Постанова Запорізький апеляційний суд № 335/14951/18

Дата документу 29.09.2020 Справа № 335/14951/18 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/14951/18 Провадження №22-ц/807/2792/20 Головуючий в 1-й інстанції Макаров В.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 року місто Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В., суддів:Крилової О.В., Полякова О.З., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» на рішення Оржнонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 19 червня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И В: У грудні 2018 року до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Елемент-Перетворювач» про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку в якій позивач, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2018 року по 11.02.2019 року в розмірі 37 394, 24 грн. В обґрунтування позову позивач зазначила, що 01.08.2011 року її було прийнято на роботу до ТОВ «Елемент-перетворювач» на посаду інженера-технолога. 20.04.2018 року позивача було звільнено за угодою сторін. Станом на день звільнення заборгованість відповідача з заробітної плати складала 7380 грн. 44 коп. Після звільнення відповідач сплатив на користь позивача частину заборгованості і станом на день звернення до суду заборгованість перед позивачем складає 0,99 грн. З огляду на те, що відповідач не провів з позивачем розрахунок при звільненні, позивачка просила стягнути середній заробіток за кожен день затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку. Рішенням Оржнонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» (ЄДРПОУ 30077685, № свід. 11701175, інд. под. № 300776808286, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.20018 року по 11.02.2019 року в розмірі 37 394 грн. 24 коп. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» (ЄДРПОУ 30077685, № свід. 11701175, інд. под. № 300776808286, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн.00 коп. та судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп., а всього 5 704 грн. 80 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 5368,48 грн. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що при ухваленні судом першої інстанції рішення не було враховано триденний робочий графік позивача, а також той факт, що розрахунок при звільненні був проведений відповідачем 31.07.2018 року, і саме до цього періоду є обґрунтованим нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки недонарахування позивачу 0,99 грн., є помилкою бухгалтера, і нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку до 11.02.2019 року не буде відповідати принципу розумності та справедливості. В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2020 року це 210 200 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» з 1 січня 2020 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2102,00 грн. (2102,00 грн. Х 100 = 210 200 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.08.2011 року по 20.04.2018 року позивач працювала на ТОВ «Елемент-перетворювач» на посаді інженера-технолога. В день звільнення з позивачем не було проведено належного розрахунку, що визнається сторонами і підтверджується матеріалами справи. Період затримки розрахунку при звільненні слід обчислювати з 21.04.2018 року (наступний день після звільнення), а остаточний розрахунок відповідачем було проведено 11.02.2019 року. Задовольняючи позов в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції дійшов висновку, що за період з наступного дня після звільнення 21.04.2018 року по 10.02.2019 року відповідач затримав розрахунок на 202 робочих дні і має сплатити позивачу 37 394, 24 грн. (202 дні * 185,12 грн.). З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітною платою є винагорода, яка виплачується працівникові за виконану ним роботу. Відшкодування, яке сплачується за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, не відповідає цим ознакам заробітної плати, оскільки виплачується не за виконану працівником роботу, а за затримку розрахунків при звільненні. Тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, хоча і розраховується, виходячи з середнього заробітку працівника, однак не є заробітною платою. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Так, відповідно до копії трудової книжки позивачка ОСОБА_1 , згідно наказу №80 від 18.04.2018 року звільнена з 20.04.2018 року з ТОВ Елемент-Перетворювач» за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.6). У день звільнення повний розрахунок з позивачем проведений не був, що не оспорюється сторонами. Відповідно до виписки по рахунку позивача у АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.18), розрахунок при звільненні відповідач проводив декількома платежами, а саме 04.05.2018 р. 703,00 грн, 31.05.2018 1000,00 грн, 10.07.2018 1881,01грн., 31.07.2018 - 3795,44 грн. При цьому після виплати 31.07.2018 3795,44 грн, невиплаченими залишились 0,99 грн, які сплачені відповідачем 11.02.2019 року. В силу приписів ст. 52 КЗпП України, для працівників установлюється п`ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Стаття 56 КЗпП України визначає, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Відповідно до наказу № 294-к від 28.10.2016 року «Про встановлення неповного робочого тижня», для робітників ТОВ «Елемент-перетворювач» з 01.01.2017 року встановлено триденний робочий тиждень. Не дивлячись на те, що позивачем не визнається факт наявності такого робочого графіку, він підтверджується зокрема табелем врахування використання робочого часу (а.с.47) та відповідними наказами про залучення до роботи у зв`язку з виробничою необхідністю. У зв`язку наведеним, колегія суддів вважає обґрунтованим розрахунок середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.04.2018 року по 31.07.2018 року, виходячи з триденного робочого тижня 29*185,12=5368,48 грн. Що стосується розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 01.08.2018 року по 10.02.2019р., то слід зазначити наступне. Так, згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Непоодинокими є випадки, коли працівник за наявності спору з роботодавцем щодо розміру належних при звільненні незначних сум тривалий час не звертається до суду, а у позовній заяві зазначає мінімальну суму простроченої роботодавцем заборгованості, яку, на думку позивача, суд точно стягне у повному обсязі. Проте метою таких дій працівника є не стягнення заборгованості з роботодавця, а стягнення з нього у повному обсязі відшкодування в розмірі середнього заробітку, тобто без будь-якого зменшення розміру останнього. Вказане є наслідком застосування підходу щодо неможливості суду зменшити розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку. Вищенаведене зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року (справа № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18), в якій також йдеться про відсутність чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця у механізмі компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду вказала, що слід мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас, звернула увагу, що у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, і зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: -розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором. -період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; -ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника. -Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц). Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Враховуючи, що позивачем не спростовано доводи відповідача, що недоплата заробітної плати у сумі 0,99 грн. була арифметичною помилкою, та враховуючи незначний розмір недоплати, який погашений під час судового розгляду, колегія суддів апеляційного суду, вважає, що з урахуванням принципу розумності та справедливості відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.08.2018 року по 10.02.2019р. Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні стягнутого з відповідача з 37394,24 грн до 5368,48 грн. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» задовольнити. Рішення Оржнонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2020 року у цій справі змінити шляхом зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елемент-Перетворювач» (ЄДРПОУ 30077685, № свід. 11701175, інд. под. № 300776808286, адреса: м. Запоріжжя, вул. Дніпровське шосе, 9) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, замість періоду з 21.04.20018 року по 11.02.2019 року в розмірі 37 394 грн. 24 коп., саме за період з 21.04.2018 року по 31.07.2018 року в розмірі 5368 грн. 48 коп. В іншій частині позову відмовити. В решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повна постанова складена 29 вересня 2020 року. Судді: С. В. Кухар О.В. Крилова О. З. Поляков