Постанова 4807 № 335/8931/20

Дата документу 23.06.2021 Справа № 335/8931/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №335/8931/20 Головуючий у 1 інстанції Гашук К.В. Провадження № 22-ц/807/2069/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Онищенка Е.А. суддів: Бєлки В.Ю., Кухаря С.В. за участю секретаря судового засідання Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позову зазначено, що він перебував у трудових відносинах із ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат». 11.08.2020р. він був звільнений з посади на підставі ст. 36 КЗпП України та йому не було виплачено заробітну плату і інші виплати, які належали до виплати при звільненні. Розрахунок з ним не було проведено, у зв`язку з чим він звернувся до ГУ Держпраці у Запорізькій області, згідно відповіді якого, у жовтні 2020 було проведено інспекційне відвідування ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат», в ході якого встановлено, що на підприємстві існує порушення строків розрахунку при звільненні, не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Як зазначено ГУ Держпраці, відповідно до розрахункового листа за серпень 2020 року проведені відповідні нарахування: погодинна оплата 3465 грн., компенсація днів відпустки 5 546 грн. 97 коп., борг підприємства 4,64 грн. Виплата була зроблена у сумі 7 250 грн. 13.08.2020, та 4 грн. 64 коп. 11.09.2020, що порушує вимоги ст. 116 КЗпП України. Відповідно до розрахункового листа за серпень 2020 позивачу не нараховано, а відтак і не виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку при звільненні, чим порушено вимоги ст. 117 КЗпП України. Відповідно до розрахункового листа за серпень 2020 року йому проведені відповідні нарахування: погодинна оплата 3654 грн., компенсація днів відпустки 5 546 грн. 97 коп., борг підприємства 4 грн. 64 коп., всього на суму 9016 грн. 61 коп., але виплата була зроблена 13.08.2020 у сумі лише 7 250 грн. Інших виплат позивачу не здійснювалось, платіжне доручення від 11.09.2020 щодо виплати боргу підприємством у сумі 4 грн. 64 коп. не є дійсним, оскільки не підтверджується випискою по картковому рахунку АТ «Ощадбанк». Посилаючись на вказані обставини, позивач зазначає, що оскільки відповідачем було допущено затримку розрахунку із ним при звільненні на 49 днів, а його середньоденний заробіток складає 453 грн., то компенсація за несвоєчасний розрахунок при звільненні станом на 19.10.2020 становить 22 197 грн., яку він і просив стягнути з відповідача на свою користь. Крім того, у позові ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на його користь судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп. У лютому 2021 року ОСОБА_1 надав заяву про збільшення розміру позовних вимог у зв`язку зі збільшенням робочих днів затримки розрахунку при звільненні по день розгляду справи 22.03.2020. Так, як зазначає позивач, станом на 22.03.2020 відповідач допустив порушення строків розрахунку на 209 днів, і з урахуванням середньоденної заробітної плати у розмірі 375 грн. 60 коп., просив стягнути з відповідача на його користь компенсацію за несвоєчасний розрахунок у розмірі 78 500 грн. 40 коп. (375,60 грн. х 209= 78500 грн. 40 коп.) Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 375,60 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Стягнуто з ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 04,04 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та постановити нове судове рішення по суті позовних вимог. Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам. Встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат», де працював на посаді модельника дерев`яних моделей 5 розряду, ливарної дільниці ремонтно-механічного цеху №

10. Відповідно до наказу № 00000000656 від 11.08.2020 позивача звільнено із займаної посади, за угодою сторін, на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Згідно довідки-розшифровки від 11.08.2020, з якою позивача було ознайомлено під підпис, до виплати позивачу при звільненні належала сума 7 250 грн., яка складається із компенсації за невикористану відпустку за 13 робочих днів, та заробітної плати за серпень 2020 року. Положеннями статті 47 КЗпП України визначено, що роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу. За приписами ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ст. 117 КЗпП України). Відповідно до роз`яснень викладених у п. 20 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Судом першої інстанції вірно встановлено, що належні до виплати ОСОБА_1 суми у розмірі 7 250 грн. були виплачені відповідачем 13 серпня 2020 року, що підтверджується платіжним дорученням № 8 від 13.08.2020р. Вказане підтверджено і самим позивачем у позовній заяві та доданою до неї випискою по картковому рахунку. Враховуючи вказане, вбачається, що ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат» порушило строки розрахунку із позивачем при його звільненні на 1 день. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції вірно застосовані вимоги п.п. 2, 3, 5, 8 Постанови Кабінет Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», відповідно до яких середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що провадиться обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З наявної в матеріалах справи довідки та розрахунку середньоденної заробітної плати, який здійснено у відповідності до вимог Постанови Кабінет Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, судом першої інстанції вірно встановлено, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 у ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат», становить 375 грн. 60 коп. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середньоденна заробітну плату за 1 день затримки розрахунку при звільненні у сумі 375 грн. 60 коп. Відхиляючи доводи позивача про те, що ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат» з ним не розрахувалось у повному обсязі і до дня звернення до суду з позовом, оскільки йому до виплати належало 9 016 грн. 61 коп., а відповідачем сплачено лише 7 250 грн., суд першої інстанції вірно виходив з того, що на підтвердження вказаних доводів позовної заяви позивач надав суду лист ГУ Держпраці у Запорізькій області, згідно якого за результатами звернення позивача було встановлено, що ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат» за серпень 2020 нарахувало позивачу належні йому виплати у загальному розмірі 9016 грн. 61 коп., з яких погодинна оплата 3465 грн., компенсація днів відпустки 5546 грн. 97 коп., борг підприємства 4 грн. 64 коп. Вказана сума 9016 грн. 61 коп. є нарахованими підприємством виплатами та не є такою, що підлягала виплаті позивачу, оскільки відповідач, відповідно до Податкового Кодексу України, є податковим агентом позивача, і відповідно до положень ст. ст. 163, 167 Податкового кодексу України про оподаткування заробітної плати фізичної особи податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % та пункту 161 підрозділу 10 «Перехідних положень» Податкового кодексу України про стягнення військового збору за ставкою 1,5 %, виплатив позивачу належну йому при звільненні суму за вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору, що і становить 7 250 грн. Згідно платіжного доручення № 150 від 10.09.2020 р. підприємство виплатило ОСОБА_1 11.09.2020 борг у розмірі 4 грн. 64 коп. Доводи скаржника про те, що суму у розмірі 4 грн. 64 коп. йому так і не було виплачено, що підтверджується випискою по його картковому рахунку, колегією суддів відхиляються, оскільки вказану виписку надано позивачем до суду першої інстанції станом на 30.08.2020, і відповідно у ній не може бути відображена операція щодо надходження коштів в сумі 4 грн. 64 коп., оскільки згідно наданих відповідачем суду документів ця сума була перерахована Банком на картковий рахунок позивача 11.09.2020. Доводи скаржника щодо несвоєчасної сплати ТОВ «Запорізький титано - магнієвий комбінат» ОСОБА_1 боргу у сумі 4 грн. 64 коп., як підстави стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до дати проведення цієї виплати, колегія суддів ставиться критично, враховуючи те, що вказана сума є незначною і несвоєчасна її виплата не могла призвести до реальних майнових втрат позивача внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до 11.09.2020 відсутні. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної оцінки матеріалам справи та помилково зроблено висновок про те, що ним не надавалась до суду виписка, яка свідчить про надходження коштів на його картковий рахунок в сумі 4,64 грн. станом на 30.08.2020 року, бо це нереально взагалі і такого бути не може. Колегія суддів погоджується з даному випадку з висновком суду першої інстанції про те, що вказану виписку надано суду станом на 30.08.2020 і відповідно у ній не може бути відображена операція щодо надходження коштів, оскільки згідно наданих відповідачем суду документів ця сума була перерахована Банком на картковий рахунок позивача 11.09.2020. Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що Виписка по картковому рахунку позивача здійснена станом на 13.10.2020 за період з 01.01.2020 по 13.10.2020 року та як зазначено в верхньому куті цієї виписки яка складається з шести аркушів. Проте, позивачем надано до суду лише перші три аркуші цієї виписки, а остання транзакція по картковому рахунку вказана на третьому аркуші саме за 30.08.2020 року і не надав останні три сторінки виписки, на яких відображено транзакції за період з 31.08.2020 року по 13.10.2020, в той період, в який саме і входить транзакція по перерахуванню 4,64 грн. - 11.09.2020. Колегією суддів не приймаються доводи скаржника про те, що його не було ознайомлено з нарахованими сумами та розрахунковим листом при звільненні у серпні 2020 року та відсутність взагалі такого документу та про не врахування ТОВ "ЗТМК" 7 днів серпня 2020 року при розрахунку середньоденної заробітної плати, з огляду на наступне. Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був письмово ознайомлений про нараховані суми належні при йому звільненні. Підпис ОСОБА_2 про ознайомлення з розрахунковою сумою міститься в Додатку-розшифровці при звільненні від 11.08.2020 року до Наказу ТОВ "ЗТМК" № 00000000656 (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 11.08.2020 р. з ОСОБА_1 , в якій бухгалтерією ТОВ "ЗТМК" внесено інформацію, що сума належна до сплати при звільненні ОСОБА_1 становить - 7 250,00 грн. та, що ОСОБА_1 з сумою до виплати при звільнені ознайомлений. Стосовно здійснення Позивачем розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , то ТОВ "ЗТМК" цей розрахунок здійснено у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та Постановою Верховного Суду України від 14.09.2016 року у справі № 6-419цс16, згідно якої сформовано правову позицію судів щодо розрахунку середньої зарплати за час вимушеного прогулу. Згідно пункту 3 розділу III "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 № 100 (з наступними змінами) - "При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата;... виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді". Таким чином, вимоги позивача про необхідність включення до розрахунку середньоденної заробітної плати окрім заробітної плати червня та липня 2020 року 7 днів серпня 2020 року не відповідають вимогам законодавства. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що судом першої інстанції не вірно вирішено питання судових витрат. Колегія суддів відхиляю вказані доводи апеляційної скарги з огляду на те, що стягнення судового збору було здійснено судом у відповідності з ч. 1 ст. 141 ЦПК України. Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03). Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник. Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права. На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону. На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 22 березня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 червня 2021 року. Головуючий Судді: