Постанова Вінницький апеляційний суд № 136/1941/19

Справа № 136/1941/19 Провадження № 22-ц/801/1380/2020 Категорія: 39 Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т. Доповідач:Якименко М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 липня 2020 рокуСправа № 136/1941/19м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді - доповідача: Якименко М.М., суддів: Ковальчука О.В., Сала Т.Б., розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року, ухвалене суддею Липовецького районного суду Вінницької області Кривенком., ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року позивач АТ КБ «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що 05.03.2010 між сторонами був укладений кредитний договір б/н шляхом підписання заяви. Відповідно до умов якого банком позичальнику було оформлено кредит у розмірі 2400,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між нею і банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 зобов`язаний погашати заборгованість за кредитним договором, заборгованість за відсотками за використання кредитних коштів, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісію на умовах, передбачених договором, а у разі невиконання покладених на неї зобов`язань, за вимогою банку виконати їх з поверненням кредиту. В порушення умов кредитного договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконує, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 31.08.2019 становить 224 769,23 гривень, з яких: 1606,48 грн. заборгованість за тілом кредиту; 216 884,59 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; 6278,16 грн. заборгованість за пенею та комісією. Також позивач зазначає, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення повної суми заборгованості, тому кредитор на свій розсуд визначив суму позову та просить стягнути заборгованість в загальному розмірі 119 436,75 гривень, з яких: 1 606,48 грн. заборгованість за тілом кредиту; 117 830,27 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 05.03.2010 по 31.10.2018. Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року в задоволені позову відмовлено. Не погодившись із вказаним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. Судові витрати просить стягнути з відповідача. Основними доводами апеляційної скарги є те, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та штрафу, оскільки разом з анкетою-заявою підписав довідку про умови кредитування. Крім того відсутність підпису позивача на відповідних Тарифах, Умовах та правилах не свідчить про не укладеність договору. При укладенні кредитного договору сторонами були досягнуті усі істотні умови договору: погоджено розмір відсоткової ставки за користування кредитом, порядок нарахування пені, розмір та порядок нарахування штрафів, комісії, тощо. Відповідач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд прийшов до наступного висновку. За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2010 ОСОБА_1 підписано Анкету-заяву (а.с.9). У якій зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31.08.2019 становить 119 436,75 гривень, з яких: 1 606,48 грн. заборгованість за тілом кредиту; 117 830,27 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом з 05.03.2010 по 31.10.2018 (а.с. 5-7). Між сторонами виник спір з приводу повернення грошових коштів, отриманих в кредит, та відповідальності за неналежне виконання зобов`язань позичальником. Відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, суд першої свій висновок мотивував тим, що позивачем не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх позовних вимог, зокрема наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідача не є безпірним існуванням між сторонами договірних відносин та розміру боргу, оскільки позивачем не доведено укладення кредитного договору. Крім того довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки є нечитабельна, тому не оцінювалась в якості доказів. З таким висновком апеляційна інстанція не може погодитись, з огляду на таке. Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. В разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, не містять підпису позичальника та при цьому банк не надає судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювались, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальником. Тобто, при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами банки, на підтвердження тих чи інших умов кредитування, повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, підписану заяву позичальника, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, відповідно, із наданням суду цієї редакції Умов або докази на підтвердження того, яка саме редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником, тощо. Надані Умови та Правила надання банком кредиту, без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами, як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами. Також банком не надано доказів ознайомлення відповідача з тарифами банку, які передбачають сплату відсотків за користування кредитом. У Анкеті-заяві позичальника від 05.03.2010 процентна ставка не зазначена. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у Анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Аналогічні правові позиції, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 по справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Подані банком до суду першої інстанції докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими, оскільки Анкета-заява, на яку позивач посилається, як на підставу відкриття карткового рахунку та отримання відповідачем кредиту, за своїм змістом цієї обставини не підтверджує, а поданий позивачем розрахунок заборгованості також не можна взяти до уваги, оскільки він є лише обґрунтуванням позовних вимог щодо розміру заборгованості, який повинен бути доведений первинними документами, що підтверджують підстави виникнення таких грошових зобов`язань. Колегія суддів вважає, що Умови та правила надання банківських послуг, Тарифи, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 05.03.2010 шляхом підписання Анкети-заяви. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Крім того в матеріалах справи відсутній Витяг з «Тарифів банку», що, в свою чергу, унеможливлює встановлення використання відповідачем кредитної карти та кредитних коштів, визначення тривалості пільгового періоду по кредиту, процентної ставки на місяць за користування кредитом, розміру обов`язкового щомісячного платежу, розміру неустойки за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів тощо, а подані банком до суду докази на підтвердження позовних вимог є суперечливими. Апеляційний суд звертає увагу, що укладений між сторонами договір не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 був ознайомлений з Умовами та тарифами банку (подані банком документи не скріплені особистим підписом відповідача), відповідно до яких нараховані відсотки за користування кредитом з 05.03.2010 по 31.10.2018 за порушення зобов`язання з повернення кредиту, відсутня домовленість сторін по сплаті вказаних платежів, а тому рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по відсотках в розмірі 117 830,27 грн. є законним і обґрунтованим. За таких обставин, відсутність належних та допустимих доказів по суті заявлених позовних вимог унеможливлює встановити чи взагалі здійснювалось кредитування відповідача та на яких умовах, отже відсутні й підстави для застосування правових наслідків порушення зобов`язання. Згідно статті 12,81 ЦПК України, кожна сторону довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь банку заборгованості по відсотках. Разом з тим, апеляційний суд прийшов до висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню, не повно дослідив наявні у справі докази і не дав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне й необґрунтоване судове рішення в частині вирішення спору щодо стягнення основної суми заборгованості (тіло кредиту). Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. ОСОБА_1 не подав відзив на позовну заяву, яка розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження (пункт 1 частини першої статті 274 ЦПК України) та не подав відзив на апеляційну скаргу, як і жодних доказів на спростування отримання та використання кредитних коштів. Враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Тому колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за тілом кредиту в розмірі 1606,48 грн., оскільки позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів, а в решті позовних вимог слід відмовити. Також колегія суддів вважає, що Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» (а.с. 9), яка була надана позивачем до позовної заяви і на яку посилається позивач, обґрунтовуючи позов, не є належним доказом у справі, оскільки вона є нечитабельною і, як правильно зазначив суд першої інстанції, ускладнює можливість встановити на яких умовах відбулось кредитування позичальника та перевірити нараховані платежі. Крім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цією довідкою про умови кредитування та Витягом з Умов була ознайомлений ОСОБА_1 і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Дану довідку не було подано і до апеляційного суду, що унеможливлює апеляційний суд надати їй правову оцінку. Тому доводи в цій частині є необґрунтованими та не заслуговують на увагу. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази, які були подані до апеляційної скарги, а саме: виписка по рахунку; довідка про зміну умов кредитування та довідка про надані кредитні картки за договором, в силу ч.3 ст. 367 ЦПК України апеляційним судом не приймаються. Оскільки Банк не надав доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Водночас саме на позивача покладено обов`язок доказування обставин, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги та подання всіх наявних у нього доказів у строки, встановлені статтею 83 ЦПК України Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову. Оскільки позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 1,36% (розрахунок 1606,48 грн. (задоволена частинна вимог): 117 830,27 грн. (ціна позову)) х 100 = 1,36%. На підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати, а саме судовий збір за подачу позовної заяви у суд першої інстанції в розмірі 26,12 грн. (1,36% від 1921,00 грн.) та судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 39,19 грн. (1,36% від 2881,50 грн.), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог. Дана справа згідно п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на момент подачі позову до суду. Критерій віднесення справи до малозначної (п.2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України) є автоматичною підставою віднесення справи до такої категорії. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків встановлених цією ж нормою. На підставі викладеного, керуючись ст.367, ч.1 ст. 369, 374, 376, 381-384, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 14 травня 2020 року у даній справу скасувати. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в розмірі 1606,48 гривень. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 26,12 гривень та за подання апеляційної скарги в розмірі 39,19 гривень, а всього 65,31 гривень. В іншій частині позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 23 липня 2020 року. Головуючий М.М. Якименко Судді: О.В. Ковальчук Т.Б. Сало