норми, не враховує її взаємозв`язку з положеннями ст.ст.154 ЦПК України та з підставами, предметом і видом забезпечення кожного конкретного позову. Колегія суддів звертає увагу, що норма п.6 ч.1 ст.151 ЦПК Українисформульована як «пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення», а не пропозиції «про» зустрічне забезпечення, тобто, допускає як пропозицію про застосування зустрічного забезпечення, якщо за обставинами справи таке вимагається чи є необхідним, так і вказівку на те, що з огляду на обставини справи (передусім - на предмет позову, вид пропонованого забезпечення позову) для застосування зустрічного забезпечення підстав чи потреби немає. Отже, не зазначення у заяві про забезпечення позову пропозиції щодо зустрічного забезпечення свідчить про відсутність у заявника таких пропозицій на момент звернення з відповідною заявою, що не позбавляє суд можливості розглянути питання щодо застосування заходів зустрічного забезпечення за наявності підстав відповідно до ст. 154 ЦПК України. При цьому, матеріали справи не містять доказів пред`явлення судом першої інстанції вимоги до ОСОБА_1 , яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідачів, які можуть бути спричинені забезпеченням позову. Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичними, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви (заяви) або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каванил`єс проти Іспанії»). Аналогічна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №520/5745/18, у якій вирішувалось питання дотримання судами процесуальних норм при вирішенні заяви про забезпечення позову. Наведені обставини свідчать про те, що відсутність у заяві про забезпечення позову пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення не може бути самостійною підставою для повернення заявнику такої заяви. Також колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відсутність даних, які б беззаперечно свідчили, що невжиття заходів забезпечення позову у даній цивільній справі зробить неможливим або утруднить виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки достатність наданих до заяви про забезпечення позову доказів та переконливість наведеного обґрунтування не можуть бути предметом перевірки суду на стадії прийняття вказаної заяви до розгляду, а підлягають дослідженню під час вирішення її по суті. Проаналізувавши наявні у справі матеріали та доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення заявнику заяви про забезпечення позову, не встановивши обставин, з якими закон пов`язує її обов`язкове повернення. У відповідності до п. 1,2 ч.1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направлення матеріалів до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ч.1 ст.379 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Веріковської Тетяни Анатоліївни, яка діє від імені ОСОБА_1 , задовольнити Ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 09 червня 2020 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для подальшого розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено 30 вересня 2020 року. Головуючий ________________ Н.В.Орловська Судді: ________________ О.В. Кутурланова ________________ В.В.Майданік