Постанова Вінницький апеляційний суд № 133/1395/20

Справа № 133/1395/20 Провадження № 22-ц/801/1786/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Сєчко В. Л. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 вересня 2020 рокуСправа № 133/1395/20м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Панасюка О.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2020 року, ухвалене суддею Козятинського міськрайонного суду Вінницької області Сєчком В.Л., ВСТАНОВИВ: В травні 2020 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.02.2015 між сторонами був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання заяви, відповідно до якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 15000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 28.04.2020 становить 92 727,36 гривень, з яких: 19768,74 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 6908,20 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; - 61 158,64 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 4391,78 грн - штраф (процентна складова), які позивач просить стягнути з відповідача на свою користь. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Судові витрати просить стягнути з відповідача. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафу, оскільки разом з анкетою-заявою підписав довідку про умови кредитування. Крім того відсутність підпису позивача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору. При укладенні кредитного договору сторонами були досягнуті усі істотні умови договору: погоджено розмір відсоткової ставки за користування кредитом, порядок нарахування пені, розмір та порядок нарахування штрафів, комісії, тощо. Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористалася. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступного висновку. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 16.02.2015 ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву (а.с.26). У якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 28.04.2020 становить 92 727,36 гривень, з яких: 19768,74 грн. заборгованість за тілом кредиту; - 6908,20 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; - 61 158,64 грн - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина) та 4391,78 грн - штраф (процентна складова) (а.с. 7-11). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог та виникнення заявленого банком розміру заборгованості, зокрема наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача не є безпірним існуванням між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладення кредитного договору. З таким висновком апеляційна інстанція не може погодитись, з огляду на таке. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. У Анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема прострочену заборгованість за тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.01.2011, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та на Умови та Правила надання банківських послуг. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником. Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами. Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом. У Анкеті-заяві позичальника від 16.02.2015 процентна ставка не зазначена. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_2 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Подані банком до суду першої інстанції докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими, оскільки Анкета-заява, на яку позивач посилається, як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, за своїм змістом цієї обставини не підтверджує, а поданий позивачем розрахунок заборгованості також не можна взяти до уваги, оскільки він є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують підстави виникнення таких грошових зобов`язань. Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 16.02.2015 шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Апеляційний суд звертає увагу, що укладений між сторонами договір не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нараховані відсотки, пеня та штрафи за користування кредитом, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках, пені та штрафів, є законним і обґрунтованим. За таких обставин, відсутність належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог унеможливлює встановити чи взагалі здійснювалось кредитування відповідача та на яких умовах, отже відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов`язання. Що стосується вимоги позову про стягнення відсотків згідно ст. 625 ЦК України, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. У ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки суд не бере до уваги Умови та правила надання банківських послуг, які не були підписані сторонами і на які посилається позивач, не можливо встановити строк повернення кредиту (строк виконання зобов`язання) та порядок погашення кредитної заборгованості, а відтак неможливо визначити дату, з якої можна нараховувати відсотки. Тому підстав стягувати відсотки в розмірі, передбаченому ч. 2 ст. 625 ЦК України теж не має. Згідно статті 12,81 ЦПК України, кожна сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсотках, пені та штрафів. Разом з тим, апеляційний суд вважає, що розглядаючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення в частині вирішення спору щодо стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту). Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ОСОБА_1 не подала відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подала відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування отримання та використання кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту в розмірі 19 768,74 грн., оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а в решті позовних вимог слід відмовити. Додані додаткові пояснення до апеляційної скарги представником позивача ОСОБА_3 залишаються апеляційним судом без розгляду, оскільки подані в порушення визначеного ст. 365 ЦПК України порядку. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 21,32% (розрахунок 19768,74 грн. (задоволена частинна вимог): 92 727,36 грн. (ціна позову)) х 100 = 21,32%. На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 448,15 грн. (21,32% від 2102,00 грн.) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 672,22 грн. (21,32% від 3153,00 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 376, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 16 липня 2020 року у даній справу скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 19 768,74 гривень. Стягнути з ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 448,15 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 672,22 гривень, а всього 1120,40 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 29 вересня 2020 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук О.С. Панасюк