Постанова Харківський апеляційний суд № 621/21/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «29» вересня 2020 року м. Харків справа № 621/21/20-ц провадження № 22ц/818/4083/20 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів - Котелевець А.В., Пилипчук Н.П., за участю секретаря - Колосовської А.Р. учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа - Управління Державної казначейської служби України в Зміївському районі Харківської області розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року в складі судді Бородавка К.П. в с т а н о в и в: У грудні 2019 року поштою ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа: Управління Державної казначейської служби України в Зміївському районі Харківської області про визнання протиправною бездіяльності відділу державної виконавчої служби та стягнення шкоди та просив визнати протиправною бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо невиконання виконавчого листа, виданого на примусове виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області по справі № 1/2014/108/2012, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 7891,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37 891,00 грн; стягнути зі Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 37 891,00 грн та моральну шкоди у розмірі 100 000,00 грн, а всього 137 891,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що, починаючи з дня відкриття виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення, з 09 серпня 2012 року, вирок суду не виконано внаслідок бездіяльності Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Про те, що 27 лютого 2014 року виконавче провадження завершено на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з відсутністю майна у боржника, йому стало відомо тільки у вересні 2018 року з листа секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Зазначив, що окрім постанов про відкриття виконавчого провадження та повернення документу стягувачу державним виконавцем виконавчі дії з приводу примусового виконання судового рішення не проводилися. Йому навіть не направлялась постанова про повернення йому виконавчого документу. У зв`язку з чим він був позбавлений права на оскарження цієї постанови та бездіяльності державного виконавця. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області щодо невиконання виконавчого листа, виданого на примусове виконання вироку Зміївського районного суду Харківської області по справі № 1/2014/108/2012, про стягнення з ОСОБА_2 на його користь 7891,00 грн в рахунок відшкодування матеріального збитку та 30 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37 891,00 грн; стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку, відкритого у Державній казначейській службі України на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області; в іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) подав апеляційну скаргу, в якій просив судове рішення - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач звернувся до виконавчої служби в цілому, а не до конкретної посадової особи, до компетенції якої належить вирішення питання щодо порушення прав та свобод заявника. Також, зазначив, що будь - яка обгрунтованість заподіяння позивачу моральної шкоди, причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди відсутні. Вказав, що позивач не позбавлений права звернутися до відділу виконавчої служби з повторним пред`явленням виконавчого документа до виконання. При цьому зазначив, що матеріали виконавчого провадження знищені, тому докази не направлення стягувачу постанови відсутні. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В судове засідання учасники справи не з`явилися. Матеріали справи містять відомості про належне повідомлення учасників справи. 07 вересня 2020 року від позивача та 18 вересня 2020 року від третьої особи надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, які долучено до матеріалів справи та задоволено. Заяв про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Виходячи з вимог закону, обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутністю учасників справи. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що ОСОБА_1 доведено, що у зв`язку з бездіяльністю відповідача, йому спричинені моральні страждання. Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконання судового рішення здійснює суд. За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013, є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом. Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили. У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін. У справі «Півень проти України» ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може бути виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання. У цій справі Європейський суд дійшов висновку про відсутність у законодавстві України нормативної бази щодо завдань, покладених на органи виконавчої влади, і констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин (стаття 18 в чинній редакції). Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин (стаття 18 в чинній редакції) виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, коштів на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на електронних рахунках платників акцизного податку, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що вироком Зміївського районного суду Харківської області від 26 березня 2012 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 309 КК України, та, зокрема, задоволено цивільний позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7891,00 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 30 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 37 891,00 грн (а. с. 17-20). На виконання вироку суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів 12 квітня 2012 року видано виконавчий лист № 1/2014/108/2012 (а. с. 7). 09 серпня 2012 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Зміївського РУЮ Харківської області відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого листа ВП № 33898459 (а. с. 8, 21). 27 лютого 2014 року постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачу (а. с. 23). Частиною 1 статті 31 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин (стаття 28 в чинній редакції) передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 (стаття 71) цього Закону, які надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення (поштовим відправленням). Матеріали справи не містять доказів того, що позивач отримав копію постанови про повернення виконавчого документа стягувачу. Навпаки, як вбачається з наданих матеріалів справи, позивач дізнався про наявність такої постанови тільки з листа секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вересні 2018 року, що позбавило його права на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця. Протягом 8 років судове рішення не виконується. Ніяких виконавчих дій, передбачених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, окрім винесення постанов про відкриття виконавчого провадження та повернення виконавчого документа стягувачу, яку позивач не отримував, державний виконавець не здійснив. Посилання представника Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) на те, що матеріали виконавчого провадження знищені, докази не направлення стягувачу зазначеної постанови відсутні, тому позов є необгрунтованим є безпідставними, виходячи з наступного. Як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, судова колегія звертає увагу на юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Про протиправну бездіяльність відповідача свідчить не виконання судового рішення протягом 8 років без поважних причин, не здійснення відповідних виконавчих дій, передбачених статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, а не отримання позивачем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу позбавило його права на ефективний захист його прав та інтересів. За правилами, передбаченими статтями 16, 23 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної(немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі, інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Тобто, необхідно з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Із роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями вбачається, що відповідно до статті 137 ЦПК України у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. При цьому необхідно з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Матеріали справи свідчать про те, що саме бездіяльністю органу виконавчої служби позивачу спричинені моральні страждання, які виразилися у не виконанні судового рішення протягом 8 років без поважних причин та не направленні йому взагалі постанови про повернення виконавчого документа. Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції про наявність передумов для відшкодування моральної шкоди. Розмір в 10 000,00 грн відповідає розумності, виваженості та справедливості. Доводи представника Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) щодо того, що позивач звернувся до виконавчої служби в цілому, а не до конкретної посадової особи, до компетенції якої належить вирішення питання щодо порушення прав та свобод заявника; що будь - яка обгрунтованість заподіяння позивачу моральної шкоди, причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди відсутні є безпідставними, суперечать вимогам чинного законодавства та спростовуються наданими матеріалами справи, які судом першої інстанції оцінені належним чином. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, врахувавши характер та обставини завдання шкоди, тривалість невиконання судового рішення, а також засади розумності та справедливості, дійшов обгрунтованого висновку щодо часткового задоволення позову. Враховуючи, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках, а суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів. Докази та обставини, на які посилається Зміївський районний відділ державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат не вирішувалось. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Зміївського районного відділу державної виконавчої служби Східного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Харків) - залишити без задоволення. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 03 червня 2020 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді А.В. Котелевець Н.П. Пилипчук Повний текст постанови складено 29 вересня 2020 року.